15. Смерть Ігоря (р. 945)

Іван Франко

Прийшла осінь, – а зима не мати.

Почав Ігор лихо замишляти,

Як би більшу данину дістати.

Була тому ось яка причина:

Нарікала Ігоря дружина:

«Свінельдові слуги, а не твої,

Пишно вбрані та в дорогій зброї,

А ми в тебе мало що не голі.

А піди ти з нами по данину

В деревлянську широку країну,

То і сам ти заможніший будеш,

І нам також не одно здобудеш».

І послухав він дружину свою,

В Дерева, пішов по дань зимою,

Жадав дані більшої, ніж Олег,

Не цурався насилля й розбою!

Промишляли так, що промишляли,

І зібрали з люду, що зібрали,

І зібравши, що було можливо,

У свій город вже назад вертали.

Та, вертаючи, подумав Ігор

І своїй дружині ось що каже:

«Йдіть із даниною ви додому,

А я верну й ще добуду дещо».

І пустив додому він дружину,

А з малою горсткою вояків

Повернув у деревлянську землю,

Більш достатків хотячи добути.

Як про се почули деревляни,

Що назад до них вертає Ігор,

З князем своїм Малом радить стали,

Й ось що мудрі люди в них сказали:

«Коли вовк унадиться між вівці

Та почне по одній виносити,

То помалу виносить все стадо,

Як його заздалегідь не вбити.

Так до нас унадився князь Ігор,

І не буде нам добра від нього,

Всіх нас він погубить без пощади,

Як не вб’єм його, мов того вовка».

І післали післанців до нього

Передати вірну осторогу:

«Чого йдеш до нас наново, княже?

Адже вже забрав ти всю данину».

Та не слухав Ігор остороги,

Не звертав зі своєї дороги;

Але з города Іскоростеня

Вийшли деревляни проти нього.

Не за днину, за малу годину

Вбили Ігоря й його дружину, –

Не те, щоб їм щастя посприяло,

А їх много було, а тих мало.

Писано д[ня] 9 цвітня 1914.

Літописне оповідання про смерть Ігоря під р. 945 у віршованій формі (ст. 40) виглядає ось як:

Ркоша дружина Игореви:

«Отроци Свѣнделжи изоодѣлѣ ся суть оружьємъ и порты, а мы нази.

И пойди, княже, с нами в дань, да и ты добудешь, и мы».

И послуша ихъ Игорь, иде в Дерева в дань,

И примысляше къ пѣрвои дани,

И насиляше имъ и мужи єго,

И возмя дань и поиде въ свои городъ.

Идущю же єму въспять размисли рече дружинѣ своєи:

«Идете вы с данью домови,

А язъ възвращю ся и похожю єще».

И пусти дружину свою домови,

С маломъ же дружины възврати ся,

Желая болшая имѣнья.

Слышавше же Древляне, яко опять идеть,

Съдумавше [В р[укопису] повторено після сього слова ще раз: Древляне] съ княземъ своимъ Маломъ,

И ркоша: «Аще ся въвадеть волкъ въ овцѣ,

То относить по єдинои все стадо, аще не оубьють єго.

Тако и сии, аще не оубьєм єго, то вси ны погубить».

И послаша к нему глще: «По что идеши опять?

Поималъ єси вьсю дань». И не послуша ихъ Игорь.

И шедши из города Искоростѣня противу [єму] Древляне,

И оубиша Игоря и дружину єго, бѣ бо ихъ мало.

И погребенъ быст Игорь, и єсть могила єго

Оу Искоростѣня города в Деревѣхъ и до сего дни.

Писано д[ня] 1 – 3 цвітня 1912 р.

Примітки

№ 403, арк. 55 – 58, арк. 55 – 56 (переспів) – автограф, арк. 57 – 58 (реконструкція) писані рукою І. Лизанівського, з правками І. Франка, на арк. 58 дата, написана рукою І. Франка; № 404, с. 165 – 169, писарська копія переспіву.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 67 – 69.