1

Переклад Івана Франка

Яда мовить:

Я, тату, розповів тобі про перше пекло, Раураву,

Послухай же про пекло ще, що зветься Маха-Раурава.

Там на п’ять тисяч миль вокруг земля вся з міді кована,

Внизу огонь горить і так розпалена вона огнем,

Що світить на весь світ, немов уповні місяць, сходячи.

Там Ями слуги грішних пруть, зв’язавши руки й ноги їм,

І обертають, мов снопів, на середину котять їх.

А круки, чаплі, сови рвуть, вовки їх, скорпіони жруть,

І мухи й кречети їдять, аж доведуть їх на сам плац.

Обпечені, збентежені, вони кричать раз в раз: «Ой-ой!

Ой тату! Мамо! Братику! Ой любі!» В страху своїм

Вони не мають полегші. Отак вони збуваються

Свого буття, аж поки з них не змиє всякий злоби слід.

Очистяться з гріхів своїх за тисяч раз по тисяч літ,

Та далі друге пекло є, що зветься Тамас, зимне страх,

Завдовж як Маха-Раурава, довкола вкрите пітьмою.

Там люди, зціплі стужею, в страшливій пітьмі бігають,

Шукають виходу, гнітуть, одні о других б’ються, знай,

Зчіпляються, клубляться враз, кричать із болю в холоді.

Та й інші кари ще терплять, ще й голод, спрагу лютую.

Різкі вітри, що снігом б’ють, проймають аж до кості їх,

А з голоду ссуть власний шпик, п’ють власну кров, що капле з них.

Без впину биті крутяться, взаїмно попихаються.

Такі страшенні муки там терпить людство в тім Тамасі,

Аж доки крихіточки провини їх не змажуться.

А обік інше пекло є страшне, що звуть Нікрінтіна.

Точило величезнеє там ненастанно крутиться,

На нім людей нав’язаних шматують парки шнурами,

Що йдуть із пальців Ями слуг, і тнуть від стіп до голови.

Та не вмирають через те оті стражденні грішники –

На сто шматків розсічені, вони назад зростаються.

Отак січуть там грішників, шматкують тисячі років,

Аж доки до краплиночки гріхи їм не сполощуться.

Та слухай ще, що я скажу: є пекло, Апратішта звесь,

А ті, що в пекло те ввійшли, нестерпні муки зносять там.

Колеса там, вали й шнури приладжені для лютих мук

На тих людей, що впали в гріх. Прив’язані до тих коліс,

Вони довкола крутяться невпинно сотні тисяч літ.

А другі знов прив’язані до валу, що вода вертить,

І крутяться довкола так, і кров з них капає раз в раз,

І кров’ю заплива лице, з очей кроваві сльози ллють.

Такі їх муки! Жаден твір живий не витерпів би їх.

Про інше пекло слухай ще, що Ашіпатравана звесь!

Поміст в ньому на тисяч миль огнем ярким покритий весь,

Промінням сонячним наскрізь до крихти перепалений,

Живі істоти, що живуть в тім пеклі, все поклони б’ють.

Та всередині вказуєсь прекрасний мокролистий ліс,

А листя в нім – самі мечі, о превелебний брахмане!

Ще й міріади чорних псів там гавкають, мордатих страх,

Зубатих, мов тигри, страшних. Вони пильнують в лісі тім,

Вогкім, тінистім, аж сюди живі істоти прибіжать,

Що спрагу лютую терплять, кричать: «Ой мамо! Серденько!»

В найтяжчім горі ноги їх огнем горять, що б’є з землі.

А як у ліс вони прийдуть, повіє вітер, кине їх

На землю – тут вони падуть у море яркого вогню,

Що бухає по всій землі і лиже все у інший бік.

А тут і тії пси страшні із тіла нещасливих тих

Рвуть член за членом. Отаке се пекло, батьку дорогий.

Послухай ще про пекло те страшне, що Тапта-кумбга звесь.

Куди не глянь, котли стоять розжарені, в огні яркім,

А в них олій, розтоплене залізо, олово кипить,

І бухає, і прискає понад яркеє полум’я.

Сюди-то слуги Ямині неправих мечуть стрімголов;

Вони киплять, а з членів їх розварених гнила вода

Тече, і капа з костей шпик. Страшливі кречети їм рвуть

Розламані очні кістки з розтрощеної голови.

Знов люті птахи мечуть їх у ті самі котли, і знов

їх голова розварена, їх члени, нерви, м’ясо, кість

І шкіра – все зростається в олії тім кипучому.

Живих, окріпших грішників тут слуги Ями ложками

Мішають, і вертяться там в олії тім вони кругом.

Така-то Тапта-кумбга та, як я говорю, батьку мій.

Примітки

Парки – в давніх римлян лиховісні богині людської долі. В оригіналі йдеться про слуг Ями.

Апратішта – буквально: що йому не можна чинити опору.

Ашіпатравана (Асіпаттравана) – до складу цього слова входить три лексеми: асі (меч), паттра – (листя), вана (ліс).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 100 – 102.