Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Публіцистика / 1897 р. / Соціалізм і соціал-демократизм / Діалектичний метод

Соціалізм і соціал-демократизм

Діалектичний метод

Іван Франко

Звісна річ, – пише Черкезов, – що від 1839 до 1848 р. йшов у Франції широкий рух революційний з тенденцією виразно соціалістичною. Публікації, писані в тім дусі, розходилися по всім краю. Прудон, П’єр Леру, В. Консідеран, Жорж Санд, Огюст Конт, Ляменне, Барбе, Блянкі і Люї Блян голосили соціалістичні погляди, іноді відмінні одні від одних, та щиро вітані робітницькою верствою. Особливо популярний був Люї Блян. За його проект Організації праці народ тріумфально носив його на руках, як члена провізоричного правительства, вибраного д. 24 февр. 1848 р. В своїм журналі «Revue du progrés», основанім 1839 р., Люї Блян розпочав публікацію своєї системи державного соціалізму, вчення зовсім нового в тім часі.

Він голосив, що тільки демократична держава може розв’язати соціальне питання, що народ поперед усього повинен здобути власть політичну, взяти в свої власні руки законодавчу силу, але політична боротьба мусить стояти на другім місці супроти економічної і соціальної емансипації народу. Це останнє – то мета; те перше, то тільки шлях, що веде до мети. Раз здобувши власть державну, треба знести всякі привілеї, всяку капіталістичну організацію соціальну, а замість них здвигнути організацію національних робіт та безплатний кредит для автономних організацій. Коли робітні підуть в рух і «кредит для бідних» станеться ділом практики, держава не буде мати права вмішуватися в самостійне життя асоціацій, котрі повинні організуватися на комуністичній основі під покликом: «Від усякого вимагається в міру його способності, всякому дається в міру його потреб» (De chacum selon ses capacités, á chacun selon ses besoins). Отсе в кількох словах Люї Блянове вчення.

Кілька місяців перед революцією 24 фев. 1848 німецька комуністична Ліга опублікувала знаменитий «Комуністичний маніфест», зредагований Марксом і Енгельсом. Для осягнення задуманої мети захвалювано там народові ось які практичні способи:

1. Вивласнення землі і забрання ренти на користь держави.

2. Грубий прогресивний податок доходовий.

3. Скасування права спадкоємства.

4. Конфіскація маєтків усіх емігрантів і бунтівників.

5. Скуплення всього кредиту в руках правительства через заснування одного державного банку і через заведення виключного монополю.

6. Скуплення средств комунікаційних в руках держави.

7. Збільшення числа державних фабрик і приладів до праці; управа і поліпшення грунту після одного загального плану.

8. Праця обов’язкова для всіх; організація армії праці, особливо для рільництва.

Отсею програмою Маркс і Енгельс розпочали свою пропаганду соціалістичну і революційну. Нехай судять безсторонні люди, у кого скорше поставлено гуманітарні та суспільні ідеї: чи у Люї Бляна з його покликом: від кожного жадати в міру його способності, а кожному давати в міру його потреби, чи у Маркса і Енгельса з їх «виключною монополією», з «управою землі після одного загального плану» і з «організацією армії праці, особливо для рільництва».

Соціал-демократи дуже багато говорять про свій «науковий соціалізм», немовби був надто ще якийсь соціалізм неуків – таких неуків, як Сен-Сімон, Оуен, Прудон і Чернишевський. На лихо слово «науковий» дає привід до непорозуміння; власне оборонці кривдячої капіталістичної організації раз у раз мають на устах слово «наука»; з другого боку, в Німеччині цілий ряд невинних реформаторів, патентованих майстрів до наводження дрімоти на суспільність, дав себе знати під назвою соціалістів з кафедри, Katheder Socialisten. Треба було конечно відрізнити себе від тих офіціальних учених, і ось серед соціал-демократів почала творитися легенда про якусь науку для них, виключно для них, і оперту на спеціальних відкриттях, зроблених основниками соціал-демократії. Замість сказати попросту, що величезний розвій духовної культури змушує нас довершити радикальну зміну в організації капіталістичній і державній і що вся чисто наука, досліди всіх незалежних людей осуджують індивідуальний спосіб продукції і консумції, вони забажали приписати собі заслугу якоїсь спеціальної науки: науки соціал-демократичної. Погляньмо, наскільки та їх наука має характер дійсної науки.

