2. В редакції львівського дневника
Іван Франко
В редакції одного поступового і демократичного львівського дневника власне скінчилася робуча пора. Хлопець із друкарні сказав, що «скриптів» на нині досить. Шеф редакції зараз кинув перо, надів пальто і пішов до друкарні, щоб роздивити весь даний і наскладаний матеріал і зложити з нього цілість нумеру. Співробітники при своїх бюрках мовчки кінчать кождий свою роботу. Чути скрип пер, шелест паперу, брязк ножиць. Дехто, скінчивши писання, кидає перо і віддихає. Інший клене під носом, не можучи вбгати в одно речення те, що йому хочеться.
Тишу перервав заграничний політик, що, дописавши своє пензум, зірвався з місця, мов опарений, і перевернув крісло, на якім сидів досі.
Заграничний політик. А, чорт! Сказіться ви зі своїми Бісмарками, Гладстонами, Конгами та Буланжерами! Аж голова тріскає від усіх тих дурниць. І пощо все те перемелювати? Чи того хто читає? А як читає, то що йому з того прийде? Адже найрозумніший може здуріти від сього. Се конденсована блага, екстракт глупоти і дурисвітства.
Критик (не підводячи голови від роботи). Хоч раз пан Вінкентій оцінив свою працю, так як вона того варта.
Заграничний політик. Скажіть докладніше: працю всіх нас, газетярів.
Внутрішній політик. Перепрашаю, я не давав уповажнення говорити в моїм імені. Ми демократи: кождий відповідає за себе.
Критик. І пише дурниці на власну руку.
Репортер. Er ist ein Narr auf seine eigne Hand.
Заграничний політик. Розуміється, репортери всюди мають першенство.
Репортер. Тілько не перед дипломатами.
Внутрішній політик (скінчивши роботу, встає). Панове, тілько без зайвих компліментів! Займімся якоюсь реальнішою роботою. Устроюємо снідання?
Всі. Добре, добре!
Внутрішній політик. Складка!
Всі складають по шістці.
Критик. Ая забавлюся в пророка і провозвіщу, що зараз сюди прибудуть професор Бомба і артист Битва.
Почувши се пророцтво, всі з реготом обернулися до вікон і побачили на тротуарі обох згаданих панів, що серед живої розмови йшли до редакції на звичайне балакання. Коли ввійшли, внутрішній політик, не давши їм ані привітатися, ані сісти, здер із них по шістці складки, а потім вийшов до адміністраційного локалю, щоб наказати слузі, скільки горілки, булок, шинки і т. ін. має принести.
Професор (високий, грубий, рудий, з апоплектичним лицем, громовим голосом). Kreuzbombenelement! Не люблю того!
Критик (флегматично). А пощо професор дав шістку?
Професор. Не про шістку мова. Тут ось сей пан – пане малий, як пана ваблять?..
Артист. Артист маляр Парафіянський, званий також Битва під Грунвальдом, do usług pana profesora dobrodzieja.
Професор (усміхається добродушно). Но-но, того dobrodzieja дарую вам. Отже, як сказано, не люблю тої вашої нової штуки, що нібито обертається до вибранців з тонким смаком, а направду дурить сама себе і хоче дурити нас або вимагає від нас якихось інших нервів, ніж ті, якими наділила нас природа
Артист. Ścielę się do stopek jaśnie wielmożnego pana. Я також не люблю цибулі, ані її запаху.
Професор. Як то? Як то? При чім тут цибуля?
Артист. Вона не вимагає ніяких інших нервів, ані ніякого смаку.
Професор. То ніби виходить?..
Критик. Ніби нічого не виходить. Я мушу стати в обороні цибулі. Люблю штуку, але й цибулі не дам плювати в лице.
Заграничний політик. Ну, певно, се ж часть твоєї національної традиції, твої святощі.
Репортер. Пане Парафіянський, à propos! Сьогодні я бачив вашого мецената, того графика, що ви мали з ним битву під Грунвальдом.
