Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Коваль Бассім / Пісня 12. Бассім перед царем

Коваль Бассім

Пісня 12. Бассім перед царем

Іван Франко

Достига під серп пшениця,

Дожида дівчина Гриця

Й барвінкового вінця,

Жде рільник на добре жниво, –

Так і пісня ся щасливо

Добігає до кінця.

Наче річка та лугами

Між рясними берегами,

Вона, в’ючися, плила,

Тут глибоко, там плитенько,

Тут шумливо, там тихенько,

Поки до Дністра дійшла.

А Дністер – той час нестійкий –

Її вхопить у обійми

І у море понесе.

Як затопить – не дивниця!

Там і всім нам опиниться,

Там з часом затоне все.

Та нам, мушкам однодневим

Над вод дзеркалом рожевим,

Се байдуже. Нумо знов

В танець! Що халіф там творить,

І що Джіафар говорить,

І куди Бассім пішов?

Вийшов цар із-за котари

Против нього всі більдари

Поставали в два ряди.

Глипнув цар: Бассім між ними

Під стовпами кам’яними.

«Тут ти? – мислить. – Ну, пожди!»

Зараз Джіафара кличе,

Сей перед царське обличчя

Вийшов, кинувсь на лице.

«Джіафаре, – рік владика, –

Глянь, Бассімова он пика!

Ну, тут він нам не втече!

Клич мені сюди Османа,

Від більдарів капітана!»

Став Осман, схилив лице

І мовчить. Халіф питає,

Кілько він більдарів має?

«Тридцать, пане як усе.

З них десяток по три доби

У палаті варту робить,

Потім другий по черзі».

«Я хочу, – халіф товкмачить, –

Нинішній десяток бачить

І оглянуть наборзі».

Капітан склонився низько.

До більдарів скочив близько,

Мовив голосно до них:

«Гей, більдари, пан всіх вірних

Кличе всіх вас, слуг покірних,

До очей своїх ясних!»

Всі більдари, мов без тями,

В залу рушили рядами,

Мусив з ними і Бассім.

Та жижки його трусяться,

В голові думки вертяться:

«Що то буде нам усім?

Вчора огляд був у суді,

І скінчилось на паскуді,

Але нині – боже мій!

Чим-то нині се скінчиться?

Адже нині се гірчиця,

А вчорашнє – був олій!»

Цар тим часом взяв нашвидку

Першого з ряду на спитку.

«Хто ти?»

Більдар

Царю, звусь Ахмет.

Абдаллахом звавсь мій тато,

І беру за службу плату

Десять золотих монет.

Халіф

А давно ти в службі царській?

Більдар

В чесній службі тій більдарській

Батько мій був тридцять літ;

Я по нім настав на сьому

І ось десять літ вже тому

Служу вірно, як і слід.

Халіф

Добре, сину! Не змінися!

Тої правди все держися.

Віри й честі не ламли!

А тепер скажи ти, другий,

Як зовешся, за услуги

Що береш і відколи?

Отже, другий наблизився,

До землі царю вклонився

І говорить, що і як.

Та Бассім уже не чує,

Остовпів, глядить, міркує,

В яку пастку він закляк.

«О аллаху милосердний!

Що то я зроблю, мізерний?

Се ж загиблиця моя!

І не то що з кістьми, з салом,

Але з стидом і скандалом

Пропадати мушу я!

Таж як буде цар питати:

«Як зовешся?» – то брехати

Неможливо! «Я Бассім,

Я коваль», – скажу… О боже!

А він скаже: «Гей, небоже,

А чого ти вліз в мій дім?»

Ну, пропасти, то пропасти, –

Але скажуть: «Може, красти

Ти у царський двір заліз?»

Господи! Подай підмогу!

Відверни ще сю тривогу, –

То піду спасаться в ліс».

Ось вже ближче, ближче проба…

А халіф усе спідлоба

На Бассіма погляда

Та аж душиться зо сміху

І сердечну має втіху,

Що така йому біда.

Вже остатнього між всіма

Розпитав і на Бассіма

Спокійнесенько кивнув.

Та сей бідний неборака

Став, затявся, мов ломака.

Наче сам себе забув.

Халіф

Гей, більдаре, що так тужиш?

Як зовешся? Довго служиш?

Кілько маєш ти платні?

Знов Бассім стоїть, як ступа!

Капітан

(стиха)

Ну, ти, смотолоко глупа,

Що стоїш, немов у сні?

