Передмова до першого тому [1905 р.]
Іван Франко
Випускаючи в світ перший том моєї збірки Галицько-руських народних приповідок, приказок, порівнянь та образових речень уважаю потрібним поперед усього сказати дещо про повстане сеї збірки.
Збирати та записувати всякі матеріяли з уст народа, казки, пісні, приповідки, образові реченя, порівняння, прокляття, заклинання, мудровання та поодинокі слова я розпочав іще в гімназії, і то не лише буваючи літом дома на вакаціях, у Нагуєвичах та інших сусідніх селах (Ясениці Сільній, Унятичах), але також у Дрогобичі. Живучи на станціях у різних дрогобицьких міщан та передміщан, я знайомився залюбки з такими, що заховали в пам’яті багато старої руської міщанської традиції (назву тілько кравця Івана Гутовича та теслю Деревака, тоді, в початку [18]70-их років, уже звиш 70-літнього діда); від них і многих інших я списував немало етнографічного матеріалу, та іноді при помочі товаришів вишукував також інших оповідачів по передмістях, платив їм скромний почастунок і заставляв їх цілими ночами співати та оповідати всяку всячину. Таким робом зібрав я ще в гімназії досить показну збірну пісень (звиш 800 н-рів) і не менше показну збірку інших матеріалів, у тім числі також приповідок.
Немало їх я тоді вже записав у ріднім селі Нагуєвичах. Мої батько й мати мали дар досадного, образового висловлювання своїх думок; правда, батька я затямив дуже мало, бо він відумер мене шестилітньою дитиною і з його оповідань тілько дещо заховалося в моїй пам’яті; за те від мами я позаписував і вивчив на пам’ять немало пісень, в тім числі також повний весільний цикл, який на жаль у заверюсі пізнійших літ десь мені затратився. Що до приповідок, то я записав їх багато від покійних нагуївських сусідів Івана Гайгля, Івана і Гната Рибяків, Мартина Лялюка та його сина Дмитра, від мойого вітчима Гриня Гаврилика і від багатьох інших селян, що день-у-день бували в нашій хаті. Особливо велику силу того скарбу зібрав я в роках 1880 – 1882, коли я, потерпівши розбиття своєї кар’єри у Львові, на якийсь час осів був на селі і займався селянською роботою.
Моє ув’язненння в р. 1877 і дев’ятимісячний побут у львівській в’язниці, пізніше (з початку 1880 р.) ув’язнення в Коломиї і вандрівка «шупасом» (етапом) із Коломиї до Дрогобича, а також численні екскурсії в різні сторони краю, чинені тоді й пізніше, зводили мене до купи з великою силою різних людий, від яких я мав нагоду записувати різнородний етнографічний матеріал. Із тюрми я виніс також невеличкі збірочки приповідок із Крехова, Батятич, Рогатина, Городка, Янова і т. і. Та особливо багато й інтересного матеріялу я записав у коломийськім арешті 1880 р.: тут повстала багата збірка приповідок із Ценева, списана з уст Кароля Батовського, не менше багата збірка з уст Івана Васильківського, міщанина з Коломиї; коломийську збірку я доповняв іще пізніше в часі моїх побутів у тім місті; в арешті повстали також невеличкі збірочки з Матієвець, Гвіздця, Богородчан, Туглукова та інших покутських місцевостей, записувані від різних принагідних арештантів. Побут у Скваряві коло Жовкви літом 1870 р. придбав мені збірочку тамошніх приказок; побут у Березові Долішнім коло Коломиї весною 1880 р. обогатив мою збірку також гарною колекцією тамошніх приповідок.
Десятилітня участь моя в радікальній агітації, при чім мені доводилося відвідати та об’їхати майже всю східну Галичину від Перемишля та Дидьови над Сяном аж до Підволочиск, Борщева та Снятина, дала мені крім усього іншого також показну збірку нових приповідок. На вічах і зборах виступали деякі бесідники-селяни, що так і сипали приповідками, мов добрим намистом, і я іноді не вспівав записувати всього, що обивалося о мої вуха. Так повстав основний контингент моєї збірки.
