1. Вступні уваги
Іван Франко
З першого тому «Історії України-Русі» М. Грушевського (друге видання з р. 1904, ст. 198 – 203) знаємо дещо про існування русинів у Семигороді. Вважаю не зайвим навести тут весь сей невеличкий уступ із книжки шановного професора, бо в ньому маємо в короткім нарисі зібране все відоме досі про значну часть нашого народу, що довгі віки прожила в країні, з природи дуже багатій і гарній, як рідко котра в Європі, прожила на досить високім ступні цивілізації і, як здається шановному професору, вигибла майже безслідно в першій половині XIX віку а, на мою думку, живе там і досі в досить значнім числі.
«, – читаємо у проф. Грушевського, – вже нема русинів. Вони згинули, можна сказати, на нашій пам’яті: ще на початку минулого століття мали бути їх останки. Слід русинів зістав тут тільки в численних хоро- і топографічних назвах на цілім просторі Семигороду, у всяких мадяризованих, румунізованих і германізованих назвах, як Oroszi, Orcszfalva, Oroszhegy, Rusesti, Rusielu, Russdorf, Reuszdorfel, Rusz і т. ін.
Орфографічна і топографічна номенклатура Семигороду взагалі зраджує колишню слов’янську колонізацію, на котру аж пізніше налягали угорські, волоські та німецькі верстви, колонізацію осілу і культурну від початку. На се вказує факт, що експлуатація соляних і рудних багатств семигородських гір іде від слов’янських осадників; окно, баня – слов’янські назви для соляних і рудних ям, солянок – сі слова в мадяризованих і румунізованих назвах повторяються дуже часто.
В документах сі слов’янські елементи виступають, відколи починається для Семигороду документальна історія, – в XII в., а численні «руські назви» на території Семигороду виразно вказують, що той слов’янський елемент у певній часті був руським. Документальні сліди руського імені маємо від XIII в., пр., гора Ruscia в грамоті 1220 р., місто Forum Ruthenorum засноване на початку XIII в.; тепер показується, що Bisseni актів XIII в. теж можуть означати русинів. Ще в XV віці було тут чимало русинів, як бачимо із згадки одної папської були з р. 1446 в якій читаємо:
«Quod in regno Ungariae illiusque confinibus et Transylvaniae partibus nonnulli Rutheni nuncupati, gens quidem satis populosa et grandis numero existant» [Що в угорському королівстві в його межах та в частині Трансільванії є такі, що називаються русини, народ досить численний і широко розселений (лат.). – Ред]. (Цитовано у Катона, Historia critica Hungariae ducum, t. XIII, р. 497).
В просторій ноті, ч. 38, доданій до сього уступу, на ст. 520 – 1, «Історії» проф. Грушевського подано досить багату літературу сеї теми, починаючи брошурою Вольфа «De vestigiis Ruthenorum in Transilvania», виданою 1802 р., в якій автор описав останки русинів у селах Reussdorflein, Великий і Малий Чергед і Бонград. Вольф начислив 130 родин, але його рецензент із р. 1807 підніс се число до 200. Із новіших праць найважніші Реслера «Rumänische Studien», 1871, Кочубинського і Піча «Die dacischen Slaven», які «оперли гадку про руську колонізацію Семигороду на фактах». Мабуть, сі факти занадто малочисленні і допускають різне толкування, коли, на думку проф. Грушевського, «справа ще не порішена остаточно».
Оттим-то вважаю не зайвим подати тут декілька фактів і спостережень із трьох публікацій, із яких одна – місцева, семигородська, друга – віденська, а третя з р. 1595 – настільки бібліографічна рідкість, що, хоч автор твору, поміщеного там на першім місці в титулі, без сумніву, поляк, книжка не названа в польській бібліографії Естрайхера, який знає, одначе, сього автора, Броневського, і наводить одну його німецьку публікацію.
Примітки
…ст. 198 – 203… – У прижиттєвому виданні І. Франка помилково надруковано – «198 – 8».
Катона Стефан (1732 – 1811) – угорський історик.
Кочубинський Олександр Олександрович (1845 – 1907) – російський історик, філолог-славіст, у своїх працях проводив ідею єднання слов’ян.
Піч Йосип (1847 – 1911) – чеський історик, археолог, етнограф. Ряд праць присвятив історії слов’ян, зокрема історії Росії. Пропагував ідеї єднання слов’янських народів.
Естрайхер Кароль (1827 – 1908) – польський бібліограф, критик, історик літератури і театру. З 1870 р. почала друкуватися праця Естрейхера «Польська бібліографія» – каталог польських книг і книг про Польщу від перших стародруків до 1900 р., що складається з 4-х серій.
Броневський Марцін (? – бл. 1593) – польський дипломат і письменник. Залишив опис Кримського ханства (виданий у Кельні 1595 р.).
Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 518 – 519.