Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Йосиф Шумлянський,… / 5. Насильства Шумлянського над духовенством

Йосиф Шумлянський, львівський єпископ 1668 – 1708 р.,
і заведення унії в Галичині

5. Насильства Шумлянського над духовенством

Іван Франко

Сього тільки й ждав Шумлянський. Маючи відомість про королівські листи, він зараз з порядною купою уоружених людей рушив до Галича, щоб вигнати Свистельницького і взяти в посідання єпископські добра. Два його свояки, Олександр і Самійло Шумлянські, скочили передом і так несподівано набігли на Крилос, що захопили кафедру без ніякого супротивлення, зловили самого Свистельницького, пов’язали всіх його слуг і повкидали до темниці. Скоро прибув на місце сам Шумлянський, зараз велів увільнити Свистельницького, бо не хотів давати йому причину до нових скарг і через те тратити вадію.

Але в Галичі загальний настрій був проти Шумлянського. Де тільки він показався, за ним свистали, кидали каміння і лаяли. Дня 18 липця він хотів обняти в своє посідання церков Рождества Христового, але почувши се, збіглися купи народу, кинулися на нього і були б розірвали його на шматки, якби не була його оборонила уоружена компанія. Народ верещав:

– Тільки Свистельницького хочемо мати владикою! Тільки він буде єпископом, а з Йосифа зробимо другого Йосафата [Натяк на уніатського єпископа Йосафата Кунцевича, котрого забили православні в Вітебську]. А який-то ти привілей видобув від того червового королика? Наплювати нам на нього! А ти у нас єпископом не будеш!

Шумлянський зрозумів, що йому нема що робити в Галичі і сидів спокійно в Крилосі. Але тут Свистельницький зробив йому таку саму несподіванку, яку він недавно зробив був Винницькому в святім Юрі. В ночі з 20 на 21 липця Шумлянський уже спав, не надіючися ніякого лиха, коли нараз над раном його розбудив гук вистрілів і поки ще він доглупався, що таке тут сталося, вже узброєні люди виважили двері його покою і виволокли його з ліжка.

Провідником нападу був Самійло Кропивницький, зять Свистельницького. Бачачи перед собою єпископа, він, не надумуючися довго, стрілив до нього з пістолета, але хибив. Тоді вхопив лук і стрілою попав Шумлянського в голі груди, завдаючи йому досить глибоку рану. Єпископ зомлілий упав на землю. Противники кинулися на нього, копали ногами, били і лаяли.

– А бийте, забийте його, ск… сина, уніата! – кричали одні.

Інші кинулися на прихильників Шумлянського. Самійла Шумлянського, що пробував боронитися, ранили в карк, слуг поранили і побили, а єпископського слугу Михайла Гарниша, що боронив свого пана, забили на смерть.

– Шукайте інших гультяїв! – кричали розлючені галицькі міщани, котрих Свистельницький намовив до сього нападу, розпустивши поголоску, що Шумлянський хоче завести унію. Юрба розсипалася по дворі, нищила і грабувала все, а Кропивницький шукав за королівськими листами і привілеями, але даремно, бо їх Шумлянський лишив у Львові. Аж над раном напасники рушили з Крилоса, беручи з собою Йосифа і Самійла Шумлянських, зовсім голих і пов’язаних. Що вони хотіли зробити з ними – не знати, але один із слуг Кропивницького по дорозі перетяв шнур, що ним були зв’язані, і оба вони втекли. Кропивницький, побачивши, що в’язнів нема, почав страшенно кричати:

«Шукайте їх! За всяку ціну треба повбивати їх! Адже ж се ми на свої голови гадюк випустили!» – кричав Кропивницький.

Він вернув навіть до Крилоса, шукаючи їх, але їх там не було. Оба Шумлянські, вискочивши з пут, сховалися в поблизьке багно, в тростину, і там пересиділи майже до полудня. Аж тоді вони вилізли зі своєї криївки і пішли до поблизького села Підгороддя, де їх прийняв і захистив бургграф галицького замку Котовський. Єпископ від ран і простуди розболівся, а Самійло Шумлянський, перебравшися в одіж Котовського, зараз поспішив до міського суду в Галичі і заскаржив напасників. Але, не чекаючи на плоди тої скарги, прихильники Шумлянського шукали помсти на Свистельницькім. Вони хотіли спалити його дідичне село Свистельники, але се їм не вдалося. Д[ня] 27 липця вони по сеймику напали на Кропивницького, побили його, зв’язали і хотіли вести з собою, але інші шляхтичі оборонили його.

Кілька день по тім Свистельницький прибув до церкви Рождества Христового в Галичі. Се була неділя, і він хотів відправляти службу божу з єпископською парадою. Аж ось до церкви влетів Шумлянський на чолі своєї дружини, приступив до Свистельницького, одягненого вже в єпископські апарати, вилаяв його остатніми словами, здер з нього ризи і випхнув із церкви на очах усього зібраного народу, церков замкнув і наложив на неї інтердикт, тобто заборону відправляти в ній богослужіння аж до нового посвячення. Се була справді тяжка помста. Свистельницький був немов розбитий. Його скарга, внесена на Шумлянського в галицькім суді із-за сеї справи, повна сердечного жалю і обурення за сю нечувану зневагу.

Але все се не приєднало Шумлянському серця галичан, і він виїхав з Галича до Кам’янця-Подільського, що також належав до його єпархії. По дорозі він старався всюди приєднувати собі селян і міщан, особливо висвячуючи якнайбільше священиків, бо знав, що висвячений ним священик конечно мусить бути його прихильником. Адже ж якби його признано неправим єпископом, то й висвячення того священика було би неважне. Так само не занедбував Шумлянський, де можна, дати стусана прихильникам Свистельницького. До таких прихильників належав о. Теодор Ловецький, парох в Підгайцях, чоловік уже старший і поважний.

Коли Шумлянський з’їхав до Підгаєць, о. Ловецький скликав околичне духовенство, справив для єпископа добру гостину і при від’їзді проводив його аж за місто. Шумлянський був добре підпитий. Коли за містом о. Ловецький попросив у нього благословення і хотів вертати додому, єпископ велів йому сідати на коня і їхати з собою. Старий священик не міг сісти на коня і випрошувався від тої честі. Тоді розгніваний Шумлянський велів своїм людям висадити його на сідло, а потім зіпхнути. О[тець] Ловецький, падучи з коня, зламав собі карк, а Шумлянський з карити ще стрілив до нього з пістолета, а потім, лишивши ледве живого насеред шляху, поїхав далі. Таких випадків бувало більше, бо Шумлянський був чоловік завзятий і не любив вибачати тому, в кім бачив свого противника.


Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 47, с. 155 – 157.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1044

Модифіковано : 7.02.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.