Коло половини [18]80-их років я війшов був у переписку з пок. д-ром Ізидором Коперницьким, професором Краківського університету і редактором відомої публікації «Zbiór wiadomości do antropologii krajowej», для якої я дав йому записане д-кою Ольгою Рошкевичівною (зам. Озаркевичевою) та її братом пок. Ярославові Рошкевичем лолинське весілля. Довідавшися, що у мене лежить маса записок з приповідками, яких публікації в якімось руськім виданні годі було тоді надіятися. пок. Коперницький запросив мене впорядкувати свою збірку і прислати її йому для «Zbioru».
Я зараз узявся до праці, попереписував свої проповідки латинськими буквами, порівняв їх із давнішими нашими збірками, друкованими вже (головно Ількевича, Віслоцького, Петрушевича та Головацького), і зладив своє «доповнення» до тих збірок, упорядкувавши й свій матеріал поазбучно після першого слова кожної приповідки, так само, як і всі наші старші збірки. Одержавши грубий рукопис моєї збірки, що містив більше матеріалу, ніж усі старші збірки взяті до купи, Коперницький дуже врадувався і обіцявся зараз друкувати її.
Але справа затяглася якось, тим часом у «Kwartalniku Historycznym» вийшла моя трохи приостра рецензія на Коперницького «Górali beskidowych», пок. учений розсердився на мене і звернув мені рукопис приповідок, жадаючи, щоб я впорядкував його інакше, методом Номиса, і докладно визначив усі Номисові паралелі. Се була задача понад мої сили. Як відомо всякому, хто переглядав Номиса, його збірка впорядкована так нераціонально, що як би розписати конкурс на невідповідне та непрактичне впорядкування матеріялу, то наш Номис певно одержав би першу премію. Одержавши назад свій рукопис, я покраяв його на шматочки і почав укладати з нього нову збірку, але вже по новому плану.
Я тепер рішучо зрезигнував із думки друкувати свою збірку в якім-будь польськім виданні. Натомісь я задумав дати повний корпус галицько-руських народних приповідок, упорядкованих відповідно до вимогів новочасної науки. В тій цілі я поперед усього переписав на окремих картках усі свої й інші дотеперішні друковані збірки галицько-руських приповідок, а власне:
1. Йосифа Левицького, подані в додатку до його Grammatik der ruthenischen oder kleinrussischen Sprache in Galizen von Joseph Lewicki. Przemyśl 1834, стор. 201 – 210.
2. Григорія Ількевича, видані окремою книжкою п. з. Галицкіи приповѣдки и загадки зобраніи Григорим Илькевичом. У Вѣдни 1841. стор. VI + 124.
3. Йосифата Кобринського, подані у взірцях мови в його букварі п. з. Букварь новымъ способомъ уложеный для домашней науки. Въ Львовѣ 1842; приповідок тут усіх 45.
4. Якова Головацького дві збірочки, з яких одна була друкована в книжці «Вѣнок русинам на обжинка», Вѣдень 1847, т. II. стор. 240 – 254, а друга в Slavische Bibliothek, oder beiträge zur slavischen Philologie und Geschichte herausgegeben von Fr. Miklosich, Wien 1851, т. 1, стор. 264 – 266.
5. Стефана Петрушевича, друкована в польській часописі «Przyjaciel Domowy» п. з. Przysłowia i przypowieści ludu ruskiego w Galicyi, zebrane przez S. P. z Dobrzan. (Przyjaciel domowy, Lwów, 1857).
6. M. Гнідковського, що війшла в склад збірки Віслоцького, друкованої пз. Пословицы и поговорки Галицкой и Угорской Руси, изд. С. Петербургъ 1868. (Записки имп. Русского географического общества по отделенею этнографии, т. II. С. Петербург 1868, с. 227 – 362). В се видання крім рукописної збірки М. Гнідковського (ум. 1861 в Мостищах Калуського пов.) війшли давніше друковані збірки Левицького, Головацького та Ількевича, от тим-то виділивши з видання Віслоцького ті давніші збірки, решту значив я назвою Гнідковського (Гнідк.)
