26. Смерть Святослава (р. 972)

Іван Франко

Прощається з матір’ю князь Святослав:

«Ой піду я, мамо, у Переяслав,

Щасливий, веселий Болгарії край,

І пишно там котиться синій Дунай».

А в Ольги пустилися сльози з очий:

«Не кидай рідні, сину мій дорогий!

Не бідний, а рідний і руський наш край,

Дніпра не замінить вам синій Дунай.

В чужині там скарби, та й зрада ж бо є;

Чужого забагнеш, утратиш своє».

Та дармо ридає і дармо благає,

Князь буйний дружину в похід закликає.

І неньку стареньку у сльозах лишив,

За славою й сріблом в Болгари спішив.

Ой правду сказала мати Святослава.

Де скарби, там зрада, і гіркість, де слава.

Воює в Болгарії князь Святослав,

Багато там горя і лиха зазнав;

Втім, з дому доносять: «О княже, вертай!

Орда печенігів воює твій край».

Ой скорим походом на Русь повертав

З багатим здобутком буйний Святослав;

А хвилі Дніпра по порогах шумлять,

В густих очеретах вороги стоять.

А Свінельд, стар рицар, сказав до князя:

«Ой княже, не видержить сила твоя!

Як нас у степу нападуть вороги,

Не зможемо їх удержати ваги.

У Корсунь хіба на зимівлю вертай!

Весною ж у рідний повернемо край».

«Мій край нападають поганські сини,

А ми маєм ждать супокійно весни?

Ні грек не злякав нас, ні військо болгар,

А тут степовий би злякав нас дикар?»

Пливуть Дніпра хвилі, то тихо, то з шумом,

А військо князеве огорнене сумом;

А скоро ніч темна на степ налягла,

Орда печенігів страшна надтягла.

Кровава була там і люта борба,

І падали трупи, в покіс мов трава,

І кровця лилася рікою-рікою, –

Заледво де сотий уйшов з того бою.

Уранці кровавеє сонце сходило,

І русі великеє горе звістило:

Ось війська останки знесилені йдуть,

Князя безголовий труп коні везуть.

А хан печенігів в степу пирував,

На пир старшину свою всю завізвав,

Побіди він празник з ними обходив,

Із срібної чаші на пирі тім пив.

Ся чаша – то череп князя Святослава,

Оправлений в срібло – ось вся його слава!

На чаші тій напис лиш знати дає:

«Чужого забагнеш, утратиш своє».

Се поетичне оповідання було написане в початку р. 1876 і передруковане в збірці «Із літ моєї молодості», ст. 76 – 78. Тут подаю його з деякими поправками, не зміняючи змісту, який досить значно відбігає від основи літописного оповідання. Те оповідання про смерть Святослава (по цитованому тут виданню, ст. 55) виглядає ось як:

Створивъ же миръ Стославъ съ Грѣкы и поиде в лодьяхъ къ порогомъ.

И рече єму воєвода отень Исвѣнгелдъ: «Пойди, княже, около на конех,

Стоять бо Печенѣзи в порозѣхъ. И не послуша(ся), и поиде въ лодьяхъ.

Послаша же Переяславци Печенѣгом гля: «Идеть Стославъ в Русь

Възем имѣньє много оу Грѣкъ и полонъ бещисленъ, и с маломъ дружины».

Слышавши же Печенѣзи се заступиша порога.

И приде Стославъ къ порогомъ, и нелзѣ бѣ проити пороговъ.

И ста зимовать въ Бѣлобережьи.

[И] не бѣ оу них брашна, и бысть гладъ велікъ,

Яко по полугривнѣ голова коняча.

И зимова Стославъ. Веснѣ же приспѣвъши

Поиде Стославъ в порогы.

Се все оповідається в літопису під р. 971, хоча кінець оповідання очевидно перебігає в слідуючий рік. Під р. 972 читаємо безпосереднє його продовження:

Приде Стославъ в порогы,

И нападе нань Куря, князь печенѣжьскыи,

И оубиша Стослава, и взяши голову єго,

И во лбѣ єго здѣлаша чашю, оковавше лобъ єго золотомъ, и пьяху в немъ.

Свѣнгелдъ же приде къ Києву къ Ярополку.

Із сього закінчення не видно навіть, чи Святослав поліг у битві з печенігами, чи, може, був убитий із засідки. В усякім разі печеніги дістали в руки його тіло, коли могли відрізати та унести його голову. Вживання голови вбитого ворога на чашу до пиття належить до прастарої скіфської традиції, що пережила скіфів на території України.

Писано д[ня] 20 цвітня 1914.

Примітки

< № 403, арк. 112 – 114 (переспів, коментар, реконструкція), автограф; № 404, с 307 – 315, писарська копія.

Переспів написано 1875 р.; вперше надруковано під заголовком «Святослав» у зб. «Баляди і розскази», с. 17 – 19; передруковано з великими відмінами і додатками в зб. «Із літ моєї молодості», с. 76 – 81.

Текст переспіву із зб. «Баляди і розскази» дуже відмінний і від тексту зб. «Із літ моєї молодості», і від тексту, публікованого тут.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 6, с. 122 – 124.