Передмова до додатків [1910 р.]

Іван Франко

Протягом друковання цієї збірки від р. 1901 прибували щораз нові матеріали від різних збирачів і примножувалось також число варіантів та паралель із інших друкованих збірників, що появилися, або дійшли до моїх рук пізніше. Весь сей матеріал, списуваний чи то на окремих картках, чи на вільних полях списуваного тексту при кожнім відповіднім номері, являється природним доповненням збірки, яка одначе, при всім своїм багатстві, ніяк не може вважатися повним вичерпанням усього приповідкового матеріалу, що живе в устах нашого народу, так само як ніякий словар не може вичерпати всього скарбу живої народної мови.

Друкуючи сей додаток придержуємося і далі тої самої методи, виробленої західно-європейською наукою, а особливо Карлом Вандером, але проведеної у мене по часті простіше, по часті систематичніше, ніж у інших збирачів. І так я не розрізняю, так як се чинять Вандер і інші збирачі, дійсних приповідок, так сказати моральних сентенцій від приповідкових, або образових речень, проклять, мудровань, або передразнень і інших більш або менш усталених народною традицією форм народного вислову. Все те в моїх очах має однакову вартість, як причинок до людського духу, без огляду на те, чи се буде витвір нашої народної мови, чи в більшій або меншій мірі запозика з якоїсь чужої.

Подаючи всі ті різнородні форми народного вислову під відповідною темою в одноцільнім азбучнім порядку, при чім під одним числом зводиться нераз у скоренню декілька локальних варіантів, я тим самим уникаю неприємності повторювання тих самих фраз по кілька разів в різних місцях, яка так доткливо дає себе чути майже у всіх більших збірниках народних приповідок, починаючи від найстаршої, класичної збірки грецьких та латинських приповідок Еразма Ротердамського, обробленої Грінеєм, а кінчачи класичною пам’яткою німецької пильності та систематичності, п’ятимовим лексиконом приповідок найрізніших народів, а поперед усього німецького, з його різними діалектами, безсмертною працею Карла Вандера.

В чім я поширив і поліпшив методу, приняту Вандером, так се в тім, що систематично до кожного номеру даю річеві, або язикові пояснення, які у Вандера попадаються тільки декуди. Натомість звільнив я свою збірку від величезного баласту чужомовних варіантів, якими переповнена збірка Вандера, відсилаючи при помочі відповідних скорочень усякого, хто буде надалі займатися науковим дослідом над приповідками, до збірки Вандера, та інших численних, особливо слов’янських збірок, із яких Вандер використав тільки малу частину.

Друге поліпшення в методі видання моєї збірки лежить у тім, що в ній систематично проведена одноцільна нумерація приповідок, і то власне подвійна, раз при кожній темі, де цифра кладеться при кожнім номері, а другий раз загальна нумерація, що в виді живої пагінації іде в верхнім рядку кожної сторони.

Для більшої наглядності видидання ужито також трояких букв, а власне теми (Stichwörter) друковано т. зв. штайншріфтом, тексти приповідок і їх варіантів та вказівки паралель гармондом, а пояснення, чи то мої, чи інших збирачів петітом. З огляду , що в цьому додатку нам доведеться повторяти тексти тих приповідок, до яких підшукано нові паралелі, завважую тут, що для ощадження місця кожна така приповідка разом із номером, який вони має в тексті, і з темою, до якої вона належить, буде друкована петітом, а ті нові приповідки, що впадатимуть до сеї теми, будуть друковані гармондом з числами дальшими від тих, до яких доходить номерація сеї теми в тексті. Розуміється, що й загальна номерація в живій нагінації буде числити тільки ті нові причинки, а пропустить всі номери друковані петітом.

Примітки

Додатки, надруковані в цьому томі, в нашому е-перевиданні вставлені в основний потік тексту і позначені як [Доповнення 1910 р.].

Подається за виданням: Етнографічний збірник (Львів), 1910 р., т. 28, с. 373 – 374.