7. Грегоровича збірка гуцульських приказок (усіх 12) у брошурі Przewodnik dla zwiedzających Czarnogórę położoną w powiecie Kossowskim, napisał Jan Gregorowicz. Lwów 1881, с. 43 – 44.
8. Кольберга збірка поміщена в його виданні Pokucie, obraz etnografiezny Oskara Kolberga, 4 tomy. Kraków 1883–1899, див. том. III. стор. 179 – 198.
9. Садока Баронча збірка приповідок, подана в додатку до його книжки п. з. Bajki, fraszki, podania. przysłowia i pieśni na Rusi, zebrał ks. Sadok Barącz. Drugie wydanie, Lwów 1886.
10. Незабитовського невеличка збірочка руських приповідок із Сяніцького пов. війшла в склад польської збірки п. з. Przysłowia polskie, zebrał Franciszek Karol Brzozówski, Kraków 1896.
11. Іван Верхратський, Про говор галицьких лемків. (Збірник філологічної секциї Наук. Тов. ім. Шевченка, т. V.) У Львові 1902, збірка приповідок і загадок с. 224 – 232.
Крім тих друкованих збірок увійшли в мою збірку ось які більші або менші, давніші або новіші рукописні збірки;
12. Бажанська Олеся (зам. Озаркевичева), збірка з Сорок коло Львова.
13. Белей Іван, записки з Перевізця, Войнилова і інших сіл Калуського та Станіславського повітів.
14. Бордуляк Тимотей, збірка приповідок із Бордуляків, Тучна, Утіхович.
15. Бохенська Євгенія, кілька збірок із Красносілець Збаразького пов., Збаража та Голишова Бобрецького пов.
16. Валюх Іван, збірка з Урового, Дрогобицького пов.
17. Веретельннк Андрій, збірка з Камінки Струмилової та Сільця Бенькового, Кам’янецького пов.
18. Гнатюк Володимир, записки з Пужник та Коропця, Бучацького пов.
19. Даровский Олександер Верига, збірка невідомо де зібрана, списана десь у першій половині XIX віку і перехована в рукописнім відділі бібліотеки Оссолінських у Львові під ч. 2244 п. з. Przysłowia ruskie, zebrał M. Darowski. Вони мають закраску подільського діалекту і для того я включив їх у свою збірку, хоч і не маю певності, чи вони зібрані по сей, чи по той бік Збруча.
20. О. Дерев’янка, записки зі Львова, ІІідмихайлович та Журова Рогатинського пов.
21. Дерлиця Теодор, декілька приповідок із Подусильної, Перемишлянського пов.
22. Дубицький Омелян, збірка приповідок записаних 1863 р. у Стоянові.
23. Єндик Дмитро, кілька збірок, а головно з Комарна, місточка Рудецького пов., Зазулинець Заліщицького пов. і Гриняви Косівського пов.
24. Желехівський Євген, декілька приказок із Станіславова.
25. Заклинський Богдан, збірка дуже гарних матеріалів записана у пов. Станіславськім, Богородчанськім та Товмацькім.
26. Зубрицький Михайло, кілька гарних збірок із Мшанця Старосамбірського пов. та деяких інших сіл; записи цінні особливо тим, що майже при кожнім номері подано пояснення, зачерпнене чи то з уст народу, чи то з обставин, серед яких приказка була вжита даною людиною.
27. Іван з-над Прута, невідомий по прозвищу збирач, гарна збірка приповідок із Замулинець Снятинського пов.
28. Кирчів Богдар, збірочка з Корчина Стрийського пов.
29. Кобилецький Іван, збірка з Ясениці Сільної Дрогобицького пов.
30. Косевич Євген, збірка з різних неозначених близше сіл Станіславівського пов.
31. Кохановський Іван, збірка з Козової та Сколього, Стрийського ров.
