Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Етнографія і фольклористика / 1894 р. / Із уст народу

Із уст народу

Іван Франко

Розпочинаючи в «Житті і слові» друкувати матеріали, записані із уст народу, ми дуже добре бачимо тісні границі, які дає нам періодичне видання з так широкою програмою для публікації тих матеріалів, тісні в порівнянні з величезним багатством того, що є записано у нас і у других збирачів, і того, що ще можна і слід би записати, особливо в Галичині, на Буковині і в Угорській Русі. Ми знаємо добре, що публікація тих матеріалів в «Житті і слові» може бути тільки часткова, і для того думаємо, що треба нам публікувати їх з вибором, налягаючи поперед усього на матеріали, досі найменше збирані (казки, легенди, анекдоти, місцеві перекази), на мотиви і варіанти, досі незвісні, і зводячи при них систематично все, досі надруковане до даної теми.

Задля тісних рамок нашого видання нам приходиться здержатися з друком нашої збірки галицько-руських приповідок, що досі обіймає около 15 000 н[оме]рів, т. є. майже тільки, що збірка Номиса, котрою обнята вся Русь-Україна. Збірка наша в головній часті вже впорядкована, матеріал порівняний з тим західноєвропейським, що зведений у величезнім ділі Вандера (К. Wander, Sprichwörterlexicon, 5 томів), та все-таки до неї ще треба приложити досить праці, поки буде зовсім готова до друку. Всіх прихильників нашої народної словесности, котрі або мають можність записувати з уст люду, або мають в руках збірки творів нашої усної словесности, просимо дуже присилати нам свої записи для використання. Не потребуємо й додавати, що для матеріалів того роду вживаємо правописі, котра найдокладніше з усіх, досі вживаних, може віддати всі відтінки народної діалектології.

Пісні народні

І. Співанки, співання, голос

№ 1. Ізродили виногради а й попід садочок;

Заспівали два янгели в небі співаночок.

Ми ще таких співаночок нігде не чували:

Сам Cyc Христос на престолі співанки складає.

Із суботи на негілю стала темна нічка,

Ой горіла на престолі мальована сьвічка.

Ой сьвічечка догарає, а зірничка сходит,

А пречиста Гіва-Мати до церкви приходит.

Прийшли уни бай до церкви, Богу си молили,

Перед ними райські дверці сами си втворили.

№ 2. Кобим такий голос мала, як співати вмію,

Тримав би ні мій миленький лишень про негілю.

Кобим влікі хліб не пекла, а взимі не пряла,

Я бим свому миленькому красно заспівала.

№ 3. Співав би я співаночки, та коби-то вдати,

А то чуджа сторононька, будуть сі сьміяти.

А то чуджа сторононька та й чуджії люде,

А як не вдам співаночки, встидно міні буде,

№ 4. Ой співаче, співаченьку, то співати вмієш!

Чому тогди не співаєш, як ізголоднієш?

№ 5. Ой де ж ти сі, дівчинонько, співанок набрала?

Попід гору високую на жито орала.

Ой де ж ти сі, дівчинонько, співанок навчила?

Попід гору високую жито волочила.

№ 6. Ой як я си заспіваю, два голоси маю,

Єден пущу по дуброві, другий по Дунаю.

Ой як я си заспіваю по-врізьки, по-врізьки,

Піде голос, попід колос аж на передмісьтьи.

№ 7. Співаночки мої любі, де ж я вас подію?

Збирав єм вас в лісах, горах, по полю розсію.

№№ 1 і 2 отсієї збірки записані Марією Гамораківною в с. Ясенові пов[іту] Городенського від Івана Ганущака в р. 1890, решта записана мною в с. Нагуєвичах пов[іту] Дрогобицького. В збірці п[ані] М. Гаморак до пісні № 1 приплетений ще ось який кінець, очевидно попсований виривок з іншої пісні, як і взагалі весь № 1 якийсь поплутаний:

Аж ксьондз увішли до церкви молитися.

«Десь тут був дяк та й паламар!»

Дяк пішов бай до міста, паламар – до млина,

Стоїт церква не метена, велика провина.

Я на того бай дяченька нагію, нагію:

Буде церква заметена на другу неділю.

До № 6 додам, що «по-врізьки» походить від Уріж або Уроже, село сусіднє до Нагуєвич. Се натякає на те, що майже кожде село в нашім краю має свої спеціальні коломийки і осібні до них мелодії.

