Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Лель i Полель

Іван Франко

Сучасний роман


Примітки

Повість «Lelum i Polelum» написана польською мовою.

В архіві І. Франка зберігається неповний автограф твору (відділ рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, ф. 3, №351, арк. 1 – 215 [Далі зазначатиметься лише номер автографа і кількість аркушів.]) Із десяти розділів повісті в автографі повністю збереглося сім. З другого розділу залишилася лише одна сторінка, в дев’ятому не вистачає двох сторінок, а в десятому – однієї.

Крім того, в архіві є копія, виготовлена дружиною письменника О. Франко (№ 389, арк. 1 – 355), що має повний текст четвертого – десятого розділів. З інших – збереглися лише дві сторінки першого та три з половиною сторінки другого розділів.

У копії І. Франко своєю рукою виправив усі описки та правописні помилки, зробив близько тридцяти текстуальних уточнень і стилістичних правок.

Оскільки автограф повісті «Lelum i Polelum» та його копія мають лише окремі невеликі розбіжності, а правки в копії можна вважати останньою волею письменника, текст повісті в томі подається: перший – третій розділи – за автографом, четвертий – десятий: за копією. З другого розділу друкується лише одна сторінка за автографом.

Повість «Lelum i Polelum» має складну історію (див.: М. Возняк. З історії «Леля і Полеля». – В кн.: З життя і творчості Івана Франка. К. 1955, с 164 – 168; Г. Вервес. Повість Івана Франка «Lelum і Polelum». – В зб:. Міжслов’янські літературні взаємини, вип. 3. К., 1963, с. 108 – 134).

На початку 1887 р. редакція газети «Kurjer Warszawski» оголосила літературний конкурс на оригінальну суспільну повість (терміном подання творів на конкурс було визначено спочатку 30 вересня, а потім – кінець грудня 1887 р.). Дізнавшись про конкурс, І. Франко розпочав роботу над повістю. З листів Целіни Журовської до Франка від 13 і 25 вересня (№ 1602, арк. 219 – 220, 223 – 224) випливає, що вже на той час повість була готова або близька до завершення. 20 листопада 1887 р. І. Франко писав М. Драгоманову, маючи на увазі «Lelum i Polelum»:

«Роман, на котрий я числю… вже готов і швидко буде переписаний начисто. Штука вийшла доволі обширна (аркушів), може, з 12 або й більше) і, смію думати, інтересна (сцени з львівського життя газетярського, розправа судова, сцени з тюрми, сцени з життя уличних дітей, з бомбардування Львова в р. 1848 і т. д.). Хоча б надія на премію показалася й ілюзією, то все-таки я маю вже майже запевнену можність надрукувати роман рівночасно в однім варшавськім тижневику і в «Kurjeri Lwowskim», що в усякім разі повинно принести кілька сот рублів доходу».

Плани Івана Франка залишилися нездійсненими. 28 квітня 1888 р. відбулося засідання конкурсної комісії. Повість премії не дістала і взагалі не побачила світу в жодному з тодішніх польських періодичних видань.

Письменник зробив спробу надрукувати повість українською мовою і звернувся до редакції журналу «Зоря». Але й тут вона не була прийнята з огляду на її ідейно-естетичне спрямування, про що свідчить лист редактора «Зорі» О. Борковського до Франка (№ 1602, с 927 – 929).

У своїй відповіді Франко писав О. Борковському 20 грудня 1888 р:

«Зайшло тут між нами невеличке непорозуміння. Я предложив Вам свій роман з тим запитанням, чи надрукуєте його в «Зорі» з такими перемінами проти польського тексту, які я вважати буду за потрібні, Замість прямої відповіді на се питання Ви предлагаєте мені план якогось іншого, Вашого роману, котрий, очевидно, найліпше буде Вам самим і написати. До мого роману ані до моїх поглядів артистичних план сей не підходить. Та й о що тут річ розходиться? Я ж друкую роман з своїм підписом, значить, за план, композицію і деталі я сам відповідаю, а не Ви. Ваше діло як редактора осудити, чи роман підходить під програму «Зорі», чи ні. Оце б Ви й сказали прямо, а не виставляли себе на смішність, бувши кравцем, та вчити шевця, як має чоботи шити.