32. Кузів Іван, кілька збірок із Грушової та інших сіл Дрогобицького пов. і з Дидьової Турецького пов.
33. Левінський Володимир, збірочка з Дрогобича.
34. Лучаківський Володимир, бувший бурмістр Тернополя, дуже гарна і багата збірка приповідок, на жаль невідомо, де списуваних. Оскільно знаю від д. Ол. Барвінського та д-ра Є. Олесницького, за якого посередництвом я від пок. Лучаківського дістав був до вжитку його рукопис, покійник списував їх у значній часті в Ременові Львівського пов., а також із різних сіл Тернопільського та Збаразького пов. від селян, із якими мав діла як адвокат. Усі приповідки з його збірки я зазначував його прозвищем (Лучак.).
35. Ляторовська Людмила, збірка з Сапогова, Борщівського пов.
36. Маковей Осип, гарна збірка приповідок із Яворова, Яворівського пов.
37. Мартович Лесь, збірочка приказок із Русова та інших сіл Снятинського пов.
38. Мінчакевич Филимон, товариш Маркіяна Шашкевича, збірка приповідок записаних ще десь у 30-их роках XIX в. невідомо в якій місцевості, але судячи з діалекту, десь у горах Турецького або Старосамбірського пов. Рукопис у бібліотеці Нар. дому у Львові.
39. Мочульський Михайло, збірка записана в Миколаєві над Дністром Жидачівського пов.
40. Навроцкий Володимир, записки роблені в Голгочах та Котузові Підгаєцького пов.
41. Павлик Михайло, записки з Косова, з Лімни Турецького пов., з Лолина Долинського пов., з Тяглова Белзького пов.
42. Петрушевич Стефан, збірка записана в [18]30-их роках у Добрянах Стрийського пов. Крім друкованої збірки, названої вище під ч. 5, я користувався власноручними копіями збирача, що зберегаються між рукописами бібліотеки Оссолінських у Львові та в бібліотеці львівського університету під знаком 2D37і в моїй бібліотеці. Всі ті копії мають деякі відміни супроти друкованого тексту.
43. Равлюк Василь, збірка приповідок із Орельця Снятинського пов.
44. Рошкевичі Ольга й Ярослав, записки з Лолина Долинського пов.
45. Скрипчук Василь, збірка з Городенки.
46. Стеблецький Стефан, збірка л Теребовлі.
47. Стоцький Кароль, збірка зі Стрия.
48. Туземець З. (мабуть псевдонім), збірка з Добросина і інших сіл Жовківського пов.
49. Щурат Василь, кілька збірок із Грибович Львівського пов., Кобиловолок та Папірні Теребовельського пов.
50. Ясеницький Кипріян, збірка з Балигорода. Стежниці та інших місцевостей Ліського пов.
Крім сих збірок я використав цілий ряд безіменних записів з різних околиць нашого краю. Всім тим в[исоко]пов[ажним] добродіям і добродійкам, що потрудилися над збиранням того нашого народного добра і були ласкаві чи то посередно чи безпосередно збагатити ним мою збірку, складаю на сьому місці найсердечнішу подяку. Тілько завдяки такій численній участи збирачів мені було можливо дати вченому світові збірку так багату, яка не вважаючи на обмежену географічно територію (сама Галичина, не то без російської України, але навіть без Буковини й Угорської Русі) та на цілковите поминення творів нашої літератури, в троє або і в четверо перевищує збірку Номиса, в яку крім українських війшли, як відомо, також старші галицькі збірки.
Те багацтво одначе показує мені чим далі тим виразніше, що й оця збірка дуже далека ще від вичерпання всього скарбу нашої мови і народного досвіду; кожда нова збірочка, хочби яка мала і хочби як принагідно зроблена, дає мені обік речей відомих бодай кілька інтересних варіантів і бодай кілька нових, невідомих досі приповідок. От тим-то я й звертаюся тут з уклінною просьбою до всіх любителів нашого народу і його гарної, образової та многовіковим досвідом збогаченої мови, не покидати й далі своїх заходів коло збирання тих коштовних перлин.
