Італійські, чеські, польські версії

Іван Франко

У XIV ст. в Італії також було багато переробок роману. Вищезгаданий старий провансальський переклад із латинського тексту був ще в XIV ст. перекладений італійською мовою, а згодом, також у XIV ст., дуже вільно перероблений в віршовій формі. Цю «Vita di Giosafatte» опублікував Біні на основі рукопису XIV ст. [Bini. Rime е prose del buon secolo della lingua, tratte da manoscritti e in parte inedite. Lucca. 1852, s. 124 – 152].

Спробу іншої переробки венеціанським діалектом знаходимо у Цотенберга і Мейєра (цитована праця, с 364 – 366). Біні, мабуть, не безпідставно зауважує, що «Vita di Giosafatte» є твором, який вже декілька століть майже щорічно друкується і багато читається по селах (цитована праця, ст. XXV). Це, здається, стосується як віршованих, так і прозових скорочених текстів, витриманих у народному дусі. Крім того, роман багато разів був також підготовлений і для більш освіченої публіки.

Так, у 1584 р. сіцілійський поет Атілло Оппеціні створив епічну поему в п’яти піснях про Варлаама і Йоасафа (надруковану в Палермо того самого року), а знаменитий автор твору «Morgante Maggiore» Луїджі Пульчі подав обох святих як сценічні образи в п’єсі «Rappresentazione di Barlaam е Josaphat» [Al. d’Ancona. Sacre rappresentazion dei secoli 14, 15 е 16. Firenze, 1872]. Однак це не єдина драматична переробка роману в Італії, де так люблять видовища. У Тосканії легенда про Варлаама і Йоасафа стала темою напівнародної драми, котра належить до циклу п’єс, які ставляться у травні і тому називаються «Maggi» [А. Н. Веселовский. Византийская повесть и т. д., с. 137], себто «маївкою». Роман з’явився також на різних італійських діалектах. Так, наприклад, недавно були опубліковані спроби сурсельвської обробки, написані щонайпізніше в першій половині XVII ст. [Archivio glottologico italiano, t. VII, с. 255]

На доказ того, що і в Іспанії роман користувався великою популярністю, свідчить не лише достатня кількість публікацій прозового перекладу, але також той факт, що відомий письменник Лопе де Вега так само переробив його у драму. Ще в XVIII ст. роман користувався серед іспанського духовенства надзвичайним авторитетом і вважався поряд з Біблією найбільш придатною місіонерською книгою, здатною навернути у християнську віру; перекладений єзуїтом Антоніо Борха з іспанської на мову тагалів, він був надрукований у 1712 р. в Манілі [H. Zotenberg. Mémoire etc., с 79].

Зате в північних країнах Європи роман про Варлаама, здається, ніколи не був особливо популярним, хоч і тут були обробки та публікації. Так, в 1851 р. у Христіанії (Осло) з’явилося видання старонорвезької саги про Варлаама і Йоасафа, написаної К. X. Сверрессоном, яке підготували Р. Кайзер та К. Б. Унгер. Багато разів друкувалася шведська народна книга «Варлаам і Йоасаф» [А. Н. Пыпин. Очерк литературной истории старинных повестей и сказок русских («Ученые записки II отделения императорской Академии наук». Кн. IV, 1858, с. 125). Див. ще: Goedecke Grundriss, I, с. 122], староанглійську дуже скорочену поетичну обробку у своїх «Староанглійських легендах» (1875, с. 113 – 138) видав Хорстман.

Якщо ми додамо, що латинський текст роману неодноразово друкувався то окремо, то серед «Opera omnia» Іоанна Дамаскина або ж у вищезгаданих збірках різних країн, то ми матимемо певне уявлення про поширення і популярність твору в Західній Європі. Причому треба згадати, що його грецький текст майже не брався до уваги і лише в нашому столітті був виданий Буассонадом в його «Anecdota graeca» (Париж, 1829), далеко не відповідаючи вимогам критики. При цій нагоді варто зауважити, що відомий славіст Копітар свого часу думав видати разом з коментарем Вал. Шмідта грецький текст твору, через що Буассонад поспішав зі своїм виданням, так що із 17 грецьких рукописів твору, які існували в Парижі, він порівняв і використав для підготовки тексту заледве два [Н. Zotenberg. Mémoire etc., с. 79].