На коломийки, що говорять о піснях і співанні, звернув увагу проф. Сумцов у своїй статті о коломийках («Киевская старина», 1866, март), бачачи в них доказ великої творчої сили і самосвідомості галицько-руського народу, тим більше, що деинде таких пісень в устах народу нема. Лихо тільки, що проф. Сумцов при сьому зсилається переважно на коломийки зі збірки о. Щасного Саламона («Коломийки и шумки, собралъ Счастний Саламонъ», Львовъ, 1864), передрукованої в великій збірці Головацького («Народные песни Галицкой и Угорской Руси», Москва, т. II, ст. 739 – 841), а збірка та в значній часті складається з пісень, скомпонованих самим о. Саламоном, і власне пісні, приведені проф. Сумцовим, переважно належать до ряду таких фабрикатів. Взагалі збірка о. Саламона мусить бути виключена з ряду етнографічних видань, відповідаючих вимогам науки.

До № 1 додати ще треба, що укр[аїнські] перекази про походження пісень від якихось надприродних істот находимо у Куліша, «Записки о Южной Руси», т. II, 36, у Чубинського, «Труды», І, 24.

II. Смерть богача

Оре богач на пшеничку голубими воли;

Гадав богач, що не зийде на біду ніколи.

Узьила си пшениченька на кукіль зводити;

Ой взьив богач помаленьку на біду сходити.

Богачеви нима біди, в богача корови,

Гадав богач, що не буде вмирати ніколи.

Гадав богач, що не буде ніколи вмирати,

Та прийшла смерть та й до него, взяла потинати.

«Іди-ко ти, грішна смерти, не ближ-ко си’д мині!

Ой є в мене стадо коней на панські долині».

А смерть того не питає, взяла потинати, –

Узяв богач свої слуги по сусідах слати.

Положили богачика на тисові лави,

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Та й узьили богачеви на подзвін дзвонити, –

Посторонкі не дают си, каже, в рукі взити.

Пірвали си посторонкі, попукали дзвони:

Такий, брате, богач грішний, Господи, борони!

Записала Марія Гамораківна від Параски Нашенко в с. Трійці Снятинського пов[іту] в р. 1887. Ся пісня – відгомін дуже розширеної в староруській літературі повісті про Аніку-воїна, звісної у нас більше п[ід] з[аголовком] «Казка про лицаря і смерть». Її розширення в європейській книжній словесності показав проф. Тихонравов (Н. Тихонравов, «Повѣсть о прѣнии живота съ смертью», Летописи русской литературы и древности. Москва, 1859, т. I, стор, 183 – 193). Южноруський текст повісті «О чловеци и смерти» з рукописі XVIII в. буде надрукований в одній з дальших книжок «Життя і слова».

III. Лукіян Кобилиця

Казали нам дипутати, шьо нам гаразд буде,

Збунтували всю громаду, комісія буде.

Збунтували дипутати цілую громаду,

Самі пішли до маршевки (?) усіма по раду.

Ци ви чули, люде добрі, за такі побліки,

Шьо написав Кобилицьи з маршевков супліки.

Ой як уни написали, дали до кризенту, –

Іде воська в Путилову аж пів ригіменту.

Будуют си у Чернівцех три доми новії,

Там сідлає пан староста коні ворони.

Ой осідлав пан староста коні воронії,

І віводит в Путилову ще три кумпанії.

Ой віводит в Путилову, вже си зглідували,

Молодиці йик то вчули, всі си позбігали.

Суха верба, суховерха ни хоче родити;

Пішло восько аж у Плоску Кобилицю ймити.

Ймили ж уни Кобилицю, супліки читали,

Катували біле кіло, водов відливали.

Ой звйизали Кобилицю міцними линвами,

Провадили у Сторонец з острими шаблями.

Куєт, куєт зазуленька з долішного кіньця;

Провадили Кобилицю до старости-німця.

Староста потрокол (sic!) пише, мандатор питає,

А Базилько Кобилицю буком потьигає.

Заревіли сірі воли, молодиці мліют,

Джурджуван, то пан великий, нічого ни вгіют.

Ой Джурджуван, то славний пан, ціла ‘го Вижницьи,

Зажурив си у неволи батько Кобилицьи.

Колис хоків, Кобилице, з жінков газдувати,

Було не йти у Сельитин людий бунтувати.

Із-за гори високої зазоряли зорі;

Поховали Кобилицю у міські Гуморі.

Куєт міні зазуленька конец Рапучила;

Ой уже си Кобилиці співанка скінчила.

Пісню сю на просьбу д. Олександра Колесси записав від старих людей молодий письменний гуцул Волошинюк у с. Сергіях на Буковині від тамошніх старих людей. Лукіян Кобилиця був послом на сойм конституційний 1848 р. у Відні, відтак восени того ж року зчинив розрух у буковинській Гуцульщині, був арештований і суджений у Чернівцях. Докладніша розвідка про нього буде опублікована в «Зорі».

