Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / 1888 р. / Трагедія Ю. Федьковича «Довбуш»

Трагедія Ю. Федьковича «Довбуш»

Іван Франко

У вівторок виставлено на українській національній сцені оперетку Гаспароне, про яку ми навмисне не згадували, як і надалі не будемо згадувати про всілякі оперетки, не бажаючи повторювати раз у раз того, що давно всім відомо: що закордонним опереткам не місце на національній сцені, а особливо у львівському репертуарі.

Вчора ми бачили трагедію Осипа Федьковича «Довбуш». Десять років тому ми були на першій виставі цієї п’єси, яку автор кілька разів переробляв, але завжди з однаковими наслідками. Переробки стосувалися окремих сцен і подробиць (наприклад, із давнього єзуїта-інтригана він зробив секретаря-інтригана, що перебуває під впливом єзуїтів), а не основного розуміння історії і людської натури, втіленого в цій п’єсі.

Хто знає повісті і вірші Федьковича, які звичайно відзначаються простотою і природністю задуму та виконання, тому важко повірити, що «Довбуш» міг бути твором того самого автора. Концепція наскрізь неприродна і перекручена, історичне тло зовсім фантастичне. Незважаючи на те, що події відбуваються в середині XVIII віку, всі дійові особи, з першої появи їх на сцені, перебувають в якомусь гарячковому запальному стані – вся драма являє собою єдиний заплутаний клубок найпотворніших інтриг, неправдоподібної плутанини, збігів обставин, убивств і жорстокостей, а все це, зрештою, нічого не виражає, нічого не характеризує, за винятком хіба хворобливого настрою автора.

З технічного погляду драма стоїть на рівні дошекспірівських драматичних творів або прославлених у німців Haupt- und Staatsaktionen, сповнених громів, стилетів, отрут, скреготання зубами і гучних, але пустих фраз.

Я не хочу оповідати змісту цієї драми, бо це зайняло б більше місця і часу, ніж вона варта. Досить навести таку, наприклад, обставину, що тут виступає гуцульська княгиня, жінка воєводи, яка сама має право судити гуцулів і навіть свого чоловіка, що гуцулів спалюють тут у вогненних печах, як колись вавілонських юнаків, що гуцули ці (у XVIII ст ) визнають якусь поганську релігію і своєрідну міфологію тощо. Зрештою, пишномовна і гучна дикція позбавляє природної принадності навіть гарно задумані сцени (як, наприклад, сцену між старим циганом Морганом, який вірить у те, що з допомогою чарів і золотого хреста переможе Тифона і заволодіє Єгиптом – також божевільний свого роду, – і його дочкою Цорою).

Гра артистів мала бути пристосованою до тексту, тобто повинна була бути наскрізь неприродною. Звичайні рухи тут підмінялися метушнею, крик підміняв мову. Натомість роль секретаря (колишнього єзуїта) була виконана паном Плошевським справді бридко. Людина зовсім зникла в цій ролі. Замість інтригана, чемного і пристойного, який приховує в серці брудні заміри, викликані злочинною любов’ю, ми бачимо якусь гутаперчеву карикатуру, якогось повзучого гада, вічно згорбленого і слинявого, у якого з першого вимовленого на сцені слова видно на чолі напис: я – злодій. Якщо шановна дирекція і режисура українського театру вважали, що таким трактуванням цієї ролі вони заімпонують львівській публіці, то дуже помилилися.

Роль Олекси Довбуша зіграв пан Біберович. Ця роль дуже відповідала його натурі і талантові, отже, не дивно, що й артист відповідав задумові автора. Ефектну роль Цори пані Біберовичева виконувала з старанністю і талантом, гідним ліпшого використання. Цій трагедії, яка, на наш погляд, надається для лялькового театру перед ярмарковою публікою, не місце на серйозній сцені.


Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. «Kurjer Lwowski», 1888 р., 11 жовтня, с. 5, під рубрикою «Teatr ruski». Підпис: Iw. Fr.

Подається в перекладі за першодруком.

на українській національній сцені… – тобто на сцені пересувного українського музично-драматичного театру при товаристві «Руська бесіда» у Львові.

Гаспароне (точніше: Гаспарон, 1884) – оперета в трьох діях австрійського композитора Карла Міллекера (1842 – 1899). І. Франко критикував цей твір за надмірну увагу до патріархального побуту.

Плошевський Владислав-Казимир (1853 – 1892) – польський актор і театральний художник. На сцені театру «Руської бесіди» виступав у трагедійних ролях.

Біберович Іванна (1861 – 1937) – драматична актриса в театрі товариства «Руська бесіда».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 27, с. 230 – 231.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 4906

Модифіковано : 10.03.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.