Передмова

Іван Франко

Отся розвідка написана була звиш 10 літ тому, первісно по-російськи, для «Киевской старины». Та там вона не могла бути поміщена з огляду на цензуру. В р. 1894 я переробив її по-нашому і надрукував у місячнику «Житє і слово», т. 1, ст. 378 – 402, відки і передруковується вона ось тут з деякими змінами. Власне про ті зміни я повинен сказати кілька слів.

По надрукуванні розвідки в «Житі і слові» прислав мені з її приводу пок[ійний] Драгоманов лист з деякими увагами. Поперед усього він спростував деякі помилки, яких я допустився, не знаючи докладно людей і обставин. І так у моїй розвідці висловлена була догадка, що Ф. Лобода, автор статейки «Мимолетное знакомство мое с Т. Гр. Шевченком и мои об нем воспоминания» («Киевская старина», 1887, т. XIX, стор. 563 і д[алі]), – се псевдонім самого редактора «К[иевской] стар[ины]» Лебединцева; отже, Драгоманов спростував, що се невірно, бо Лобода – окрема людина від Лебединцева.

Далі вияснив Драгоманов справу конфіскати Кулішевої «Граматки». Не треба думати, писав він, що се була така конфіската, як у Австрії (в Росії се назвали б «арестование книги»), а могла бути звичайна заборона книгарям, щоб не сміли держати книжки в вітринах ані продавати їх. В таких разах заборона скріплюється ще тим, що поліція йде до книгарського магазину, обв’язує всі екземпляри книжки шнурком, припечатує кінці шнурка і лишає пакети в магазині «аж до дальшого розпорядження». Таке зарядження буває для книгаря не то що не шкідливим, а навіть навпаки, не раз нагонює йому до кишені добрі бариші. Зваблена забороною публіка допитується за книжкою, і книгар, не рушаючи печаті, видобуває з пакета обережненько екземпляр за екземпляром і продає його – розуміється, довіреним людям, приміром студентам, і розуміється, за подвійну або й потрійну ціну. Так могла й заборонена «Граматка» по кількох роках дістатися в руки Честахівського. Міг навіть розійтися весь її наклад.

Врешті висловив пок[ійний] Драгоманов сумнів, чи до речі я приточив до свого викладу про початок от сієї легенди Ценглевича та його «Інструкцію». По думці Драгоманова, легенда могла бути давніша і повстати десь далі на Заході. Наскільки йому пригадується, щось подібне оповідано в Америці з приводу агітації Джона Брауна за визволом негрів.

Подаючи тут сю думку пок[ійного] фольклориста як вказівку для дальшого досліду, я зі свого боку не вважаю можливим на її основі змінити свій погляд. Браунова агітація за увільненням негрів припадала, як відомо, на р. 1854 – 1858; д[ня] 2 грудня 1858 р. Брауна повішено в Чарльзтауні. Значить, хоч би справді про Брауна говорили щось подібне, як поляки про Шевченка (майже в тім самім часі, 1859 р.), то все-таки маємо давніші зразки тої легенди, причеплені до подій 1846 року в Галичині.

Правда, й тут можна би сказати, що причеплено сю легенду до тих подій іще пізніше, аж 1863 р. (Сахер), так що й сим не виключено можливості, що легенда не польська, а американська і під впливом аболіціоністичної агітації в Америці 1854 – 59 р., голосної тоді і в Європі, перейшла й до нас і, знайшовши аналогічний «вулканічний» грунт, причіплялася за чергою до різних видних його діячів.

Такий, мабуть, був хід думок пок[ійного] Драгоманова, не розвинених зрештою ширше в його листі. Сі думки могли б мати певну опору тільки тоді, коли б справді сконстатовано, що аналогічне – і яке? – оповідання про Дж. Брауна існувало і було перед 1859 р. розширене по Європі (навіть у Київщині серед польської шляхти, до якої належав автор дописі «О stosunku obecnym Ukrainy do Polski») і коли б було напевно відомо, коли писав свої спомини Сахер, зглядно, чи не писав їх перед Брауновою агітацією? Не маючи можності відповісти на сі питання і не находячи в доступних мені (енциклопедичних) біографіях Дж. Брауна ніякої згадки про його «катехізацію з зернами», я, як сказано, лишаю закінчення своєї статті без зміни.

Врешті деякі дрібніші поправки і доповнення, пороблені на основі праць, опублікованих по р. 1894, подаю в нотах до свого тексту.

Ів. Франко

Львів, д[ня] 8 жовтня 1901

Примітки

Ф. Лобода – під цим псевдонімом в «Киевской старине» (1887, т. 19, кн. 11, с. 563 – 577) були надруковані спогади про Т. Г. Шевченка українського історика Лебединцева Феофана Гавриловича (1828 – 1888). М. Драгоманов у замітках «З поводу статті д. Франка «Шевченко героєм польської революційної легенди» («Житє і слово», 1894, т. 2, кн. 4, с. 160) помилково зазначив, що Ф. Лобода і Ф. Г. Лебединцев – різні особи. Це дало привід І. франкові при редагуванні у 1901 р. своєї праці «Шевченко героєм польської революційної легенди» всюди змінити прізвище Лебединцева на Лободу.

«Граматка» Куліша – була видана 1857 р. у Петербурзі.

Честахівський Григорій Миколайович (1820 – 1893) – український художник, близький знайомий Т. Шевченка. Автор малюнків «Могила Т. Г. Шевченка на Смоленському кладовищі», «Труна Т. Г. Шевченка в дорозі».

Браун Джон (1800 – 1859) – американський дрібний фермер, керівник повстання, спрямованого проти рабства. Страчений 1859 р.

Сахер (Сахер-Масох) – начальник поліції у Львові (1836 – 1848), автор мемуарів «Польські революції, спогади з Галичини», що вийшли без підпису у Празі 1863 р,

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 210 – 211.