Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

23.12.1882 р. До М. П. Драгоманова

Нагуєвичі Нагуєвичі, д[ня] 23/ХІІ 882

Ласкавий добродію!

Дуже чимсь, видно, я провинився перед Вами, що Ви не повважили мене гідним своєї відповіді на мій лист. А я так ждав отсе вже цілих два місяці Вашого слова в своїм глухім закамарку! На всі боки міркував, яка могла бути причина Вашого гніву, та й досі не доміркувався, – хіба що, не дай, боже, чи не недужі Ви або чи не від’їхали куди-небудь з Женеви? При тім же ані книжок, о котрі просив, ані «Вольного слова», – нічогісінько не дістав. Аж ось рівно в два місяці, 20 грудня, дістав зі Львова два н[оме]ри «В[ольного] сл[ова]», 49 і 50. В 49 є «Письма из Гал[иции]». Я догадуюсь, що Ви переробляли моє мазання на московську мову, і дуже вдячний Вам, що Ви доповнили моє поверховне балакання про індемнізацію, – признатись Вам, ті н-ри «Діла», де була стаття, пішли по руках у селі і пропали, так що я писав наобум. Не знаю, чи друга половина моєї дописі годиться для печаті, – сяк чи так, а я на часок відступаю від заложеного плану і посилаю дві статейки: одну до «Письм из Гал[иции]», а другу окрему, про митрополита. Коли б пригодилася, то напечатайте.

У нас тепер крутенько приходиться. «Світ», бачиться, упаде, – принаймні Б[еле]й отсе вже з місяць нічого мені не пише про нього. В редакції лежить чимало моїх писань: ескізів, віршів, знадіб до етнографії («Жіноча неволя», «Пісня про шандаря»). Конечно, нікотра тутешня часопись не надрукує нічого з тих писань. Подумайте: навіть такі невинні штуки, як «Слимак» в торішнім календарі «Просвіти» і «Цигани» в «Ділі», їм видаються надто радикальні, – чисто подуріли люди! Писав мені Б[еле]й, що коли предложив Барвінському, щоб прийняв мене в співробітники «Діла» і дав мені фейлетон, – то він сказав: «Ф[ран]ко – чоловік неможливий, він би тут зараз свої консеквенції виводив, а нам того не треба!» Що Ви скажете про таких людей, котрим консеквенції не треба? Щасливі, та й годі.

Б[еле]й конопадить мене покидати Нагуєвичі і перебиратись чимборше у Львів. Правда, що тут я не можу майже нічого доброго вдати, окрім хіба деяких віршів, задля недостачі книжок, джерел; але знов перебиратися у Львів, терпіти там нужду, гризтися чорт знає чого і з ким, за се також дякую: волю в селі січку різати, та коні пасти, та вірші нікчемні віршувати. Ще думав, що від «Зорі» роздобуду дещо грошей, і написав повість на конкурс о премію – десять листів печатних, от, думав я, міркуючи по його прилюдній обіцянці, буде хоч 200 з[лотих] р[инських]. Аж тут бух, присилає мені пан Партицький писемце, «не знаю, каже, який би то винайти modus до гонорування вашої повісті: найкраще, здається, буде по центові від вірша, т. є. за цілу повість 50 зр.». Що Ви скажете на таке поняття редакторської чесності словності? Премію на показ виставляє, а опісля й словом о ній не заїкнеться – сховав до кишені!

А от ще одну штуку хотів я Вам розказати і просити Вашої помочі й поради. Видавець липський Вільгельм Фрідріх започав видавання «Історії всесвітньої літератури» «in Einzeldarstellungen». Я подавав йому літом деякі звістки про нашу літературу й польську до його «Magazin für die Litteratur des In- und Auslandes», і от він запросив мене опрацювати для його видавництва історію літератури української. Правда, розмір дає невеличкий – десять листів печаті, – але все-таки на 10-ти листах можна би, думаю, зладити гарну штуку.

Я поки що ладжу переводи німецькі деяких поезій Шевченка, бо, звісно, тут на селі братися до опрацювання історії літератури не можна. Я гадав би ось що зробити: коли б удалося розкрутити дещо грошей, поїхати за паспортом у Росію, в Київ, і там одно те, що призбирати матеріали, а друге – обговорити всю річ з ученими і критичними людьми, яких у нас в Галичині нема. А до деяких партій, особливо до розбору і огляду містерій і драм XVII і XVIII віків, я конче буду просити Вашої помочі. Найліпше б було, якби Ви написали-таки цілий розділ о тих творах, з достаточним числом виписок, – я би його переклав на німецьке і живцем вмістив у книжці з Вашим підписом. Розділ о містеріях не повинен би перевищуват 1 – 1.5 листа печаті.