А за Ваш суд, висказаний – не сумніваюсь о тім – вповні щиро і, як кажете, без найменшої претензії, позвольте мені віддячити Вам радою, висказаною так само безпретенціонально і щиро. Те, чого не знаєте, не видали й не чували, ніколи згори не вважайте неправдивим і неможливим. Завсігди ліпше виходити з того погляду, що не тільки світу, що в Вашому вікні».

Після невдалих спроб надрукувати повість Франко опублікував її окремі частини як самостійні оповідання.

Так виникли оповідання «Jeden dzień z życia uliczników lwowskich», що текстуально відповідає першому розділу повісті (друкувалося в газ. «Kurjer Lwowski», № 205 – 207, 209 від 26.VII – 28.VII, 30.VII 1889 р.; в журн. «Ateneum», 889, т. 1, с. 303 – 316, у збірці «Obrazki galicyjskie». Lwów, 1897, с. 63 – 84); «Bohater mimo woli», що становить початок другого розділу (календар на 1890 рік «Lwowianka dla wszystkich», Lwów, 1889, с. 37 – 45); «Cuwaksy», в основу якого покладено третій розділ, («Tydzień», щотижневий додаток до газ. «Kurjer Lwowski», № 2 – 5 від 8.1, 15.1, 22.1, 29.1 1894 р.).

Крім того, перший розділ повісті, перероблений і перекладений українською мовою, автор вмістив під назвою «Яндруси» в збірці оповідань: «На лоні природи і інші оповідання», Львів, 1905, с 34 – 55.

Матеріал другого розділу прислужився до написання нового оповідання українською мовою з тією ж назвою, що й польське, – «Герой поневолі», надрукованого в «Літературно-науковому віснику» за 1904 р., т. XXV, кн. 1-2, с. 13 – 39, 105 – 120.

На основі зіставлень встановлено, що оповідання польською мовою «Jeden dzień z życia uliczników lwowskich» та «Cuwaksy» не мають істотних розбіжностей з першим і третім розділами повісті. У першому зроблено декілька стилістичних правок, у другому – ще й скорочень (вилучено суперечку з ключником біля входу до камери, згадку про цю суперечку у розмові братів з дідом Семком, сценку вечірнього обходу ключника).

Оповідання «Bohater mimo woli», як зазначалось вище, становить початок другого розділу повісті. З цього розділу збереглася лише одна сторінка в автографі та три з половиною сторінки – у копії.

Як показує зіставлення відповідного місця оповідання з сторінкою автографа розділу, І. Франко ще доопрацьовував цей текст. Сторінки з копії є закінченням другого розділу.

Вперше надруковано українською мовою у видавництві «Рух» (Іван Франко. Твори, т. XXX, кн. 2, 1929. 312 с). Реконструкція і переклад повісті зроблені М. Возняком. Оскільки М. Возняк мав у своєму розпорядженні лише копію автографа, переписану О. Франко, він перший і третій розділи відтворив відповідно за оповіданнями «Jeden dzień z życia uliczników lwowskich» та «Cuwaksy», а другий за оповіданням «Bohater mimo woli», додавши до нього ті сторінки копії, які залишилися.

У шостому томі двадцятитомного видання творів письменника подано дещо інший варіант. Перший розділ повісті було замінено оповіданням українською мовою «Яндруси», решта розділів – це вищезгаданий переклад М. Возняка з непослідовною правкою за автографом.

Отже, обидві публікації повісті українською мовою не можна вважати досконалими: першу – через механічну заміну розділів оповіданнями, другу, до того ж, через порушення стилістичної єдності твору, неприпустимим об’єднанням мови автора і перекладача.

Все це зумовило необхідність нового перекладу, який зроблено І. В. Гданським у повній відповідності з польським текстом. У нашому е-перевиданні розділам роману дано назви (у Франка вони мали тільки римську нумерацію).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 17, с. 283 – 473.