Публікація моєї збірки тільки що розпочата; оцей перший том, як тепер бачу, творить ледве п’яту часть того, що вже нагромаджено в мене, і при найкорисніших обставинах публікація решти займе ще 8-10 літ. Скільки за той час можна ще зібрати! І я маю надію, що коли мені пощастить довести се діло до кінця, то наше наукове письменництво буде мати пам’ятку, що справді гідна буде назватися цінним вкладом у науку народовіданя.
Ще одне важне питання назначене в моїй збірці, хоч певно далеке від повного вияснення, а власне питання про географічне розширення приповідок. Певна річ, обік загально розповсюджених, а по части інтернаціональних приповідок в устах кожного люду раз-у-раз твориться, обертається і забувається велика сила місцевих приказок, дотепів та bon mots, із яких деяким щастить здобути собі ширшу популярність, а деякі забуваються не вийшовши поза тісну сферу одного села чи околиці. От тим-то при збиранні приповідкового скарбу я поклав принципом (і тут моя збірка вирізняється від усіх відомих мені досі), при кожній приповідці зазначувати місцевість, де вона записана.
Певна річ, при найбільшій части номерів ця географічна ремарка має вартість зовсім припадкову: там і там записана приповідка, але се ще не значить, щоб її не знали деінде. Вже трохи більше значення мають такі ремарки, коли під одним номером бачимо варіанти тої самої приповідки з різннх місцевостей, хоча, розуміється, про межі розповсюдження даної приповідки i це ще зовсім не рішає; на це кидає світло аж дальше порівняння даного номеру з приповідками інших країв і народів. Алє важне значення мають географічні ремарки при приповідках записаних діалектом; вони дуже часто позволяють сконтролювати вірність самого запису.
З цього погляду треба пожалкувати прим[іром], що не зазначено ніяких місцевостей при збірці Ількевича, в якій усі приповідки мають українські, м’які закінчення: ходить, робить і т. д. Де їх записано і чи додержано тут місцевий виговір, чи може систематично змінено його? Я особисто вважаю се друге правдоподібнішим, Хоча м’який виговір слів стрічається декуди в Галичині, прим[іром] у Дрогобичі та й в Брідщині й загалом на галицькій Волині.
Сей принцип географічного умісцевлення приповідок додержаний у моїй збірці всюди, де се було мені можливе, тоб-то де або записував я сам, або міг напевно знати, звідки походить збірка. Декуди такі означення менше докладні, де я мав у руках збірки безіменні і з невідомих мені сіл; тут я зазначував хіба відповідно до почтового стемпеля місто, з якого прийшла посилка; відси в збірці такі численні ремарки з іменами міст: Тернопіль, Жовква, Збараж, Сянок, Станіславів, Тисьмениця і т. д. В таких випадках треба звичайно розуміти не саме місто, а й його околицю.
Тільки при приповідках узятих із старших збірок, яких збирачі відомі, а місцевості, де вони збирали, не подані, я зазначував назви збирача: Лев. (Левицький Йосиф), Кобр. (Кобринський Йосафат), Мінч. (Мінчакевич Филимон), Ільк. (Ількевич), Гол. (Головацький Яков), Петр. (ІІетрушевич Степан), Гнідк. (Гнідковський Михайло), Лучак (Лучаківський Володимир), Дар. (Даровськнй Мечислав), Кольб. (Кольберг). Ось реєстр місцевості), у яких записувано приповідки: [перелік в окремому документі].
Як бачимо, тих 178 місцевостий вичислених тут, репрезентують майже всі повіти заселені русинами, але головний контингент матеріалу дало Підгір’я (повіти Дрогобицький із 9 місцевостей, Стрийськии із 14, Коломийський із 11, Снятинський із 7) та деякі гірські повіти (Турецький із 6, Косівський із 10 місцевостей); і що до числа зібраних приповідок ті повіти дали найбільше. Скільки ж то ще вдячної праці для збирачів! Бажалось би, щоб дальші томи хоч по части доповнили прогалини сього першого та щоб дальші літа дали до нього як найбільше доповнень (дещо в вже й тепер!).