Так само буду Вас просити о раду, як трактувати цілість іст[орії] літерат[ури]. Я би бажав трактувати її не так, як Пипін, котрий пошматкував нас після случайних державних границь, – але брати цілу літературу, а її відміни (гал[ицьку], буков[инську], угорську) як поєдинчі школи, з більше або менше затемненими провідними думками. Конечно, основою всього мусив би бути огляд пісень і взагалі літератури самого люду, при чім, розуміється, Ваші праці мусять бути поперед усього узгляднені. Уяснивши на підставі пісень тип української поезії, її окреме і оригінальне обличчя, слідити відтак у літературі артистичній його модифікації і зміни – се, думаю, дасть єдину раціональну підставу до суцільного трактування цілої української літератури, підставу, якої не найшов Пипін.

Не знаю тільки, чи можна буде мені безопасно їхати в Росію. Д[обродій] Антонович, бувши у Львові, запрошував мене і говорив, що, діставшися до Києва, міг би я там хоч в його домі пробувати спокійно, працюючи чи то в хаті, чи в бібліотеці. А паспорт я надіюсь дістати. Впрочім, напишу ще рівночасно з отсим лист до Києва.

Іно що дістав дві книжки Старицького – «Думи і пісні», II, і «Гамлета». Старицький таки анектує собі «Поклик до слов’ян», про котрий Ви ген-то писали, що він Ваш. Жаль, що Ваша тодішня рукопись застряла в суді. Чи не були б ласкаві прислати ще раз відпис тої пісні, щоб вивести правду на чисту воду? Тут би її помістили. Дивна річ, що поезія Старицького видається мені так якось чужою, натяганою і силуваною! Розуміється, о тім і мови нема, щоб що-небудь з неї порозуміли наші мужики, так як розуміють усі вірші Шевченка. По якого чорта Старицький таку масу нових слів творить або старих слів переіначує, немов-то бесіда наша така вже бідна, що без латання не обійдеться? По якого б чорта, н[а]пр., писати «ружняний» зам[ість] «рожевий» і з тим диким словом римувати ще дикіше, бо нікому не зрозуміле і нічого не значуче, «скрижняний»? А жаль, деякі його вірші справді гарні і сильні, а «Гамлет» дуже зацікавив би наших людей, коли б можна їм його перечитати.

Прощайте! Чи можу надіятися Вашої відповіді?

Ваш щирий Іван Фр.

Шлю дещо пісень.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України. Т. 1. Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928 р., с. 35 – 37.

Подається за автографом – Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка НАНУ, відділ рукописів, ф. 3, № 1320.

…дістав зі Львова два н[оме]ри «Вільного) сл[овa]», 49 і 50. В 49 є «Письма из Гал[иции]. – «Письма из Галиции», де І. Франко писав про злиденне життя селян та антинародну економічну політику австрійського уряду, були опубліковані М. Драгомановим у 49 та 51-му номерах «Вольного слова».

…посилаю дві статейки: одну до «Письм[а] из Гал[иции]», а другу, окрему, про митрополита. – Статті І. Франка «Крестьянские стремления и мечтания; расчеты на войну с Россией», «Про Йосифа Сембратовича» були опубліковані у «Вольном слове» (1883, № 52, 54) під спільним заголовком «Письма из Австрийской Украины».

…навіть такі невинні штуки, як «Слимак» в торішнім календарі «Просвіти» і «Цигани» в «Ділі»… – Оповідання І. Франка «Слимак» було опубліковане в «Календарі товариства «Просвіта» на рік звичайний 1882», Львів, 1881; «Цигани» – в газеті «Діло», 1882, 6 (18) та 10 (22) листопада.

…Пипін, котрий пошматкував нас після случайних державних границь… – У нарисі про українську літературу в книзі «История славянских литератур» (1879) О. Пипін подав матеріал у двох розділах – «Южноруссы» і «Галицкие русины».

Старицький таки анектує собі «Поклик до слов’ян», про котрий Ви ген-то писали, що він Ваш. – Пізніше в статті «Михайло П. Старицький» І. Франко сам довів незалежність цього вірша від вірша М. Драгоманова на ту саму тему.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 48, с. 340 – 342.