Артист. Ого! А він чого тут шукає?
Репортер. Стоїть в , нумер 10, приїхав з якоюсь молодою дамою.
Заграничний політик (стає перед професором, беручися за боки). Пане професор! І пощо вам того на старі літа? Я би, бувши вислуженим і пенсіонованим…
Професор (з гідністю). Перепрашаю, невислуженим і суспендованим.
Заграничний політик. Невислуженим і суспендованим ц[ісарсько]-к[оролівським] професором будівництва і копання фундаментів, не компромітувався би таким круглим нерозумінням штуки. Адже у вас на техніці повинен дехто розуміти, що се не все одно: збудувати локомотив до порушування корабля і збудувати апарат, котрий може перервати ток електричний – ну, візьмім, міліард разів на секунду. Правда, для такого майстра, що будує локомотив, збудування такого апарата може видаватися чимось таким, що вимагає зовсім інших нервів, ніж наші…
Критик. Браво, поет від заграничної політики! Бий техніка технічними аргументами!
Професор. О, даруйте! Я й не знав, що пан Вінкентій поет.
Критик. Не друкований досі, але тим не менше вітхненний.
Заграничний політик. І не швидко буде друкований.
Професор. А то чому?
Заграничний політик. З двох важних причин. Одна та: де є та публіка, що могла б читати і відчути мої поезії?
Професор. Ну, коли напишете зрозуміло, то…
Заграничний політик. Зрозуміло! От іще шаблоні Фраза! Ви, професори, пишіть свої книги і трактати зрозуміло, бо ви промовляєте до розуму. Ми, поети, виливаємо своє чуття і промовляємо до чуття, то пощо нам зрозумілість? Або, коли хочете, нам треба зовсім іншої зрозумілості, ніж ваша. Ваша логіка, ваше аргументування, ваші дефініції і дистинкції – се наша смерть. А найгірше те, що ви своєю науковою папляниною попсували нам мову, зробили її нездатною для поезії. Наші слова зробилися символами ідей, абстрактів, логічних процесів, а не чуття. І се друга причина моєї абстиненції. Хіба ж я можу вилити чуття мойого серця тою самою мовою, котрою висловляється «два рази два є чотири»?
Професор. Ая думав, що чим серце повне, те устами ллється. Думав, що ясні ідеї і сильні чуття можна висловити ясними словами. Думав, що ясність і простота…
Артист. Całuję rączki, uniżony sługa wielmożnego pana dobrodzieja. Питання про ясність доторкає потроха мойого фаху, і тут я смію сказати, що шановний професор є на дерев’яній дорозі, чи, як каже німець, auf dem Holzwege. Ясність є один із окликів пережитого натуралізму, котрий голосив: природа! природа! не розуміючи в своїй наївності, що в практиці він на кождім кроці завдавав брехню своїм окликам. Як то се так гарно висловив Ніцше, пане критику?
Критик (декламує)
«Treu die Natur und ganz!» – Wie fängt er’s an?
Wann wäre je Natur im Bilde abgethan?
Unendlich ist das kleinste Stück der Welt!
Er malt zuletzt daran, was ihm gefällt.
Und was gefällt ihm? Was er malen kann!
[Див. Gedichte und Sprüche von Friedrich Nietzsche. Leipzig, 1898, стор. 73.]
Артист. Ото-то-то! Вся брехня, вся внутрішня суперечність так званого об’єктивізму. Я, мовляв, не видумую, а малюю дійсність, те, що є, і таке, як є! А направду що виходить? Він малює те, що йому подобається; малює так, як уміє, як його навчили, після старих шаблонів. Ось вам і правда, і природа, і ясність! І що таке ясність? Природа не знає ясності. Вона знає кольори і відтіни, і більш нічого. Ясність – се пуста фраза зарівно в поезії, як і в малярстві. Ми хочемо бути щирі і говоримо: малюємо так, як бачимо. Не віримо в ніяку об’єктивну правду, в ніяку безоглядну ясність, а віримо тілько в свої нерви і в свою фантазію.
