Питання про сірійський прототип
Іван Франко
Повернемось, отже, до вихідної точки нашого дослідження, тобто до грецького тексту роману, і розглянемо спочатку його ставлення до нововідкритої грузинської версії. Професор Гоммель ні на хвилину не сумнівається в тому, що грузинська редакція є першим християнським і безпосереднім оригіналом розширеної (в догматичному дусі) грецької редакції [Weisslowitz, 140, 176, 177], про що здогадувався і барон Розен. Якщо він у 1887 р. не міг і думати, щоб пересунути час створення християнської редакції поза другу половину VIII ст., то тепер час створення першої християнської, мабуть, сірійської, редакції, він, не вагаючись, пересуває на початок V, навіть на IV ст. [Weisslowitz, 141 – 144, 177]
Примітка грузинського рукопису про те, що «Мудрість Балаварі» є твором палестинця Софрона, сина Ісаака, достатня йому для того, щоб з усіх сірійсько-грузинських Софронів IV – VIII століть виділити і розібрати дванадцять і найгіднішій, тобто найстарішій з них приписати «вченому грецькому другові святого Ієроніма». Останній переклав, мабуть, цей невеликий твір з пехлеві сірійською мовою, з сірійської переклав його грузин, а грузинський твір використав близько 1000 р. Євфімій для опрацювання грецького роману.
Слід побоюватися, що ці гіпотези виявляться безпідставними. По-перше, думаю, що залежність грецького оповідання від знайденого М. Марром грузинського «Балаварі» цілком не можна прийняти і що грузинське оповідання як щодо передісторії Варлаама, так і з огляду на інші деталі є відносно пізнішою і не залежною від грецької редакції легенди. Не можна зрозуміти, як вдумливий і мистецьки обдарований письменник (а таким треба вважати автора грецького роману про Варлаама), якщо він мав колись перед собою передісторію Варлаама, так гарно і захоплююче написану грузинською мовою, міг відмовитися від неї і повести Варлаама як чужу людину за допомогою сну з віддаленої країни до Індії, мова і звичаї якої йому були невідомі.
Уже це одне зауваження здається мені достатнім, щоб відмовитися від думки про переклад грецького роману з грузинського твору. Але це не єдине зауваження, яке можна зробити з цього приводу. Пригадаємо тільки наші попередні зауваження про вік Балаварі і про Zandan-Zardan, де якраз матиме значення таке речення:
«Якби грецький автор мав такі деталі в своєму первотворі, він напевно надав би їм перевагу перед цими варіантами, за якими він сам пішов у своєму оповіданні».
І цікаво! Саме Гоммель дає нам в руки ще один доказ, який говорить, мабуть, ще сильніше, ніж згадані вище зауваження, проти прийнятої ним гіпотези Розена про грецьку переробку нашого роману з грузинського. Цей доказ лежить в імені «Варлаам». Не підлягає сумніву, що це ім’я є тільки грецькою транскрипцією сірійської назви bar-laha – «син бога» [Weisslowitz, 145]. А «син бога» або «чоловік божий» є на цілому Сході, а також у багатьох слов’ян ще дотепер вживаною назвою жебрака. В Індії має вона також те саме значення: «аскет», «брамінський жебрак». Те, що назва св. Олексія «чоловіка божого», має таке саме значення, є очевидним. У грузинській версії Балавара дуже часто називають таким самим ім’ям «чоловік божий», але так само названо ще двох мандрівників-аскетів, яких зустрічає король [М. Марр, op. cit., с. (не вказано. – Ред.)].
Уже в V ст. «бар-лага» стала в Сірії власною назвою. Так, наприклад, в 411 р. в Едессі збудували гробницю святого Бар-лага [Weisslowitz, 145]. Ця зрозуміла сірійцям назва могла цілком легко витіснити споріднену за звучанням, але незрозумілу назву Біланхар в персько-арабському оповіданні, як тільки воно прийшло в Сірію, і тому не потрібно кожного едесського святого Бар-лага ідентифікувати з Варлаамом нашого оповідання, як це робить Гоммель.
Те, що образ Біланхара-Варлаама, якщо він і не належить до первісного змісту легенди про Будду, все-таки є дуже старого, найправдоподібніше, ще індійсько-буддійського походження, показали, я думаю, з достатньою ясністю мої дотеперішні зауваження про його різні східні версії; а в оповіданні відповідно до його мандрівки на Захід і розгалуження на не-буддійські народи цей образ поступово набирав усе більшої сили і нарешті досяг значення домінуючого. Чи персько-арабське ім’я B-l-v-h-r – Біланхар також можна якось зв’язати із згаданим Бімбісаро у тібетському Абхініс-Крамана-Люстра – я, звичайно, не можу судити, але й не виключаю цього.
Якщо ми лише припустимо, що в старій сірійській редакції оповідання, перекладеній в V або VI ст. безпосередньо з пехлеві (можливість такого запозичення визнає тепер проф. Гоммель, маючи на увазі християнських письменників ще з IV ст., які були персами і однаково добре розуміли сірійську і перську мови) [Weisslowitz, 142], чуже ім’я B-l-v-h-r було замінене популярним у Сірії «Барлага», то неважко зрозуміти, як грузинський опрацьовувач сірійського оригіналу мусив зробити з Барлага свого Балаварі, а грецький – свого Варлаама. Але що грецький Варлаам міг виникнути з грузинського Балаварі, здається мені просто неможливим, а це мусило б статися, якщо б ми далі хотіли дотримуватися думки про переробку грузинської версії на грецьку.
Примітки
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 589 – 592.