Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Поеми / Коваль Бассім / Пісня 4. Коваль Бассім розповідає про себе

Коваль Бассім

Пісня 4. Коваль Бассім розповідає про себе

Іван Франко

Та господар, попоївши,

І підпивши, й подобрівши,

Обізвався з-за стола:

«Гей. а що там, заволоки,

Скрипите, мов ті сороки?

Про що гутірка зайшла?»

Джіафар відрік по хвили:

«Пане, ми тут говорили,

Що задобрий ти для нас;

Дав нам захист в хаті своїй

І хто знає, від якої

Злої халепи нас спас.

За твою отсю гостинність

Почуваємо повинність

Чимсь віддячити тобі;

Тож скажи, як тебе звати,

За кого раз в раз благати

Бога маємо в мольбі».

«Ге-ге-ге! – зареготався

Їх господар, аж хитався

Стіл від реготу його. –

Ти, мізернеє ледащо, –

Мені дякувать! І за що?

За гостинність? Го-го-го!

Чхать мені на ту гостинність!

А повинність? Ну, повинність

Я одну вложив на вас,

Щоб ні про що не питали,

Ні мур-мур – не воркотали,

А як ні – махай сейчас!»

«Пане, – Джіафар знов мовив, –

Щоб аллах вас поздоровив!

Ваше слово нам святе.

Та хоч слово в вас крутеє,

Та діла свідчать не теє,

Серце ваше золоте.

Ми чужі вам, незнайомі,

Ви ж під ніч у своїм домі

Захист нам дали, як вдень;

Маємо спокій, вигоду,

Дивимось на вашу вроду,

Ваших слухаєм пісень.

Будемо за вас молиться,

В своїм городі хвалиться,

Як то ви гостили нас;

Тільки просимо уклінно,

Розповіжте нам сумлінно,

Хто ви, як нам звати вас?

Чим займаєтесь за днини

І з якої то причини

Так проводите сю ніч?

В світі ми були не мало,

А ніде нам не впадало

Бачити такую річ».

Ті слова, як мід із перцем,

Вхопили, мабуть, за серце

Їх медведя-кудлая:

Він наприндивсь і надувся

І до гостей обернувся:

«Знать вам хочеться, хто я?

Ну, нехай і так, приблуди,

Як схотіли ви, так буде, –

Виявлю вам свій секрет.

Та глядіть не обзиваться,

Не перечить, не сміяться,

Бо хто писне, б’ю в хребет!»

«Пане, борони нас боже!

Хто ж тобі перечить може?» –

Скрикнули всі три нараз.

«Ну, глядіть же! Як що вчую,

То – їй-богу, не жартую –

На лемішку змішу вас.

Передвсім вам треба знати,

Як мене при людях звати, –

А ім’я моє Бассім.

Ремесло моє – ковальство,

А життя моє – удальство,

Дулі тичу в ніс усім.

Бачте, в рості, ані в кості,

Ані в силі, ані в злості

Бог мене не укривдив.

Вдень до праці є охота,

Аж горить в руках робота,

Хоч би й як їх натрудив.

Богу віддаю, що боже,

Вірю, він мені поможе

Вік увесь отак прожить:

Щоб у днину заробити,

В ніч проїсти і пропити

І ніколи не тужить.

Чоловік я не злосливий,

Та коли хто нечестивий

Мене надто роздражнить, –

В карк як лусну без обслони,

Будуть цареградські дзвони

Рік йому в ухах дзвонить».

«Свят, свят, свят аллах над нами! –

Ледве чутними словами

Зашептали гості вмить. –

Від війни, чуми, вогнища

І від твого кулачища

Зволь нас, боже, боронить!»

«Що муркочеш по-старечий?

Хоче хто мені перечить? –

Крикнув, схопившись, Бассім. –

Гей, на бороду пророка,

Зараз тая смотолока

Полетить к чортам усім».

«Пане, молимось наразі,

Щоб в тій силі і відвазі

Бог весь вік тебе зберіг», –

Рік халіф. Бассім почухавсь

І ще більше удобрухавсь,

Спершись на столовий ріг.

«Та найгірш над все, мосьпане,

Що на світі є погане –

Скорпіон, блощиця, вош –

Не люблю тих легкоробних,

Пісно-масно-преподобних

Фарисеїв і святош.

Тих, що звикли в люд вмовляти:

«Ми в аллаха адвокати,

До аллаха – через нас!»

Тих – бодай їм не прожити! –

Що боронять вірним пити

Божий дар – сей винний квас.

Я на сеє святокрадство,

Фарисейство і лайдацтво

Не подамся, поки жив!

Бога щиро прославляю,

Хліб свій чесно заробляю

І вино все буду пив.

Бог те бачить і все чує.

Ласкаво мене рятує,

Посилає благодать:

Дає сили, щоб щоднини

Без похиби, без відміни

Заробив я драхмів п’ять.

Як п’ять драхм у жмені маю,

Просто на базар чвалаю

І всі чисто видаю:

Одна драхма йде на м’ясо,

Бо люблю поїсти ласо,

Друга на вино, що п’ю.

Третя драхма для потіхи

На цукри, соки й горіхи,

А четверта на свічки,

П’ята йде на хліб пшеничний,

На цвіти, сей стрій празничний

Із небесної руки.

Так заробок свій щоденний

Видам чисто, щоб в кишени

Ані аспра не лишить.

А тоді додому, братку,

Все кладу ось тут в порядку,

Сам себе давай гостить!

Стіл застелю і вквітчаю,

Хліб і м’ясо все покраю,

Засвічу свічки як слід.

«Ну, Бассімцю, ви сьогодні

Наробились, десь голодні?

