Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

22.03.1894 р. До М. П. Драгоманова

Львів 22/3 94

Вельмишановний добродію!

Картку Вашу і лист з 19 марта одержав сьогодні, 22/3. Якраз 19 я писав Вам лист, котрий Ви вже мусили одержати.

Про з’їзд з 19 пишу Вам коротко, надіюсь, що Ви вже будете мати в руках реферати часописів. Ми оба з Дан[иловичем] і з порадою П[авли]ка ухвалили собі держатися в резерві і тільки, коли б усі згодилися на першу точку (зовсім «новоерівську»), тоді виступити зі своєю критикою тої точки. До сього не прийшло, бо народовці зараз зчепилися з москвофілами на тій точці.

Я виступив в ролі примирителя і вніс, що позаяк ся точка є головна кість незгоди і позаяк на ній годі обом сторонам примиритися, а й ми, радикали, зі свого боку маємо проти неї багато замітів, то найліпше буде сю точку пропустити і розпочати слідуючу точку словами: «Ми, галицькі русини». Сей внесок многі мужі довір’я зразу прийняли за Witz – і розсміялися, та швидко, при дальших безплодних дебатах, пізнали, що Witz був серйозніший, ніж їм здавалося. Москвофіли перші готові були на нього пристати, та народовці з Романчуком не згодилися зо страху перед Барвінським, котрий, мовляли, зараз закричить, що ось Романчук вирікся народності.

На сім пункті товкли-товкли воду в ступі і ні до чого дотовктись не могли, і остаточно скінчилося на тім, що прийнято мій внесок, щоб відложити рішення сеї справи до слідуючих зборів, на котрих має бути предложена до ухвали спеціальна програма політичної акції, вироблена на підставі тих точок, на які сей з’їзд згодився.

Для виробу тої програми вибрано комісію з 5 послів, тих, що скликали сей з’їзд, а вони мають собі добрати ще 5 людей; в тім числі запропоновано і мене, так що в комісії було б 2 радикали, я і Окуневський. Я думаю, що коли не дасться оминути національну кліпу, то найпростіше буде покласти національне profession de foi всіх трьох партій поряд не як пункт програми, а як вступне речення вроді:

Ми, русини народовці, вірячи в те і те…

Ми, русини радикали, бажаючи того і того…

Ми, чорт зна хто, і т. д., – а за тим уже:

1) стоїмо, чи сидимо, чи лежимо і т.д.

Інтересно ще ось що. Коли різні люди почали були творити поправки до стилізації § 1 декларації, то і ми з Дан(иловичем) уложили свою стилізацію в тім роді:

«Стоїмо на основі русько-укр[аїнської] національності, хочемо, щоби наш русько-укр. народ розвивався самостійно і рівнорядно з другими народами слов’янськими, супротивляємося всякому надуживанню віри і обряду в цілях політичних і винародовляючих і признаємо, що тепер Австрія дає найліпші умови для розвою русько-укр. народу і через те хочемо в нашім власнім народнім інтересі її підпирати».

Задля незгоди Романчука з Кулачковським, котра робила всяку дальшу дискусію неможливою, ми свого проекту не оголосили, але деякі попи, і то навіть гарячі клерикали, котрим ми приватно читали свій проект, говорили, що радо згодяться на нього.

Може, й те цікаво Вам буде знати, що коли була мова о голосуванні партіями і пропоновано стати кожній партії осібно (до того не прийшло), то до радикалів призналося 5 чи 6 людей, крім нас, в тім числі 2 попи. Взагалі я думаю, що ми своїм виступом на з’їзді не то що не оскандалили своєї партії і не попустили ані на крихту зі своїх принципів, але противно, зискали чимало в опінії учасників. Ми забирали голос в найдразливіших моментах, говорили коротко і до речі і кілька разів прямо попихали дискусію з мертвого пункту, на котрім вона грозила застрягнути. Жаль, що Окуневського на з’їзді не було, та заразом дивно, як він міг ураз з Романчуком і тов[ариством] пристати на ту першу точку, о котру з’їзд розбився.

Жінка моя тріумфує по поводу Вашої картки з осудом на «Хмару», котру вона також уважала дуже слабим твором. Та, проте, я дав її як стилістичний фейерверк. Добре Вам казати: не друкували б, то мав би чоловік науку. А я з досвіду знаю, що науки б чоловік не мав, а невидрукування повело б за собою війну з Пчілками, для мене зовсім не пожадану, а остаточно довело б і до формального страйку з їх боку. На що мені того? А «Хмара» все-таки скандалу не робить, читається з інтересом і при кінці робить навіть деякий ефект. Що все воно не глибоке – що ж порадиш! По-моєму Колесси вірші ще плиткіші, та я також дав їх, – нехай ідуть.

«Зорю» Вам висилаю. Напишіть, чи одержали другу часть моєї статті для «Сборника» і «Поетику» Лучаківського.

