Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1895 р. / Апокриф о Адамі

Апокриф о Адамі

Іван Франко

В 42 томі «Denkschriften der kaiserlichen Akademie der Wissenschaften in Wien, Philosophisch-historische Classe, Wien, 1893» напечатав проф. В. Ягич першу частину своїх «Slavische Beiträge zu den biblischen Apocryphen», а іменно розбір церковнослов’янських текстів апокрифа про Адама.

Апокриф сей, в котрім розказано про життя Адама в раю, про його гріх, вигнання з раю, покуту, слабість, смерть і похорон, належить до найбільше розповсюджених в старім слов’янськім письменстві; він був також популярний в Західній Європі в латинськім тексті (п[ід] заголовком «Vita Adae et Evae») і в численних перекладах та переробках на новіші народні мови. Старослов’янський текст, без сумніву, перекладений з грецького оригіналу, та проте деякі обставини значно комплікують питання, який був той оригінал. Вже від першого часу, коли слов’янські вчені зацікавилися апокрифами, а особливо від часу тихонравовського видання старослов’янських апокрифів 1862 р., звісні були дві редакції «Слова о Адамі і Єві», про котрі вправді можна було сказати, що одна з них мусить бути оригіналом, а друга переробкою, та проте треба було рішити, котра власне є оригіналом, а котра переробкою.

Далі від часу опублікування Тішендорфової збірки грецьких і латинських текстів «Apocalypses Apocryphae» 1866 р. звісно було також, що як одна, так і друга церковнослов’янська редакція «Слова о Адамі і Єві» різниться від грецького оригіналу, напечатаного в тій збірці, і тут оп’ять являлася потреба прослідити докладно ті різниці і рішити, чи і оскільки відміни слов’янських текстів полягають на відміннім грецькім оригіналі, з котрого вони колись були перекладені, чи, може, вони були плодом оригінальної переробки або компіляції слов’янських перекладачів.

Не розібравши тих різниць докладно, деякі слов’янські вчені, як ось Порфир’єв, Мочульський, Соколов, повторяли думку, що слов’янський текст «Слова о Адамі» загалом близький до грецького первовзору, а відміни, які в ньому бачимо, пішли з болгарської, спеціально сектантської, богомильської переробки. Се твердження мусило ще збільшити вагу детального розсліду сього апокрифа від того часу, коли історики старої слов’янської літератури почали пильніше шукати виразних слідів богомильства в дохованих до нас пам’ятниках церковнослов’янського письменства.

Хоча в остатніх часах чимало вчених занімалося апокрифами, втягуючи їх в більше або менше широкий обсяг порівнюючих історико-літературних студій – досить буде назвати тут Веселовського, Порфир’єва, Пипіна, Новаковича, Кирпичникова, А. Попова, Мочульського, – то проте ніхто з них не брався до сеї праці з грунту, починаючи від зводу і порівняння текстів між собою і прокладаючи таким робом дорогу для дальших студій і зближень.

Проф. Ягичу належить і тут, як і в многих інших зглядах, честь першого почину, не говорячи вже про те, що праця його з погляду методологічного, як також з погляду на ясність викладу, прозорість і простоту плану і уміркування в громадженні вченого баласту (браком сього уміркування грішать в остатніх часах надто часто), є вповні майстерна і взірцева.

Проф. Ягич не вдоволяється опублікуванням якогось одного тексту по одному рукопису, як се робили російські вчені, котрі вважали конечним копіювати даний текст зі всіма навіть очевидними писарськими похибками. Він користується всіма досі опублікованими і деякими старими рукописними текстами на те, щоби на їх підставі зложити повний, поправний текст пам’ятника, якнайближчий до колишнього первопису.

Призначуючи свою працю для широкої європейської (вченої) публіки, він обік слов’янського тексту дає також німецький його переклад. Ділячи слов’янський текст на глави відповідно до поділу, заведеного Тішендорфом в його виданні грецького тексту сього твору, проф. Ягич порівнює главу за главою слов’янський текст з грецьким і доходить ось до якого цікавого спостереження: від початку аж до вигнання Адама з раю (гл. 1 – 24) слов’[янський] текст ширшої редакції, хоч не зовсім докладно, та все-таки держиться досить близько грецького взірця, декуди вкорочуючи його, а декуди додаючи невеличкі нові подробиці.

Від гл. 25 різниці між слов’янським і грецьким текстом стають значніші, а від гл. 28 до 39 вк[лючно] слов’янський текст подає оповідання, котрого грецький текст зовсім не знає (Адам плаче перед раєм, хоче вбити Єву, бог віддає їм шосту часть раю на прожиток, архангел Йоїл учить Адама орати, сатана не дає йому орати і Адам записується йому своєю рукою. Адам і Єва покутують, молячися 40 день, стоячи в воді, – вона в Тігрі, а він в Йордані). Кінець оповідання (гл. 40 – 50) оп’ять схожий з грецьким текстом.