Прошу, прошу на обід!

Їм собі, і п’ю, й співаю,

Ні про кого дбать не дбаю,

І мене ніхто не зна;

Так втішаюсь до півночі,

Потім сон затулить очі,

І хроплю собі до дня.

Двадцять літ отак прожив я,

Ще ні раз не відступив я

Від тих правил; не було

Тут душі чужої в хаті,

Аж вас перших тут, патлаті,

Якесь лихо принесло.

Ось вам, ви, пани-приблуди,

Чи купці, чи дурилюди,

Вся історія моя.

Ну, здоров’я ваше! шулем:

Споминайте серцем чулим

Все Бассіма коваля!»

Гарун Ер-Рашід сю повість

Слухав, як найкращу новість, –

В смак йому був сей пияк,

Сей коваль-заводіяка, –

І тихенько він балака

Джіафарові ось як:

«Сей Бассім – то хлоп, не швайка!

Гордий трохи, та се байка, –

Грають мухи в носі, бач.

Дай-но ми йому на пробу

Всиплем трохи свого бобу,

Змінимо сей сміх на плач».

Ще там кілька слів на віру

Пошептав халіф візиру,

А візир лице схиля

І щиренько, м’яко, гладко,

Мов невиннеє дитятко,

До Бассіма промовля:

«Пане, хоч в словах химерний,

Чоловік ти характерний,

Своїм шляхом сміло йдеш;

Відцуравшись товариства, –

Сварів, поговорів, здирства

Від людей не зазнаєш».

«Так, – сказав Бассім ікнувши, –

Двадцять літ отак жию вже,

Кожду ніч у мене баль,

Кожду ніч мій стіл накритий,

І я п’яний, і я ситий,

І жию, й мені не жаль».

«Але ж, друже мій, – озвався

Джіафар, – ану постався

У положення тяжке:

Стрілить в голову халіфу

Завтра видати тарифу,

Розпорядження таке:

«Сповіщаємо громаді –

Всі кузні в цілім Багдаді

На три дні позамикать,

А хто в кузню кроком ступить,

Раз клевцем по штабі влупить,

Того смертю покарать».

Певно, був би се, мій друже,

Смішний заказ, та не дуже.

Що тоді зробив би ти?

Відки б взяв п’ять драхм у жменю

На свічки та на печеню,

На вино та на цвіти?»

Мати рідна Василихо,

Як не визвіриться лихо

На розмовника Бассім!

«А щоб ти мені сказився!

І сим словом подавився!

Щоб капут був вам усім!

Ну, чи я не дурень крайній,

В тій годині незвичайній

Сих драбуг і волоцюг

У свій тихий дім впускати

І ще тут їм виявляти

Весь життя мого ланцюг!

Слухай, чорна ти вороно!

Щоб тебе на боже лоно

Не пустив святий Петро!

Щоб штовхнув тебе за милю,

Коли рік ти се в злу хвилю!

Сто кольок тобі в ребро!»

«Друже любий, угамуйся,

Не клени і не дратуйся!

Пощо бога всує звать?

Я сказав се не для того,

Щоб накликати щось злого,

А отак пожартувать.

Двадцять літ вже регулярно

Ти жиєш собі так гарно,

І господь тебе беріг,

І халіф ще ані разу

Сього дикого указу

Не давав – се ж був би сміх.

Ну, а так собі для шпасу

Поміркуй, якого б квасу

Наробив тобі той день,

Якби так – виходиш з дому,

А тут гов! «Ніде нікому

В кузні не робить ні цень!»

Боронь боже, щоб так сталось!

Але, якби сеє склалось,

Що почав би ти тоді?

Де тобі п’ять драхм узяти?

Що почати? Що сказати?

Був би ти, як на леді».

«Га, поганая роззяво! –

Тут Бассім підскочив жваво

І ухопив бук до рук. –

Будеш ще про се хармаркать?

Конче хочеш зло накаркать

На мій дім? А щоб ти пук!

Слухай, адже ж як між вами

Хто поганими словами

Наворожить зло мені,

Якби завтра прем халіфу

Стрілило таку тарифу

Видать і замкнуть кузні

Якби я без заробітка

Полишився – то на свідка

Магомета кличу тут, –

Хоч ховайтесь в нори-діри,

Я знайду вас, бузувіри,

І всім трьом зроблю капут.

А тепер, обридлі гості,

Що лиш до грижі і злості

Довели мене – ану!

Забирайте костомахи

І летіть, нічнії птахи,

Хоч в баюру смоляну!

Хай вам вовк очима світить!

Хай вас безголов’я стрітить!

Я не хочу знати вас!

Гай же! В зломану годину!

Хто не йде, то зараз кину

Із вікна в поганий час!»

Що робити, гості встали,

Мовчки з хати поманджали,

Раді, що кінець на тім;

Кленучи, як по папері,

Отворив їм дому двері

І замкнув по них Бассім.

Як на вулицю дістався,

Ер-Рашід розреготався.

«Що, не хлопець сей Бассім?

Щире серце парубоче,

Сипле правду просто в очі,

Сам для себе єсть усім.

Ну, цікавий я віднині,

Як то завтра в тій годині

Знов побачимо його?

Що то буде він балакать?

Буде злоститись чи плакать?

Але ж буде мав чого».

Швидко мало вже світати,

Як з проходу до палати

Потайно халіф вернув;

Швидко богу помолився,

Розібрався, положився

І, як з купелі, заснув.


Примітки

Драхма в тих часах була невеличка срібна монета, трохи менша від теперішньої корони. – І. Ф.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 5, с. 107 – 116.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1297

Модифіковано : 14.05.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.