Прочитав сьогодні «Харьковские басни» Сковороди і бачу, що сей «старчик» мав неабиякий талант писательський. Що Ви скажете на те, якби я переклав ті «басні» (звісно, без моралізацій) і напечатав у «Ж[иті] і сл[ові]». Їх усього 30, і вони війшли би в 1 н[оме]р.

Не знаю, що Вам сказати про «Русскую жизнь». Про русинів у ній печатав статті Василевський і я не знаю, чи міг би я потрафити під лад цензурі, та й Вас[илевський] міг би се вважати за конкуренцію собі. Відки Ви взяли, що я ще й досі пишу до «Kraju»? Я перестав до нього писати ще, мабуть, в 1888 році і тепер взагалі нікуди не кореспондую. Тепер мене просять писати в чеські радикальні «Rozhledy» в Хрудімі, і я, мабуть, скорше зважусь писати туди, ніж у Петербург, де непремінно прийдесь крутити і хитрити.

«Руська бесіда» просить мене зладити для вистави брошуру про розвій і стан руського театру. Я задумав при тій нагоді дати короткий огляд нашого давнього театру, а також театру на Україні. Чи не могли б Ви мені вказати для сього деякі джерела, особливо для історії укр. театру від Котляревського до ери Кропивницького? Адже се зовсім темна історія.

Поздоровляю Вас щиро.

Ваш Ів. Франко.

Приписую ще звістку, що всі галицькі часописи руські, значить, «Дзвінок» і «Зоря», що досі допускалися під бандеролями в Росію, тепер «безусловно воспрещены», і всі номери з границі позвертали назад. Для «Зорі» се великий удар. Вона мала на Вкраїні щось з 600 підписчиків, утроє більше, ніж у Галичині. Інтересно, що «Ж. і сл.», висилане під бандеролею, правда, до публ[ічної] інституції (Политехнический музей у Москві) дійшло. Не знаю, чи дійшло до «K[иевской] стар[ины]», куди я також висилаю.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 451 – 452.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1454).

…коли б усі згодилися на першу точку (зовсім «новоерівську»)… – Мова йде про обговорення першого пункту проекту спільної програми трьох галицьких політичних партій, запропонованого Ю. Романчуком. Першим пунктом у декларації було:

«Стоїмо на основі національної програми Головної ради руської з р. 1848 і хочемо, щоби наш народ розвивався яко самостійний народ слов’янський, остаючись при вірі і обряді своїх батьків, вірний австрійській державі і цісареві» («Народ» 1894, № 5, с. 74).

Представляючи на з’їзді радикальну партію, І. Франко не погодився з пропозицією Ю. Романчука. Гак само виступив І. Франко і проти пропозиції, виголошеної «москвофілами».

…по поводу Вашої картки я осудом на «Хмару»… – 5(17) березня 1894 р. М. Драгоманов писав Франкові з приводу надрукованого в журналі «Житє і слово», 1894, кн. 2, с. 219 – 222, оповідання старшого брата Лесі Українки Михайла Петровича Косача (псевдонім М. Обачний; 1869 – 1903):

«Забув написати Вам у листі, що Мих. Обачного «Хмара» просто чепуха. Я б таких речей не печатав: була б наука чоловікові. Писав би прозу або переводив, коли виробив порядну мову» (Матеріали, с. 447).

…Колесси вірші ще плиткіші… – Йдеться про цикл поезій «В світ за очі» О. А. Колесси, що під псевдонімом Олекса Ходовицький був надрукований у журналі «Житє і слово», 1894, кн. 2, с. 16І – 165.

…«Поетику» Лучаківського. – Мова йде про передмову до хрестоматії «Взори поезії і прози для п’ятої класи ц[ісарсько] к[оролівських] шкіл середніх».

…«Xарьковские басни» Сковороди… – Йдеться про вид.: Басни харковскія. Г. С. Сковороды. М., 1837. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1257.

Не знаю, що Вам сказати про «Русскую жизнь». – 8 (20) березня 1894 р. М. Драгоманов писав І. Франкові:

«З петербурзької газети «Русская жизнь» просять у мене кореспонденції про Галичину і взагалі про Слов’янщину. Перш усього просять статті про партії в Галичині. Я абсолютно не можу взятись за нову роботу і надумавсь рекомендувати «Р[усской] ж[изни]» Вас» (Матеріали, с. 419).

«Русская жизнь» – щоденна російська газета, виходила в Петербурзі протягом 1890 – 1895 рр.

«Руська бесіда» просить мене зладити для виставки брошуру про розвій і стан руського театру. – Йдеться про працю «Русько-український театр (Історичні обриси)». Праця мала вийти з друку 1894 р. Про це свідчить сигнальний примірник книжки, що зберігається в ІД, ф. 3, № 2314. Вперше опубліковано М. С. Возняком у вид.: Річник українського театрального музею. К., 1929, с. 42 – 75.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 477 – 479.