Але на цьому ще не вичерпалися вплив та поширення латинського варіанта роману про Варлаама. Як ми знаємо, частина слов’янського світу також належала до західноєвропейських римсько-католицьких культурних і літературних впливів, отже, природно, що цей твір, як частка впливів Заходу, прийшов до цих народів у латинському вбранні і справив більш-менш тривалий вплив на їхню рідну літературу та їхнє духовне життя. Ми маємо тут, звичайно, на думці чехів і поляків.

У Чехії історія про Варлаама і Йоасафа вже давно належала до загальноулюблених розважальних та повчальних книжок. Перший переклад, про який ми маємо відомості, був завершений у 1470 р. якимсь Лаврентієм де Тин Горшовим в Нова Домо під назвою «Řeč о jednom kralevici jmenem Josafat, synu krale, jenž slul Avemir, kterehožto jeden pustennik jmenem Barlaam obratil na viru krestansku». Збереглися два рукописи цього перекладу, які походять аж із XVII ст., що, як нам здається, тим більше говорить про популярність твору, оскільки він багато разів друкувався в XVI ст.

Перше чеське і взагалі слов’янське видання твору підготовлене Ніколою Бакалажем, з’явилося у Пльзені в 1504 р. під назвою «Kniha welmi nabožna, jenž slove Barlaam, kteraužto onen veliky doktor Johannes Damascenus přeložil z řeckeho jazyka v latinsky». Крім цього видання, вісімкою, з’явилося в 1512 р. друге – чверткою і в 1593 р. – третє, у Празі. Чи в основі цих видань лежав переклад Лаврентія де Тин Горшова, чи ні, чи всі вони мають ідентичний текст, чи це різні переклади, про це я не можу судити, тому що я не дістав єдиної чеської спеціальної роботи Я. Є. Воцеля, присвяченої цьому романові, «Про дві старочеські обробки духовного роману «Варлаам і Йоасаф» (Sitzungsberichte der Königl. Böhm. Gesellschaft der Wissenschaften, 1854) [Jároslav Vlček. Dĕjiny česke literatury, v Praze, 1893, с 21. Див. також: J. Hanuš. Barlaam i Josafat (Ottüv Slovnik naučny, t. III, с 331)].

У XVII та XVIII ст. цей роман, як нам здається, був у Чехії майже забутий, принаймні ми не маємо відомостей про яке-небудь нове його видання. Лише в нашому столітті, а саме в 1840 р., з’явилися дві публікації, які зовсім не пов’язані з старими виданнями, а були перекладами німецьких обробок для юнацтва, котрі масово фабрикував відомий дитячий письменник Хр. Шмідт, автор твору «Великодні дарунки», як він себе охоче називав. Один переклад Ярослава Поспішила з’явився в Кралевім Градці під назвою «Josafat syn krala indickeho, přibĕh se starovĕkosti křesťanskié» (120 сторінок), другий, надрукований (в Празі?) під тією самою назвою і в тому самому році, був підготовлений Й. П. Левітським і містив 168 друкованих сторінок [Jos. Jungman. Historie literatury česke, t. I, s. 113, 426, 427 (Влчек його не цитує)].