Із пісень, котрі про нього згадують, досі звісна тільки одна в збірці Купчанка («Записки Юго-Зап[адного] отд[ела] Императорского русск[ого] Геогр[афического] общ[ества]», Киев, 1874, т. II, ст. 555 до 556).

Для пояснення пісні ще кілька уваг.

Рядок 6: Кобилиця вніс восени 1848 р. до Кромерижа петицію о сполучення Буковини з Галичиною і о урегулювання буковинських відносин.

Ряд[ок] 7: кризент – мабуть, Kreisamt; д. Колесса догадується, що се Кромериж.

Ряд[ок] 13: зглідуватися = стати в ряди, з нім[ецького] in Reih und Glied.

Ряд[ок] 16: Плоска – рідне село Кобилиці.

Ряд[ки] 17 – 18: На ділі військо в р. 1848 не зловило Кобилиці в Плоскій. Він здужав утекти в гори і держався там ще цілу зиму, а тільки весною 1849 р., коли горами задумав перебратися на Угорщину і зайшов в Жаб’ю до знайомого уніатського священика, той віддав його в руки стражникам фінансовим. Сцени кровавих екзекуцій, описані в пісні, пришпилені сюди, мабуть, з інших подій і навіть з давнішого часу, ім[енно] з р. 1843.

Ряд[ок] 26: Джурджуван – поміщик, властивець многих сіл у русько-кімполунгськім повіті. Пісня натякає на те, що військова екзекуція проти Кобилиці виряджена була головно на налягання поміщиків.

Ряд[ок] 30: Сельитин – село близько Сторонця і Плоскої.

Ряд[ок] 32: Після інших звісток Кобилиця похований у Вамі. Його засудили були на виселення з Плоскої.

Ряд[ок] 33: Рапучило – гора в Сергіях, півмилі від Сторонця.


Примітки

Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1894 р., т. 1, кн. 1, с. 140 – 144, за підп.: Ів. Франко. Статтю супроводжує передмова, за підп.: Редакція, яка належить І. Франкові, котрий і був редактором журналу «Житє і слово». На користь його авторства свідчить також така згадка у тексті передмови: «<…> приходиться здержатися з друком нашої збірки галицько-руських приповідок <…>», тобто йдеться про збірку приповідок, яка вийшла друком протягом 1901 – 1910 рр.: Галицько-руські народні приповідки / Зібрав, упорядкував і пояснив д-р Іван Франко: В 3 т., 6 вип. // Етнографічний збірник. – Львів, 1901. – Т. 10; 1905. – Т. 16; 1907. – Т. 23; 1909. – Т. 27; 1910. – Т. 28.

Подається за першодруком.

Вандер Карл-Фрідріх-Вільгельм (1803 – 1879) – німецький фольклорист і педагог. Автор збірки німецьких прислів’їв «Deutsches Sprichwörterlexicon» (т. 1 – 5, 1850 – 1880).

Ясенів – тепер село Ясенів-Пільний Городенківського району Івано-Франківської обл.

Уріж (Урож) – тепер село Дрогобицького району Львівської обл.

…проф. Сумцов у своїй статті о коломийках… – Йдеться про статтю М. Ф. Сумцова «», яку насправді було надруковано в журн. Киевская старина, 1886, Кн. 4, с. 635 – 658.

Трійця – тепер село Троїця Снятинського району Івано-Франківської обл.

Южноруський текст повісті «О чловеци и смерти» з рукописі XVIII в. буде надрукований в одній з дальших книжок «Життя і слова». – Цей текст І. Франко так і не надрукував.

Докладніша розвідка про нього буде опублікована в «Зорі». – Йдеться про розвідку І. Франка, первісно написану у 1884 р. і надруковану у 1902 р.: «Лук’ян Кобилиця: Епізод із історії Гуцульщини в першій половині XIX ст.» (Записки НТШ. – 1902. – Т. 49. – Кн. 5. – С. 1 – 40).

Купчанко Григорій Іванович (1849 – 1902) – український фольклорист, етнограф і письменник. Автор праць «Сільське весілля на Буковині» (1870), «Некоторые историко-географические сведения о Буковине» (1875) та ін.

Кромериж – місто в Чехії у Південно-Моравській обл. на річці Морава.

Плоска – тепер село у Свалявському районі Закарпатської обл. Але Л. Кобилиця жив не у цій Плоскій, а в іншій – Путильського району Чернівецької області. Географія – наука не шляхетська, як говорив Митрофан Простаков. М. Ж., 6.10.2013 р.

Жаб’є – тепер смт Верховина Івано-Франківської обл.

Наталія Тихолоз

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 413 – 418.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 2212

Модифіковано : 23.11.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.