1

Переклад Івана Франка

Раз жив собі могучий цар, Гіраньякасіпом він звавсь,

Нікумбга звався син його, народу дайтья сильний пан.

Сей зродив двох синів собі, відважних, непоборених,

Що звались Сунд і Упасунд, страшні, жорстокої душі.

Жили все нерозлучнії, ділили спільно радість, біль.

Ураз вони обідали, ходили всюди враз усе,

Брат брату любе чинячи і любе все говорячи,

В думках і ділах згідні все, немов оба – одно були.

Отак герої виросли і на одно наважились:

Здобуть потрійні небеса – ось що вони задумали.

Зложивши жертви царськії, у гори Віндія пішли,

Покуту найстрашнішую там дуже довгий час несли.

Голодні, спраглі, лубом лиш окриті та розчіхрані,

Плоть духом усмиряючи, лиш вітром годувалися,

Так власне тіло морячи, на пальцях стоячи весь час,

З руками в хрест простертими, очима не змигаючи.

Через покути сеї міць, що тліла дуже довгий час,

Аж закурилась Віндія-гора – се був чудовий вид!

Важку покуту бачачи, усі боги злякалися

І всякими способами спинить її старалися:

Спокушували їх не раз клейнодами, дівчатами.

Та, вірні своїм намірам, не хтіли перестать вони.

Нові покуси шлють відтак героям владники небес:

Їм сестри, матері, жінки і свояки ввижалися

Залякані – оружнії за ними гнались велетні,

За коси рвуть, оздоби друть, здирають всю одежу з них,

А ті: «Рятуй! Рятуйте нас!» – кричать, пищать розпучливо.

Та, вірні своїм намірам, в покуті не схибли брати.

В покуті не схибнувшися, не стурбувавшись думкою,

Побачили, як ті жінки, появи ті щезали геть.

Та всього світу праотець зблизивсь до двох героїв сих,

Щоб щиро їх благословить і ласку дати їм свою.

Та ті брати незламнії, герої Сунд і Упасунд,

Як праотця побачили, зложили руки набожно

І господові Брахмі, к ним прибувшому, ось що рекли:

«Коли приємна праотцю покута, що сповнили ми,

Дай, господи, щоб знали ми всі хитрощі воєннії,

Змінялись, в що захочемо, і щоб безсмертнії були».

Брахма

Окрім безсмертя, проче все най буде вам, як хочете;

Просіть щось інше, смерть таку, що вас з безсмертними зрівня,

Бо, панувать бажаючи, в страшну покуту ви вдались, –

Так ось чому, незламнії, безсмертя не дається вам.

Щоб троє небеса здобуть, ви почали покуту сю, –

Тому, дайтьянськії князі, не вчиню сеї волі вам.

Сунд і Упасунд

Що тільки є в сих трьох світах рухоме і недвижнеє,

Най нас не може побороть, хіба ми один одного.

Брахма

Що просите й ось вирекли, се мушу я сповнити вам,

І вмерти доведеться вам лиш брату з братньої руки.

Такий подавши заповіт обом героям, праотець,

Звільнивши від покути їх, пішов назад у Брахми світ.

Сей заповіт одержавши, брати, дайтьянськії князі,

Що в світі їх ніхто не вб’є, вернулися в свої доми.

Їх други всі та свояки їх поворотом втішились,

Вони ж обстригли ковтуни, ходили гарно вчесані,

Пишались в строях дорогих, в одежах щонайкращих все,

Справляли бенкети бучні, як лиш душі бажалося,

І вся громада другів їх в розкошах, знай, купалася.

«Ануте, всякий їж і пий! гайнуй! в любові розкошуй!

Гуляй, співай і веселись!» – сей оклик в кождім домі чувсь.

Усякі крики радісні гули і оплески рясні,

Весь город Дайтья п’яний був утіхою, розкошами.

Отак в забавах, радощах роки пливли, як день один

Дайтьянам, що змінять могли свій вид, як їм бажалося.

Примітки

Гіраньякасіп (Хіраньякашіпу) – один із асурів, або ракшасів (антибогів), наймогутніший супротивник богів (сурів, чи девів), зокрема Вішну, який вів запеклу боротьбу проти нього і його нащадків. Його син – Нікумбха (в перекладі І. Франка – Нікумбга).

Дайтья – другорядні божества, ворожі богам (девам) і різновид ракшасів.

Потрійні небеса, троє-небеса. – В оригіналі («Трілока»), означає, власне, три світи, тобто небо, повітря і землю або небо, землю і підземний світ. У священних текстах бог Індра називається Трайлок’япаті, тобю владарем трьох світів. Брахмалока (світ Брахми), розташований над світом Індри (Індралока, Сварга), тобто над видимим небом. Часто в множині вживається: світи, чи оселі Брахми (Брахмасада).

Гори Віндія – неточно передана назва гір Віндх’я (гірське пасмо в центральній Індії).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с.73 –75.