Бассім

(немов прокидаючись)

Га? Що? Як?

Халіф

Як звешся, друже?

Бассім

(у великім страсі)

Царю мій, невже так дуже

Рад ти знать моє ім’я?

(Сам до себе)

Боже, зглянься на розпуку!

Адже ж на смертельну муку

Сам себе тут видам я!

Джіафар

Гов, більдаре! Що гадаєш?

Як халіфу одвічаєш?

Ближче приступи сюди!

Просто стій, дивися сміло,

Одвічай як слід про діло,

Бо дограєшся біди.

Бассім

(несміло поступає наперед)

Я… татунцю Джіафаре…

Най мене сам пан біг скаре,

Коли я що або що…

Тут не то що… годі знати…

Що до чого… одвічати

Не бажаю ні за що.

Халіф

Гарно, синку, се сказав ти,

Щиро, мудро, після правди.

То скажи нам ще одно:

Хто був батько твій і дід твій?

Чи більдарами був рід твій?

Сам ти служиш як давно?

Бассім

Рід мій… рід мій… о, їй-богу!

Здавна… мать його за ногу!…

В неперерваній черзі…

Пра-пра-пращур мій Бар-Гарун.

Повідають, був більдаром

Ще у Ноя в ковчезі.

Мій прапрадід був більдаром.

Також прадід був більдаром,

Був більдаром батько й дід,

Бабка тож була більдаром,

Мати тож була більдаром, –

Був більдаром весь мій рід.

Тут, хто був у царській зали,

Реготатись дуже стали,

А Бассім немов зомлів:

Чув, що сам язик у роті

Біга по своїй охоті,

Та спинить його не вмів.

А халіф стоїть, не писне,

Хоч і сам трохи не трісне

Зо сміху. Та ось двірня

Стихла; він став знов питати:

«Ти більдар! а скільки ж плати

Побираєш ти щодня?»

Бассім

(у крайній розпуці)

Пла… пла… плати? Що вже плати?

Кажеш голову утяти,

То байдуже. А в тюрму –

Хай і так. А в міх та в воду,

Навіть сього тобі зроду

Тож за зло я не візьму.

Халіф

Славно, сину! Річно, значся,

Маєш ти дукатів двадцять

І щодня печені фунт.

Бассім

(витріщаючи очі)

Та… дукати… що й казати…

Е, свистати на дукати!

А печеня – ось що грунт.

Халіф

Ну, тепер, мої більдари,

Хочу бачить, чи для кари

Злим у вас міцна рука.

І швиденько шле трабанта

До темниці коменданта, –

Заповідь йому така:

«Трьох злочинців, що за вбійства,

За розбої і злодійства

Вже засуджені були

І віддавна ждали смерти,

Має зараз тут приперти,

Щоб тут кару прийняли».

Не пройшло хвилин багато,

Аж іде тюремний «тато»

І злочинців страж веде,

Руки ззаду пов’язавши,

Шиї геть повідкривавши,

Щоб було рубати де.

Ось перед халіфом стали,

Очі сумно поспускали,

А халіф до них рече:

«Чи то ви ті бузувіри,

Що робили зла без міри?

О, та кара не втече!»

Злочинці

О, владико правовірних!

До тих злочинів безмірних

Гнав нас, знать, отець змії!

В жалю й скрусі тут ми нині:

Покараєш – га! ми винні,

А простиш, то ми твої.

Халіф

Ні, не ждіть собі пощади!

На те зло немає ради

Іншої, окрім меча.

Гей, Ахмете, ну, щосили

Зараз першому в тій хвили

Голову знеси з плеча!

Злодій клякнув, похитнувся,

Та Ахмет лиш замахнувся,

І скотилась голова.

«Ось, владико правовірних,

Кара злочинів безмірних:

Кров булькочеться жива».

Халіф

Добре так. Життя погане –

Й смерть погана. Ну, Османе,

Ти вчини другому так!

Злодій ще не озирнувся.

Та Осман лиш замахнувся –

Ані пікнув неборак.

Халіф

Ну, а ти, більдаре статний,

Що був на черзі остатний,

Свою зручність покажи!

Вийми з піхви меч без ляку

І отсього розбишаку

Зараз трупом положи.

Якби грім при ньому вдарив

Чи окріп його ошпарив,

Не злякався б так Бассім.

«Матінко моя ти мила!