Дуже важна річ при робленню покажчиків, при пошукуванню та цитованню – нумерація. Деякі збірки, як ось білоруська Носовича і інші задля браку біжучої нумерації роблять неможливим порядне цитування, бо вказавши сторону книжки, де на стороні міститься 15 – 20 номерів, дослідникові все-таки завдається працю переглядати цілу сторону, поки знайде відповідне число. От тим-то в моїй збірці за прикладом Вандера й Адальберга заведено порядкове нумерованя приповідок під кожною темою, а надто для цілей покажчика заведено також порядкове нумеровання всеї коллекції, що йде в живій пагінації на версі кожної сторінки. Надіюся, що ся «подвійна бухгалтерія», хоч і як багато причиняє мені праці, покажеться практичною і здобуде собі признання.
Само зібрання матеріалу, це ще одначе лише половина, і то, можна сказати, менша половина праці. Багацтво збірки залежить від сутіку щасливих обставин; далеко важніша річ обробити і опублікувати зібраний матеріал так, щоб із нього була найбільша можлива користь для науки. Тут перша і найважніша річ – упорядкування матеріалу. Особливо при приповідках дуже важна річ упорядкувати їх так, щоб при величезнім числі номерів якнайлегше було знайти те, чого бажається.
Цим вимогам не відповідає ані поазбучне впорядкуваня по початковим буквам тексту кожної приповідки, бо та початкова буква першого слова та й загалом перше слово може бути зовсім припадкове, змінятися в різних варіантах, не маючи нічого спільного зі змістом приповідки. Малі збірнички добре порядкувати таким способом, бо там за годину, за дві, та й прочитаєш усю збірку і вже тямиш, де чого шукати. Але великих збірок, де матеріал числиться десятками тисяч номерів, так порядкувати не можна, бо за таким чисто механічним упорядкованням пропадає всяке наукове угрупування матеріалу, а в многоті дрібних деталей пропадає можність знайти і скомплектувати такі групи, яких треба для даних студій.
Другий спосіб, уживаний давніше при впорядкуванні більших збірок (Челяковского. Даля, Номиса), се був т. зв. філософічний. Уважаючи приповідки філософією, мудрістю народу (Челяковский так і назвав звою збірку Mudroslovi) впорядчики силкувалися уложити з них суцільну систему філософії народної, групуючи приповідки по темам, узятим не так із змісту самих приповідок, як із певної філософічної системи. Отже йшли за чергою групи приповідок про Бога, ангелів, небо, душу, загробне життя, гріх, пекло, кари і т. і. зовсім як у підручнику догматики, або: вічність, простір, земля, твір, звір і т. і. відповідно до матеріалістичної філософії.
Розуміється, що вся маса приповідок ніяк не хотіла вміщатися в таку штучну систему і приходилося дуже багато зовсім відкидати (фрази, приказкові звороти, прокляття, мудровання і т. і.), або впихати великі купи в додаткові рубрики «мішанини», «varia» і т. д. Що такий спосіб порядкування був не лише ненауковий, але попросту антинауковий, се видно не лише з тих додаткових груп, що завсігди являються testimonium paupertatis для даної системи, але також із того, що даний матеріал без переведення відповідних детальних дослідів над ним відразу вжито для будови певної цілості, яка з нього може, й не повинна вийти, а навіть для ілюстрації чи підпирання певних тез, яких підпирання може зовсім противиться самій натурі даного матеріалу. Ненаукове, догматичне й апріорне думання лежало в основі такого впорядкування приповідок, і для того наука мусила закинути його.