Та порівнюючи рівночасно слов’янський текст з латинською «Vita Adae et Evae», проф. Ягич переконується, що власне в тих главах, котрих нема в грецькому тексті, слов’янський текст досить близько підходить до латинського, з виїмком уступу з сатаною і з Адамовим рукописом, котрому аналогії нема ані в грецькім, ані в латинськім тексті. Проф. Ягич застановляється ближче над тим оригінально слов’янським додатком і приводить кілька аналогічних церковнослов’янських текстів дуалістичного характеру, доказуючи, що уступ про сатану в апокрифі про Адама виплив з такого самого погляду і може вважатися вставкою богомильською. Щодо решти тексту, то проф. Ягич показує дуже правдоподібною ту думку, що слов’янський переводчик не робив компіляції із двох відрубних редакцій – грецької і латинської, але мав перед очима грецький текст апокрифа, в котрім були епізоди, котрих тепер нема в грецькім тексті Тішендорфа, але котрі заховалися в латинській версії.

Далі займається проф. Ягич спеціально другою редакцією апокрифа, котра, без сумніву, зладжена була на підставі першої, та з деякими додатками, взятими з «Палеї» (я додав би ще «Слово» Мефодія Патарського, відки міг бути взятий плач Адама по вигнанні з раю). Ся друга редакція тим особливо інтересна для нас, що, по думці проф. Ягича, вона повстала на руськім грунті (стор. 51). Та мені здається, що се твердження не є ще доказане. За ним промовляло би те, що на Русі друга редакція була далеко більше розширена, ніж перша (южноруського списку першої редакції досі зовсім не знаємо), коли у южних слов’ян, противно, досі звісні тільки списки першої редакції, а списків другої редакції зовсім не найдено. Та проте деякі язикові і інші признаки (н[апр.], середньоболгарське «взять плочу» – взяв плиту, таблицю, котре староруським переписачам дало причину до різних непорозумінь) вказують дуже на болгарське походження сеї редакції.

В додатку до детального розбору обох редакцій апокрифа проф. Ягич подає в перекладі ще деякі старослов’янські легенди про Адама, головно із «Толкової Палеї», далі із «Вопросоодвітів» св. Григорія, Василія і Івана Богослова, із «Слова о св. хресті» болгарського попа Єремії (о голові Адамовій, найденій Ісусом) і інший текст о голові Адамовій, котру демони принесли до Соломона враз з деревом, що виросло було над нею, і т. д.

Дуже інтересна глава праці проф. Ягича, посвячена чеським версіям апокрифа про Адама. Старочеська література має чимало рукописів і старих друків сього апокрифа, а чеські вчені склонні приписувати їм велику міру оригінальності в обробленні теми. Проф. Ягич виказує на підставі опублікованого досі, а вчасті й рукописного матеріалу, що старочеські забутки сього апокрифа розпадаються на дві групи: оповідання про Адама, схоже дуже близько з латинською версією сього апокрифа, і обширний роман, звісний під назвою «Solphernus» (процес чортів з богом о рід людський), в котрий вплетено також повищий апокриф; сей роман є також перекладом з латинського.

Подібний, але від чеського тексту незалежний твір виданий був також у Польщі р. 1570 (передрукований Краківською академією п[ід] заголовком «Postępek prawa Czartowskiego»); се видання інтересне для нас тим, що з нього зладжений був в р. 1687 руський (правдоподібно южноруський) переклад, що находиться в кількох рукописах, перехованих у російських бібліотеках. Таким способом, на тексті сього апокрифа ми бачимо, як на нашій землі перехрещувалися релігійні і цивілізаційні впливи Сходу і Заходу, полишаючи по собі більш або менше виразні сліди в письменстві.

Проф. Ягичу належиться щира подяка за його прекрасну працю, котра, крім важних позитивних здобутків наукових, містить багато важних вказівок і перспектив для дальшої праці на тім полі. З великим зацікавленням дожидаємо його слідуючої праці про слов’янські апокрифи; темою її має бути знаменита «Книга Єноха», котра заховалася в цілості в старосербськім і южноруськім текстах, так що ся праця шановного професора буде ще важнішим причинком також до історії нашого старого письменства.


Примітки

Вперше надруковано в журн. «Житє і слово», 1895, Т. 3, с. 474 – 476.

Рецензія на книгу: V. Iagic. Slavische Beiträge zu den biblischen Apocryphen, надруковану у вид.: Denkschriften der kaiserlichen Akademie der Wissenschaften in Wien, Philosophisch-historische Classe: Bd. 42, Wien, 1893.

Подається за першодруком.

…від часу тихонравовського видання старослов’янських апокрифів 1862 р. – Йдеться про працю М. С. Тихонравова «Памятники отреченной русской литературы», т. I – II, Спб. – М., 1863.

Мочульський Василь Миколайович (1856 – 1920) – російський та український історик літератури. І. Франко має на увазі його дослідження про апокрифи: «Греческие списки так называемой «Беседы трех святителей» («Русский филологический вестник», т. XXIV, 1890, с. 217 – 251) та «Сон царя Иоаса» («Русский филологический вестник», т. XXXVII, 1897, с. 97 – 113).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 29, с. 439 – 442.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 850

Модифіковано : 10.01.2017

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.