Ось моя остатня хвиля!

Ну, пропав же я зовсім!

Як же меч мені виймати,

Як розбійника стинати,

Коли се пальмовий бук?

Горенько! Тут хоч розсядься,

То з життям тра попрощаться

Ще зазнати стиду й мук».

Халіф

Гей, більдаре, що міркуєш?

Чи ти приглухий, не чуєш,

Що я дав тобі приказ?

Бассім

Чую, батеньку… їй-богу…

Та на вічную дорогу

Лагоджусь… та я сей час…

Халіф

Вийми з піхви меч, говорю,

Замахни ним сильно вгору,

Сьому голову зітни!

А Бассім стоїть, мов чіп,

І оглух враз, і осліп,

Винуватий без вини.

Тут Месрур його в бік штуркнув

І до нього стиха муркнув:

«Що ти, хлопе, стуманів?

Слухай царського наказу,

Бо тебе велить відразу

Розідрати пів-на-пів».

Бассім

Га! Що! Батечку владико!

Я би на такеє лико

Обнажав свого меча?

В мене меч страшенно блиска:

Лиш раз блисну, розбійницька

Впаде голова з плеча.

Приклякни ти, лиходію!

Маєш віру і надію

В ласку божу? Говори!

Помолися уостанне,

Нам усім віддай прощання,

Піднеси дух догори!

Злодій кляк, почав молиться,

А Бассім стоїть, мов злиться,

Сам міркує, що робить?

Страшно заверта очима,

Вправо, то наліво блима,

Далі так став говорить:

«Чоловіче ти безрідний,

Настає твій час послідний,

Що у ад тебе знесе!

Мов, чи що признати маєш?

Говори, чого бажаєш?

Я зроблю для тебе все.

Жадним трудом не згордую:

Як голодний – нагодую.

Як прагнущий – напою,

А як ти невинуватий –

Я гріха не хочу мати,

Я невинного не вб’ю».

Злочинець

Я невинуватий, пане!

Бассім

Брешеш, сім’я ти погане!

Хочеш вибрехатись? Ні!

На ті штуки сам я сильний,

Маю спосіб неомильний,

Як кінця дійти брехні.

«Царю, – мовить Бассімище,

До царя дійшовши ближче, –

В нашім роді є секрет.

Він іде на сина з батька,

А мені небіжка бабка

Сей передала предмет.

Бачиш: меч сей непоказний!

А він свідок є виразний

Сили божої. Досить

З піхви лиш його добути,

Над злочинцем замахнути, –

Голова його злетить.

Та коли сей нещасливий

Вирок мав несправедливий

І не винен лютих мук,

То сей меч, із піхви взятий,

Замість голову відтяти,

Зміниться в пальмовий бук».

Халіф

(душачи в собі сміх)

Ну, давай робити пробу!

Покарай погану злобу,

А невинність заяви!

Вирви з піхви меч свій сміло

І отсеє грішне тіло

Відсічи від голови!

Тут Бассім махнув піхвою

Над злочинця головою,

Потім меч із піхви смик!

«Чудо, царю наш багатий!

Бачиш, він невинуватий.

Із меча зробивсь патик

Тут загальний сміх піднявся,

А халіф, так той тримався

Аж обіруч за живіт.

Та Бассім стоїть завзятий:

«Злодій сей невинуватий,

Гинути йому не слід».

Халіф

Добре, друже, вільний буде.

Та скажи нам, що за люде

Дамасценські ті купці?

Чом до себе їх пускав ти?

Що за діло з ними мав ти?

Як розстався накінці?

Тут Бассім затріпотався,

Всього зразу догадався

Та й додолу грим-бабах:

«Царю мій, я винуватий!

Вели голову відняти,

А то вб’є мене сам страх».

Халіф

Добре, я й на те пристану.

Ну-ко, друже, дай Осману

Свого дивного меча.

Коли винний ти, то з бука

Станесь острая шаблюка,

Голову знесе з плеча.

Регіт, сміх… Осман хапає,

Знов із піхви добуває –

Бук пальмовий. Регіт, сміх…

Халіф

Га, невинен! Та ось кара:

Будеш в мене за більдара,

Поки літ подовжить біг.


Примітки

В багатих домах на Сході, а також і в царських палатах замість дверей усередині висять багаті килими, або котари. – І. Ф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 185 – 196.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1197

Модифіковано : 15.05.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.