Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

«Правда»

Іван Франко

Руський «місячник для політики, науки і літератури», що видається під такою назвою, розпочав, власне, другий рік свого існування. У щойно виданому жовтневому випуску знаходимо, окрім вступних зауважень (про які далі скажемо кілька слів), початок повісті «Козарський ланок», переклад брошури Соловйова «L'idée Russe», гарну студію п. Вільхівського про українського байкаря Гребінку і досить розлогий розділ хроніки, який з-поміж іншого вміщує широкий звіт з процесу Вислоуха і товаришів. Щоправда, редакція від себе не говорить ані слова про цей процес, і навіть її звіт про нього є в багатьох пунктах недоладний, натомість у вступній статті пише, зокрема, таке:

«Приводом до київського «погрому» став, серед іншого, донос двох «твердих» львівських русинів, які на самому початку серпня їздили «на відпуст» до Києва. Донос був спрямований проти русинів і поляків. Один із доносців перекладав «російською» мовою листи киян зі Львова, які перехопила поліція на пошті в Києві».

З приводу цього «факту» редакція «Правди» зчинає велике голосіння над деморалізацією в Галичині і над способами її вияву. Без сумніву, те голосіння було б цілком справедливим, якби сам «факт», що його подає редакція «Правди», принаймні в тій формі, як вона це робить, не мав на собі виразних ознак неправдоподібності. Редакція «Правди» твердить, що донос подали «тверді» галичани в Києві же на початку серпня. Тим часом, як відомо, київські арешти відбулися лишень наприкінці серпня, більше тижня після арештів галицьких, у безпосередньому зв’язку з ними. Важко нам також повірити в можливість, щоби галичани подавали донос на київських поляків, яких у Галичині ніхто не знав. Врешті, абсолютно неправдоподібним є повідомлення, нібито київська поліція запросила одного з тих галичан, щоби перекладав їй російською мовою (якої, як відомі галичани не знають) листи киян, писані зі Львова. Повідомлення це не може бути правдивим вже хоч би з огляду на те, що листи киян були написані з Галичини майже повністю по-російськи, а тому київська влада не потребувала до них перекладача, якщо б їх навіть перехопили на пошті.

Не хочемо через те ствердити загалом, що львівсько-київська справа обійшлася без доносів, маємо, врешті, у Львові публічний часопис, який не вагається вміщували на своїх шпальтах найбридкіші доноси і який (як у справі Вислоуха) ще перед оголошенням вироку написав, що уся ця справа є польською соціалістичною інтригою, спрямованою на розпад Росії. Не підлягає сумніву, що від людей, які таку «публіцистику» зробили своїм спортом, можна сподіватися всього. Раді будемо лише відзначити, що в таких питаннях слід поводитися дуже обережно і не кидати легковажних звинувачень на людей, чи то «твердих», чи «м’яких», на підставі простих комбінацій і припущень, коли немає під рукою певних фактів. Таким способом деморалізації не зарадиш, а власну «правдивість» можна скомпрометувати.


Примітки

Вперше надруковано польською мовою в газ. Kurier Lwowski, 1889, № 304, 2 листопада, s. 5, без підп. Авторство: Мороз М. О. До питання атрибуції творів Івана Франка в газеті «Kurjer Lwowski». – С. 203.

Подається за першодруком у перекладі.

«Козарський ланок» – невелика повість О. Кониського.

Переклад брошури Соловйова « L’іdе́е Russe» – праця «Російська ідея» Володимира Сергійовича Соловйова (1853 – 1900). російського філософа й публіциста.

…гарну студію п. Вільхівського про українського байкаря Гребінку… – Йдеться про статтю «Гребінчині байки» Бориса Грінченка (псевдонім – Вільхівський).

… у справі Вислоуха… – Процес Вислоуха – судовий процес, що відбувся 25 вересня – 2 жовтня 1889 р. у Львові, проти Б. Вислоуха, О. Климашевського, С. Козловського, І. Гомолицького та інших, яким інкримінували участь у таємному соціалістичному товаристві, що нібито діяло у Львові, Дублянах, Кракові та Варшаві. Вислоух Болеслав (1855 – 1937) – польський громадсько-політичний діяч, журналіст, публіцист.

Київський «погром». – Йдеться про арешти молодих людей (К. Арабажина, С. Дегена та ін.) через донос про заснування ними українсько-польського товариства, що мало на меті відірвати українські землі від Росії і під протекторатом Австрії створити автономну державу.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 224 – 226.