Ходило о те, щоб винайти посередню систему, яка з одного боку, не була зовсім механічна, а з другого вільна були від якої-будь апріорності, подавала матеріал способом легким до перегляду і пригідним для студій. Такій задачі найліпше відповідає система, прийнята К. Вандером у його класичнім «Sprichiwörter-Lexicon»-і, а власне впорядкування по темам. Приказки, звороти і т. і. зводиться в групу під титулом того слова, що в них найважніше або характеристичне чи то буде іменник, прикметник, дієслово, чи яка інша часть мови, без огляду на те, чи те слово стоїть на початку, чи в середині, чи на кінці приповідки, і ті групи порядкуються по їх титуликах (темах, по нім. Stichiwort) поазбучно.
Сей спосіб дає подвійну користь. Раз що запобігає мішанню матеріалів неналежних до себе, запирає ворота довільності, не позволяючи порядкувати після понять, які нібито висловлені в приказках, а змушує держатися слів, які є в їх тексті, запобігає підсуванню якихось власних чи догматичних чи філософічних поглядів там, де їх може й зовсім не бути, а по-друге, подає досліднику, лінгвісту, етнографу матеріал упорядкований привичним йому лексиконовім способом і зведений уже в групи знов таки на самовільно, а після найпевнішого можливого крітерія – самого тексту приповідок.
Правда, бувають приповідки, в яких таких тем, таких важних та характерних слів більше, не одно, або в яких характерне та для дослідника важне слово стоїть щодо свого синтаксичного значення на другім місці і не може вважатися основною темою приповідки. Щоб не збільшувати збірки і не повторяти одної такої приповідки кілька разів під різними темами, а проте дати дослідникові можність переглянути відразу, де поза даною темою приходить іще інтересне для нього слово, на се служить загальний покажчик тем, що повинен бути доданий при кінці збірки.
Брак такого покажчика – се дуже поважна хиба колосального лексикона Вандера; натомісь добрі покажчики мають новіші слов’янські збірки – польська Адальберта і словацька Затурецкого [Подібним покажчиком старався й наш Номис вирівняти хиби свого «філософічного впорядкування укр.. приказок, але на лихо собі його покажчик надрукований неможливо дрібним друком, має таку масу помилок у цифрах, що хто коли пробував покористуватися ним мусив певно так як і я кинути сю безплодну роботу Нове видання укр. приповідок новою методою буде метою дальшої моєї праці, si sors dabit otia vitae скінчити галицькі. – І. Ф.].
Вандер і Затурецькнй, порядкуючи матеріал (сей остатній ще подекуди старим філософічним способом) розрізняють властиві приповідки від приказкових речень та фраз. Не розуміючи наукової цілі такого розрізнення, що надто дуже часто буває зовсім припадкове і самовільне, я йдучи за прикладом Адальберга не держався того і порядкував увесь матеріал під одною темою суцільно, поазбучно після початкових слів кожної приповідки.
Чим найбільше відрізняється моя збірка від збірок Вандера, Адальберга та Затурецкого, це поясненнями, які я додаю до кожної приповідки. Вандер і Адальберг додають їх лиш декуди. Я пішов тут аа дезідератом петербургської Академії наук, висловленим збирачеві білоруських приповідок Носовичу і переведеним у його гарній (на жаль, механічно, поазбучно впорядкованій і ненумерованій) збірці. Може деякі з тих пояснень видадуться декому зайвими, бо в них дається лише парафраза приповідки і без того зрозумілої кожному.
Та хто перегляне досить значне число приказок (особливо зі збірки Гнідковського), при яких у мене зазначено: «значення неясне», той зрозуміє певно, що метода – пояснювати кожну, хоч тепер для нас ясну приказку, має значну наукову вагу. Приповідка як монета; поки в обігу, кожний знає її ціну, а вийде з обігу, то й робиться не раз просто загадкою, особливо коли вона оперта на якійсь грі слів або являлється ремінісценціею якоїсь мандрівної анекдоти, або якогось місцевого, давно забутого факту. Надто пра сих поясненнях являється можність торкнутися многих народних звичаїв, вірувань, поведінок, діалектичних окремішностей та інших етнологічних та язикових появ, які попадають під руки збирачеві і можуть мати не мале значнення для всякого будущого дослідника.