Професор. І в зелені коні, червоні дерева, помаранчеву траву і кармінове небо.
Артист. У все те! Передаємо вам наші суб’єктивні вражіння та й годі. Більше не годен вам дати ніхто; всі інші тілько оббріхують вас.
Професор . Ціла штука – брехня, але, як мовив Пушкін, «нас возвышающий обман».
Заграничний політик. Нашій штуці байдуже до того, чи ви через неї підвищитесь, чи ні. Вона – сама собі мета. Вона – скарбниця найвищого, найсубтельнішого чуття, а не підойма до підношення вгору стофунтових кльоців. Треба вже високо стояти, щоб могти розкошуватися нею.
Професор. Значить, штука для вибранців?
Заграничний політик. Так.
Професор. А народ? А маси, що також жиють, і працюють, і мають право до розкошів життя?
Заграничний політик. Хіба я бороню їм жити і розташуватися? Тілько ж коли вони не можуть розташуватися моєю поезією, то значить – жити спільним зі мною життям чуття, то що я винен тому? Чи задля того маю зректися своєї вищості, що вони не доросли до мене?
Професор. Дійсна вищість почуває себе до обов’язків супроти нижчих. Noblesse oblige.
Заграничний політик. Як кого. Мене ні. Які обов’язки сповняє цвіт? Цвіте і пахне. Мотилем не орють, цвітами в печі не топлять. Найвища функція, найвищий обов’язок артиста – бути артистом, творцем, бути самим собою. Він незалежний ні від кого, він пан, він цар, він бог. Не він обов’язаний до вдячності суспільності, що видала і виплекала його, а суспільність повинна чтити, шанувати, обожати його за те одно, що він є. Бо він цвіт її, сума її найкращих сил, найпіднеслішого чуття, екстракт її мізку і квінтесенція її нервів.
Професор. І за ту честь, за той пошановок, за те обожання чим він має платити суспільності?
Заграничний політик. Odi profanum vulgus et arceo!
Професор. Он як!
Заграничний політик. А так! Його діяльність – се золотий міст від теперішності до будущини. Він пророк. Він видить те, що буде, жиє з тими, що прийдуть колись, розмовляє з ненародженими.
Професор. Пророків колись побивали камінням.
Критик. А нині вони пишуть заграничну політику в демократичних або й антидемократичних газетах. Поступ!
Внутрішній політик (входить з провіантами). Панове! К чорту естетика! Горілка і закуска на столі!
Примітки
Бісмарк Отто фон Шенгаузен (1815 – 1898) – німецький державний діяч, дипломат.
Гладстон Уільям-Юарт (1809 – 1898) – англійський державний діяч, лідер ліберальної партії. Багато років (до 1894) був прем’єр-міністром Великобританії. Провадив політику колоніальної експансії в Азії та Африці.
Конго – країна в Екваторіальній Африці, яка у другій половині XIX ст. була загарбана Францією і Бельгією. Нині – дві держави: Народна Республіка Конго (із столицею Браззавіль) і Республіка Заїр (із столицею Кіншаса).
Буланжер (Буланже) Жорж-Ернст (1837 – 1891) – французький генерал, політичний авантюрист. У 1886 – 1887 рр. – військовий міністр. Намагався встановити військову диктатуру у Франції, очолив шовіністичний рух (буланжизм).
Битва під Грюнвальдом – битва між польсько-литовською армією під командуванням польського короля Владислава II Ягайла (1348 – 1434) і військом Тевтонського ордену, яка відбулась 15 липня 1410 р. Закінчилась розгромом німецьких рицарів.
«…Нас возвышающий обман…» – рядок із вірша О. С. Пушкіна «Герой» (1830).
Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 21, с. 79 – 84.