Коли прислухатися до слів офіціальних «мислителів» і публіцистів соц.-дем. партії, то почуємо ось яке:

«Закони капіталістичної продукції, відкриті Марксом, так само постійні, як закони руху в соняшній системі, відкриті Ньютоном і Кеплером» (життєпис Енгельса, Neue Zeit, IX, ч.8). «Марксові, – мовить Енгельс, – завдячуємо два великі відкриття, а то: 1) відслонення тайни капіталістичної продукції через вияснення робочої надвишки (Mehrwert) і 2) матеріалістичне розуміння історії (Engels, Entwickelung des wissenschaftlichen Socialismus). В р. 1845 задумали ми (Маркс і Енгельс) взятися до дослідів конечних для виробу матеріалістичного розуміння історії, відкритого Марксом» (Engels, L. Feuerbach, Vorrede). Полемізуючи з Дюрінгом, Енгельс пише: «Коли Дюрінг хоче сказати, що всяка економічна система в наших часах… є здобутком класової боротьби, пригніту… в такім разі він повторяє правду, що сталася утертою від часу появи «Комуністичного маніфесту», зредагованого Марксом і Енгельсом».

Оповідаючи історію еволюції своєї молодості, Енгельс говорить наївно: «Цікава річ, що ми не були одинокі, відкриваючи матеріалістичну діалектику. Робітник Йосиф Діцген зробив те саме відкриття» (Engels, L. Feuerbach). Ще дальше йдуть ученики сих обох майстрів. Вони твердять, буцімто ті майстри були перші, що приложили діалектичний метод до дослідів і студій історичних, економічних і соціологічних і завдяки тому методові віднайшли закон капіталістичної концентрації. Вони, врешті, сотворили партію соціалістичну, найреволюційнішу з усіх, про які знає історія (гл.: життєпис Енгельса в Neue Zeit).

Нехай і так, що Маркс і Енгельс відкрили вікові закони суспільного життя. Невже ніхто перед ними навіть не підозрівав існування тих законів? Ніхто, – відповідають соціал-демократи.

«Німеччина, – пише Бабель, – обняла роль провідника в величезній боротьбі будущини. Вона навіть призначена для сеї ролі своїм розвоєм і своїм географічним положенням. Се не був простий припадок, що німці відкрили динаміку розвою сучасної суспільності і поклали наукові основи для соціалізму. Поміж німцями перше місце належиться Марксові і Енгельсові; по них іде Лассаль, як організатор робітницької верстви» (A. Bebel, Die Frau, закінчення).

Сі дивоглядні слова, так характерно соціал-демократичні через своє самохвальство, показують нарешті, на чім основували Маркс і Енгельс свою претенсію до всесвітньої диктатури: Німеччина, – то голова всієї людськості, оба вони – найвищі світила свойого краю, значить, найвищі понад усю нетямучу людськість.

Тільки чи правда ж сему, що ніхто на світі не знав ані про діалектичний метод, ані про тайну надвишки вартості? Чи Віко, Вольней і енциклопедисти Огюстен Тєррі, Бокль, О.Блянкі, Кетле і много других так-таки нічогісінько не знали про вплив економічних чинників на історію людськості? Чи Т. Роджерс не написав своєї великої праці: «Шістсот літ праці і плати», а провідні ідеї сеї праці чи ж не звів докупи в книзі «Економічний виклад історії?» Та перейдімо за порядком ті великі відкриття, які, по словам соціал-демократів, людськість завдячує Марксові і Енгельсові. Є їх загалом чотири, а власне:

1. Приложення діалектичного методу до дослідів соціологічних.

2. Відкриття надвишки вартості, про що перед ними не знала наука.

3. Матеріалістичне вияснення історії.

4. Закон концентрації капіталу, т. є. вивлащення великого числа дрібних капіталістів малим числом великих.

1. Діалектичний метод. Наука, ота велика наука природознавча зі своїми поглядами про еволюцію, трансформізм і моністичний матеріалізм, повстала і розвилася по індуктивному методу і всі великі робітники на полі науки відкидали діалектичний метод, а то й виразно осуджували його. Прошу соціал-демократів назвати мені хоч одного вченого в нашім віці, котрий би послугувався діалектичним методом у наукових дослідах, хіба що се був якийсь німецький метафізик. Чи Лямарк, Жоффруа Сент-Ілер, Лайель, Дарвін, Геккель, Гельмгольц, Гекслі і др. випрацювали великий еволюційний світогляд при помочі діалектичного методу? Чи Кетле, Джон Стюарт Міль, Морган, Бокль, Мен, Тайлор, Спенсер, Гюйо і Бен довершили своїх висновків у соціології, логіці, етиці і сучасній філософії інакше, як тільки індуктивним методом? Хто хоч трохи знає історію розвою сучасної науки, мусить знати, що всі великі вчені відкидали діалектичний метод.