В польську літературу цей роман проник значно пізніше, і дивно, що зацікавленість ним збіглася з часом занепаду літератури та початком розкладу польського суспільства. Перше і єдине відоме нам польське видання роману з’явилось у Кракові в маленькому форматі (folio) під такою назвою:

«Królewic Indyjski w Polski stroy przybrany, albo Historya o świętym Josaphacie królewiću Indyjskim у о świętym Barlaamie Pustelniku Pustynicy Senaar nazwaney. Od świętego Jana Damascena napisana, a z greckiego ięzyka na łaciński od Jakuba Belliusza, Prunausza Cenobiarchy przetłumaczona. Teraz zaś przez X. Matheusza Ignacego Kuligowskiego, Dziekana Wołkowyskiego Proboszcza у Plebana Wołyńskiego z łacińskiego textu na wiersz Polski przełożona.

W którey oprócz wielu dziwnych transakcyi, uciesznych trafunków, duchownych instrukcyi, znayduie się wiary S. Katholickiey у taiemnie Boskich krótkie a iasne zebranie, pokazanie obłud świata у marności iego, wywiedziona dekretów Boskich, iednym fortelem ludzkim nie obronionych nieodmienność. A dla pożytku duchownego do Druku podana Roku Pańskiego 1688. W Krakowie, w Drukarni Mikolaia Alexandra Schedla I. K. M. Ordynaryinego Typogr.».

Твір, написаний у звичному для поляків 13-складовому з парною римою розмірі, присвячений віленському воєводі і литовському великому гетьману Казимиру Сапізі. Куліговський у своїй переробці, яка ще й сьогодні добре читається і заслуговує уваги, досить вірно дотримується латинського тексту видання Білліуса (Париж, 1577) і, крім певних вільностей вислову, зумовлених віршованою формою, не дозволяє собі ніяких вставок, прикрас і скорочень, як це дуже щедро робили французькі та німецькі перероблювачі.

Треба підкреслити, що мова цього автора, невідомого в літературі, майже не засмічена жахливими у той час поширеними макаронізмами, загалом пристойна і виразна, а його віршована форма – проста, але приваблива. У наступному розділі я наведу уривок з перекладу Куліговського, може, це спонукає польських істориків літератури приділити більше уваги цьому достойному, але тепер несправедливо забутому письменникові.

У XVIII ст. легенда про Варлаама і Йоасафа не втратила своєї привабливої сили для польської публіки. Прикладом цього може бути шкільна драма, або «діалог», на 5 дій, яку надрукував у 1760 р. чернець Міхал Лихоневич, тодішній учитель синтаксису та поетики в м. Холмі, під назвою «Historia Josafata, Króla Indyjskiego». Ця віршована драма, яка знаходиться поряд з іншими подібними творами цього поета у власноручно написаному манускрипті, що зберігається у бібліотеці Оссолінських у Львові (інв. № 2455), була надрукована, як говориться в кінці драми в авторській примітці, «дещо раніше», а оскільки рукопис походить із 1762 р., то, можливо, десь у 1760 р. В Естрейхера ми знаходимо під роком 1760 лише один твір Лихоневича, а саме: «Poema sceleris comes talione gladii vindicata, in Scholarum piarum. Culmensium theatro patrio idiomate» [Estreicher. Bibliografia Polska XV – XVIII wieku, Bd. IX, с. 303].

Нісенітницю цього заголовка треба, мабуть, записати на рахунок польського бібліографа, який взагалі не завдавав собі багато труднощів, щоб точно подати заголовки або будь-які описи старих друків. У рукописі, що зберігається в бібліотеці Оссолінських, ми не знаходимо твору під заголовком, що його подав Естрейхер, але це не значить, що ні поданого Естрейхером твору, ані драми про Варлаама і Йоасафа не було десь надруковано.

Примітки

Біні Карл (1806 – 1843) – італійський письменник 1 політичний діяч, один із засновників товариства «Молода Італія».

Де Тин Горшов Лаврентій, або Лаврентій з Тин Горшова (місцевості в Чехії) – монах, який у 1470 р. переклав з латинської мови на чеську «Варлаама і Йоасафа».

Левітський Й. П. – псевдонім чеського письменника Йозефа Прохазки (1811 – 1856).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 549 – 553.