Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1886 р. / «Морочимый Морочила»

«Морочимый Морочила»

Іван Франко

Так им и говорят: «Суди меня, судья неправедный».

А. Н. Островский

З великим вдоволенням прочитав я в «Ділі» гарну статтю І. Левицького, написану в відповідь на «найновіші» нібито «разоблаченія» п. Якова Головацького в справі Куліша і правописі в Галичині. Справа ся ще від 1867 р. на тільки звісна і на тільки для п. Головацького негонорова, що він повинен би й зовсім її не тикати і певно, що не відваживсь би розмазувати її вже третій раз перед нашою публікою, не так здеморалізованою та нерозвиненою, як тая, що читає ті органи, до котрих він пише.

Остра, а з почуттям достоїнства і з знанням речі написана відповідь І. Левицького свідчить, що й ми уже настільки виросли і дозріли, що не дамо собі імпонувати пустими словами і безцеремонним тоном. Авжеж, коли хто досі старався нам іменно такими дешевими ефектами заімпонувати, то, певно, п. Головацький.

Від свого переїзду в Росію, ставшись оракулом для деяких кружків нашої інтелігенції, він щороку обдаровує нашу літературу кількома «науковими» фейлетонами в «Слові» та «Проломі» і з свого питінського тринога рядить і судить в них все: і минувшість, і теперішність, і будучність. І кого то він не осуджував з того тринога! З яким легковаженням відзивався він о таких працях, як Огоновського «Studien auf dem Gebiete der rüthenischen Sprache», як монументальна граматика Міклошича, – той сам п. Головацький, котрого одинока «монументальна» робота – «Пісні народні Галицької і Угорської Руси» – останесь хіба пам’ятником того, як можна крайнім недбальством, неумілим порядкуванням і некритичностею змарнувати працю цілого покоління пильних і любов’ю відданих ділу збирателів етнографічного матеріалу!

Ми тямимо і ніколи того не забудемо, з яким цинізмом п. Головацький по причині Міклошичевого «Словаря» говорив о «притягаючій силі російського рубля», з якою імпертиненцією викрикнув він над головами таких тверезих, так старанно і совісно кожде слово важучих учених, як Міклошич і Огоновський, Лессінгове слово «О морочимые морочилы!» Гай, гай, та чи слід же би то п. Головацькому строїти з себе Натана Мудрого, та й то ще де? – на полі язикознавства? Мабуть, п. Головацький забув про один фактик з своєї власної наукової карієри, де його лінгвістичні способності проявилися блискучим способом, чи, може, спекулює на те, що ми, в Галичині сидячи, про нього не знаємо? Ну, допоможемо ж або пам’яті, або совісті п. Головацького!

Було се в р. 1867, якраз по славнім і всехвальнім переході п. Головацького до Росії. Власті російські не знали, що й зробити з таким знаменитим здобутком своєї політики. Тодішній міністр освіти, гр[аф] Димитрій Толстой, оглядався на всі боки за відповідною вакансією, на котру можна би посадити возприсоєдиненого брата-галичанина. Вакансія щойно й відкрилась: в Одеськім університеті обсажена була катедра російського язика і російської літератури. От і подумав гр[аф] Толстой, що кого ж кращого й придумати на сю катедру, як не знаменитого «русского» ученого Галичини! Правда, в російських університетах катедри тоді обсаджувалися з вибору всього сенату університетського, – ну, але ж в кождім такім разі, де п[анові] міністрові захочеться щось мати по-своєму, знайдуться і стежки, і помічники, щоби все no-його й зробити. Так сталося і сим разом. Похлопотав п[ан] міністр, навіть особисто їздив до Одеси ad dicendum verbum – і послушний сенат вибрав нашого земляка на катедру російської мови і літератури. От тут, бачилось, заблиснуть його спосібності! Та ба, не так склалося, як ждалося!

Вельможний протектор оповістив п. Головацького о честі і повазі, яку йому зроблено в Одесі, і радив йому чимшвидше подякувати сенатові за вибір і не гаючись затим збиратися в дорогу до Одеси. Та не в щасливу, мабуть, годину сів п. Головацький писати своє дякуюче письмо до одеського університетського сенату, бо коли письмо наспіло до Одеси і було прочитане, всі професори тільки руками розвели. Показалось, що знаменитий учений і «русский лингвист» не знає «русскої» мови. В його коротенькім письмі найшлось не більше і не менше, як 27, кажемо двадцять і сім, школярських похибок проти російської мови і синтакси! Порадившись між собою, сенат рішив попідчеркувати ошибки п. Головацького на його письмі червоним атраментом і вислати се письмо на власні руки міністра гр[афа] Толстого з покірним запитанням:

«Що, Ваше Превосходительство, прикажете зробити з таким професором, котрого би ще треба віддати на пару літ до школи грамотности, заким пускати його на катедру?»

Що подумав собі гр[аф] Толстой, прочитавши се запитання, – не знати. То тільки знаємо, що о подорожі п. Головацького до Одеси на катедру університетську не було вже більше й мови, тим менше, що швидко затим відкрилася для нього нова вакансія в Вільні, при котрій ішло не так о грамотність, як о інші спосібності, котрих у п. Головацького находиться трохи більше. Ну, та про се якось іншим разом.


Примітки

Вперше надруковано в газ. Діло, 1886 р., № 55, 17 (29) червня, с. 2 – 3, за підп.: Іван Живий. Авторство: Дорошенко В. Спис творів Івана Франка… – Львів, 1930. – Т. 4. – Вип. 2. – С VIII.

Подається за першодруком.

… монументальна граматика Міклошича… – І. Франко мав на увазі чотиритомну працю Ф. Міклошича «Vergleichende Grammatik der Slavischen Sprachen» (1852 – 1855) та його «Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen» (1886).

Наталія Тодчук

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 177 – 179.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 788

Модифіковано : 29.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.