Та обік того раг excellence національного елементу приповідок, що вводить нас у духа язика, в психологію народу, показує in flagranti процес творення місцевої та історичної традиції вірувань, поведінок, жартів та ущипливих вигадок, не треба забувати про те, що самі форми життя, вірування і традиції народу – результат довговікового історичного розвою і що в тім розвою велику роль грали посторонні, чужородні культурні та політичні впливи. Отсей інтернаціональний елемент грає визначну ролю також і в формуванні та всьому контингенті приповідок. Зазначити його, вказати хоч приблизно його розмір, тобто вказати в нашім приповідковім скарбі процент елементів чи то занесених до нас із чужих джерел, чи взагалі спільних нашому народові з іншими, це була також важна і не легка задача, яку я поклав собі при обробленні своєї збірки приповідок.
Розуміється, вичерпати в тій цілі всю величезну приповідкову літературу різних народів було понад мої сили і засоби; я обмежив свою задачу остільки, що перевів найстаранніше порівняння наших приповідок з польськими (збірки адальберга та Бжозовського), словацькими (Затурецького), чеськими (Челяковського), білоруськими (Носовича), староруськими (Сімоні); далеко менше використано російську збірку Даля, литовську Шляйхера, серболужицьку Муки; та головним і найбагатшим джерелом порівнянь служила п’ятитомна збірка Вандера, де обік німецьких надруковано масу аналогічних приповідок французьких, італійських, шведських, данських, чеських польських хорватських та мадярських у оригіналах, російських та орієнтальних у перекладах. Я тільки виємково подавав чужі тексти, а зрештою обмежився бібліографічних вказівках дотичних паралель. Та що при тім мусив для ощади місця вживати скорочень, то подаю тут усю вжиту в поясненнях літературу, як пояснення тих скорочень: [в окремому документі]
Другий (подвійний) випуск оцього першого тому друкується за спеціальною запомогою ц. і к. Міністерства просвіти, яке ще в початку 1903 р. признало Науковому тов. ім. Шевченка 1000 К. на видання збірки приповідок. На жаль Товариство довідалося про се й одержало сю запомогу наслідком проволоки, яка зайшла в Галицькім намісництві, аж рік пізніше і через це запізнилося також видання книжки.
Про видання з такого сипкого матеріалу і ще до того з таким скомплікованим апаратом, а надто робленим чоловіком так перетяженим усякими іншими роботами як я, з більшим правом як про пісні можна повторити слова Драгоманова, що мусили б хіба ангели і то колегіально вести його редакцію і коректуру, щоб у ньому не було помилок. Що буде їх значне число і в моїй збірці, це певно. Деякі пропуски чи то самого матеріалу, чи порівняних бібліографічних вказівок будуть подані в доповненнях, що появляться аж на кінці цілості.
Деякі помилки в упорядкуванні матеріалу або маловажні, або легкі до справлення, тай не нарушують характеру тексту (вкажу прим. на стор. 225 – 240, де в живій пагінації приповідок (нумери над сторінками) помилено цифри о 17, і сю помилку треба справити на цілому аркуші, хоча на дальших аркушах нумерація йде правильна). У мене не було часу систематично перешукати всіх 600 сторін сього тома за друкарськими помилками, тож подаю тут лише дещо, що принагідно впало мені в очі, і прошу впов. читачів, кому іще щось пригодилося вказати мені для справлення в дальших томах. [Ці помилки виправлено в е-перевиданні.]
Кінчаючи отсю передмову вважаю своїм милим обов’язком зложити сердечну подяку голові Наук. Тов. ім. Шевченка проф. М. Грушевському, який своїми порадами і вказівками був мені помічний при укладанні плану видання, а також ласкаво читав коректуру перших 200 сторін сього тома і дуже часто робив свої цінні уваги. Так само ще раз уклінно дякую всім, хто чи то поміччю чи порадою допоміг мені в отсій нелегкій праці.
Львів д. 20 лютого 1905.
Примітки
Подається за виданням: Етнографічний збірник (Львів), 1905 р., т. 16, с. 5 – 25.