4.12.1885 р. До О. Ф. Хоружинської
| Львів | Львів, ул. Ліндого, № 3. Д[ня] 4/ХІІ 1885 |
Дорога Олечка!
Так от чому Ви не писали мені! Ви були недужі і навіть не звістили мене, і навіть тепер немов скриваєте се передо мною! Хіба ж так можна? Хіба ж Ви не знаєте, який неспокій, яку тривогу Ви наводите на мене. Та й добрий же Ваш Є[лисей] К[ипріянович], що писав мені лист і не сказав нічого виразно, а тільки пробормотав щось про якісь клопоти. А я тут бог зна що вже передумав про причину Вашої мовчанки, а що Ви в моїй фантазії все являєтесь крепкою, здоровою, цвітучою і енергічною малою осібкою, то я – звиніть за недогадливість – і не міг, і не хотів думати, щоб Ви могли бути недужі.
Та й тепер ще Треба бути так «злою», як мені малював Вас один київлянин, котрого імені я й тоді не знав, і тепер не знаю, – щоб не сказати мені, що Вам такого було, чим Ви нездужали, чи тепер уже зовсім здорові, чи нема ніякого небезпеченства на будуще. Дорога Олечко, ані тепер, ані на будуще не мучте мене лишньою делікатністю, а розкажіть прямо все, цілу правду.
Щодо характеристики о Вас, то ще раз кажу Вам, що я нікого о ній не питаю і ні від кого не дістаю, тим більше, що нікому з моїх знакомих ані в Києві, ані тут я о моїх до Вас відносинах не згадував. В розмові з Вол[одимиром] Бон[iфатійовичем] раз якось случайно зійшла бесіда на «трегубовських баришень», він дуже хвалив Вас, отільки й усього.
Те, що Ви нашу свадьбу відкладаєте на іюнь місяць, мені дуже сподобалось. Справді сама гарна пора, можна буде і Україну побачити краще, ніж взимі. Я надіюсь витягти в дорогу і свого, хоч не рідного, батька і, може, ще декого з товаришів; і грошенят дещо до того часу у мене назбирається на устроєння нового життя.
А тепер ще невеличка, або, правду сказати, велика просьба до Вас. Отсе шлю Вам свою карточку, хоч не мудро зроблена, та все-таки хоч трохи нехай пригадує Вам мою фізіономію. Звісно, роблю се в чисто самолюбній цілі, щоб випросити від Вас Вашу карточку, котра б пригадувала мені Ваше миле лице. Тим більше Ви повинні се зробити, що так рідко пишете до мене і що затим так мало даєте мені оказій живо нагадувати Вас. Чи маю ще й виразно говорити Вам, що ждатиму Вашого листа і Вашої посилки дуже а дуже нетерпливо?
Не знаю, чи читання моїх каракуль не робить Вам надто багато трудності, і для того кінчу своє писання, бажаючи Вам якнайшвидше прийти до повного здоров’я і наперед ніколи не недужати.
Стискаю Вашу руку.
Ваш Іван Франко
Примітки
Вперше надруковано: Літературна спадщина. Т. 1. Іван Франко. К., 1956 р., с. 404. Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1606, с. 159 – 160.
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 584 – 585.