«Діалектичний метод генералізації, вживаний філософами-метафізиками, – мовить проф. В.Вундт [Wundt W. Über das Verhältniss der Philosophie unseres Jahrhunderts zum Leben, akademische Festrede. Leipzig, 1889], – на якім вони опирали необхідність свого вчення, видається нам штучною і міцною шкаралющею, що калічить усяку ідею». Так само і Гете не любив діалектичного методу, справедливо зазначуючи (Gespräche mit Goethe, Theil 3), що цим методом однаково легко доказати і pro і contra всякої речі. Він розумів, що для досліду правди є тільки один метод – індуктивний.

В додатку цей метод розумування зовсім не новий. Сам Енгельс говорить, що Декарт і Спіноза, Руссо і Дідро, а з сучасних йому Гегель і Фур’є послугувувались сим методом на подив добре. Всі ті філософи, а особливо останній, працювали над дослідами на полі суспільної філософії і соціалізму. Як же воно дійшло до того, що Маркс і Енгельс і німецький робітник Діцген мусили наново відкрити сей метод?


Примітки

Прудон (Proudhon) Пьєр (1809 – 1865) – французький теоретик анархізму.

Бакуніна Михайло (1814 – 1876) – російський революціонер, теоретик анархізму.

П’єр Леру (Leroux) (1797-1871) – французький філософ, теоретик соціалізму.

В. Консідеранфранцузький соціаліст. Докладніше про нього І.Франко пише у статті «До історії соціалістичного руху».

Жорж Санд (George Sand) (1804-1876) – французька письменниця.

Огюст Конт (Auguste Comte) (1798 – 1857) – французький філософ, засновник позитивізму.

Ляменне Фелісіте Робер (1782-1854) – французький публіцист, теоретик соціалізму.

Барбеімовірно, Барбе д'Орвильї Жюль (1808 – 1889), французький письменник.

Блянкі (Blanqui) Огюст (1805–1881) – французький революціонер-соціаліст.

Люї Блян (Blanc) (1811 – 1882) – французький революціонер-соціаліст.

Віко (Vico) Джамбатіста (1668 – 1744) – італійський філософ.

Вольней (Volney) Константен (1757 – 1820) – французький філософ.

Огюстен Тєррі (Thierry) (1795 – 1856) – французький історик.

Бокль (Buckle) Генрі (1822 – 1862) – англійський історик.

Кетле (Quetelet) Ламбер (1796 – 1874) – бельгійський математик, творець статистики.

Т. РоджерсРоджерс (Rogers) Джеймс (1823 – 1890) – англійський історик та економіст. І.Франко має на увазі його працю «Industrial and commercial history of England» (L. : 1892).

Лямарк (Lamarck) Жан Батист (1744 – 1829) – французький біолог, творець теорії еволюції.

Жоффруа Сент-Ілер (Saint-Hilaire) (1805 – 1861) – французький зоолог, авторе теорії еволюції.

Лайель (Lyell) Чарльз (1797 – 1875) – англійський вчений, засновник сучасної геології.

Дарвін (Darwin) Чарльз (1809 – 1882) – англійський біолог, автор теорії еволюції.

Геккель (Haeckel) Ернст (1834 – 1919) – німецький природознавець, дослідник еволюції.

Гельмгольц (Helmholtz) Герман (1821 – 1894) – німецький вчений. Найбільше відомий як фізик, але поряд з цим отримав ряд визначних результатів в царині фізіології.

Гекслі (Huxley) Томас (1825 – 1895) – англійський біолог, еволюціоніст.

Джон Стюарт Міль (Mill) (1806 – 1873) – англійський філософ та економіст.

Морган (Morgan) Льюіс (1818 – 1881) – американський етнограф і соціолог.

Мен (Maine) Генрі (1822 – 1888) – англійський юрист-компаративіст та історик.

Тайлор (Tylor) Едуард (1832 – 1917) – англійський етнограф.

Спенсер (Spencer) Герберт (1820 – 1903) – англійський соціолог.

Гюйо (Guyau) Марі Жан (1854 – 1888) – французький філософ, розробляв проблеми етики.

Бен (Bain) Александр (1818 – 1903) – англійський психолог.

Декарт (Descartes) Рене (1596 – 1650) – французький математик, фізик та філософ.

Спіноза (Spinoza) Барух (Бенедикт) (1632 – 1677) – філософ, родом з Голандії.

Руссо (Rousseau) Жан Жак (1712 – 1778) – французький філософ.

Дідро (Diderot) Дені (1713 – 1784) – французький філософ, енциклопедист.

Гегель (Hegel) Георг (1770 – 1831) – німецький філософ.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1045

Модифіковано : 1.03.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.