2

Переклад Івана Франка

В моєму сьомому житті перед теперішнім життям

В сім’ї мужицькій родивсь я. Тоді-то не пустив я раз

Скотину до пійла. За те я був засуджений терпіть

В страшному пеклі, де палав огонь безмірний; птахи там

Залізнодзюбії були; болотом замінилися

Потоки крові, що плила з тіл, дроблених машинами;

Річки текли кровавії з тих грішників шматованих.

Там, вкинений у пропасть, я пробув сто літ і більше ще,

В страшнім огні палаючи, від спраги усихаючи.

Нараз повіяв вітерець на мене, радістю дихнув,

Розкішним холодом, що йшов від збана камфори й муки.

Хто доторкнувсь його, той був увільнений від лютих мук,

І я почув блаженство теж, як в небі душі праведні,

І вперши очі в далечінь і витріщивши з радості,

Дивуючись, що се значить, ми мужа пречудового

Побачили поблизько нас; жорстокий Ями раб, в руці

Держачи палицю, що є мов Індри грім, показував

Йому дорогу наперед і кликав: «Ось ходи сюди!»

А як побачив муж отой пекло, повне соток тортур,

Він, милосердям зрушений, отак до Ями слуг сказав:

«Гей слуги Ями, що таке зробив на світі я, скажіть,

За що в найглибше пекло я попав, страшне для своїх мук?

Я звався Випащит і був із роду славних Джунака,

Що в краї Відеха були правдиві пастирі людей.

Я всякі жертви приносив, свій край я чесно боронив,

Не давсь опанувать гніву, і гість від мене не пішов

Незапоможений; богів, мудрців ні слуг я не вражав;

Чужих жінок, добра не баг, нічого, що чиєсь було.

Я досі так напевне ждав ласки богів, пустинників!

За що ж тепер попався я у пекло те страшливеє?

Слуга Ями мовить:

О царю, так без сумніву є все те, що говориш ти!

Та все ж таки сповнив єси один, хоч невеликий, гріх,

[Пропускаємо тут кілька рядків (XIV, 3 – 7), де описується той гріх – цікавий з погляду етнографічного, та нездатний до поетичної передачі: спілкування з жінкою в часі її місячного очищення.]

За се на хвилю мусив ти попасти в пекло те страшне,

Та вже спокутуваний він, – ходи, о царю, відси геть

У радість, що належиться тобі за добрії діла.

Цар мовить:

Провадь мене, слуго божий, я радо за тобою йду.

[Тут пропускаємо обширний догматичний уступ (XIV, 86 – XV, 47), де описуються різні роди гріхів і припадаючі за них пекельні кари.]

І ось цар приготовився іти за ним: та тут піднявсь

Страшенний крик усіх людей, що в муках там каралися:

«О царю, змилуйся, зажди ще хвилечку! Сам дух, що йде

З твойого тіла, душу нам освіжує, горючий жир

Холодить, муки й болі всі до крихти в тілі втишує.

Спинись, царю! Помилуй нас, о тигре поміж мужами!

Почувши мову тую, цар питать почав у Ями слуг:

«Чи справді холоду я подав тим людям? Що таке

Вчинив я добротворнеє у смертнім світі, що ось тут

Таке освіження дає сим людям? Се скажи мені!»

Слуга Ями мовить:

За те, що тіло ти своє кормив останками тих страв,

Що полишались з жертв предкам, богам, і гостям, і слугам,

За те, що всі думки твої були, щоб наситити їх, –

За те так освіжаючий є запах тіла твого сам,

І жадна мука, царю мій, не пристає до грішників.

За те, що жертви кінськії і інші ти по приписам

Складав, за те на сам твій вид огні, мечі, орли, котли

Пекельні і всі прилади, що душать, ріжуть, палять, б’ють,

Усі спинились, царю мій, при блиску твої величі.

Цар мовить:

Ні небо, ані Брахми світ такої розкоші не дасть,

Як та, щоб скорбним подавать потіху, – ось що мислю я.

Коли ж в моїй присутності ті люди мук не зазнають,

То, любий друже, я ось тут стоятиму, немов скала.

Слуга Ями мовить:

Ходи, мій царю! Геть ходім! Втішайся в раї, що здобув

Заслугами своїми, тих злочинців в муках тут покинь!

Цар мовить:

Якраз відси я не вступлюсь, допоки ті так мучаться,

Допоки зближення моє їм осолоду подає.

Тьфу на нужденнеє життя такого мужа, що не дасть

Підмоги нещасливому, хоч би й лихому ворогу!

Всі кари, жертви, каяття ні в сьому світі ні в тамтім

Не здатні тому, хто не рад в біді нещасних рятувать.

В кого душа без милості для старців, хорих і дітей,

Не чоловік у мене той, а Ракшаса якийсь хіба.

Хоч близькість грішників мене самого мучить і пече

І смрід нестерпний завдає мені пекельну муку тут,

Хоч спрага й голод гне мене, що мало не зомлію я,

То все ж волю їм помагать, як там у небі раювать.

Коли своїми муками я міліонам пільгу дам,

То де ж є кращий рай над се? Тож сам ти відси геть іди!

Слуга Ями мовить:

Ось Дгарма й Індра йдуть самі, щоб випровадити тебе.

Конечно мусиш відси йти, тож не впирайся, царю мій.

Дгарма (бог справедливості) мовить:

До раю я веду тебе, що чесно заслужив єси:

Сідай на сей небесний віз, не гаючись ходімо враз.

Цар мовить:

Тут в пеклі, Дгармо, тисячі людей терплять катуші ті,

«Рятуй!» – кричать посеред мук, тому,я не піду відсіль.

Індра (бог неба) мовить:

За злі діла сі грішники на пекло заслужили всі;

Ти, царю, до небес ідеш за добрії діла твої.

Цар мовить:

Коли се знаєш, Дгармо, чи ти, Індро, раю сподарю,

Скажіть мені, яка ціна і велич всіх заслуг моїх?

Дгарма мовить:

Як в морі краплі водяні, як зорі в ясних небесах,

Як ті потоки дощові і як пісок край Гангесу,

Так незлічимі, царю мій, як краплі й інші речі ті,

Твої заслуги, і ніхто пізнать не може міри їх.

А що так нині жалуєш навіть пекельних грішників,

Се ще причиниться тобі не сто, не тисячу разів.

Отим-то, любий царю, йди з богами радощів зазнать,

А тих покинь у пеклі тут, най відтерплять гріхи свої.

Цар мовить:

І як же ж людям дорожить дружбою й близькістю к мені,

Коли та близькість їм моя підмоги й пільги не подасть?

Отож коли що-небудь я добра зробив, боги святі,

Най буде се відкупленням за тих, що в пеклі мучаться!

Індра мовить:

Ще вище місце в небі дам тобі, о владнику мужів,

А й грішникам отсим нехай дарується пекельний жар.

І тут дощем посипались квітки пахучі на царя,

А Індра підсадив його на віз і в світлий рай завіз.

А я і інші всі, що там у тих вертепах мучились,

Знов переродились на світ, усякий після діл своїх.

Примітки

Пригадаємо, що індійці вірять у т(ак) зв(ану) метемпсихозу, т(о) є(сть) вандрівку душ по смерті. По їх думці, душа людська безсмертна і вічна; душі всіх людей сотворив Брахма ще перед сотворенням світу і посилає їх в різні тіла. Коли душа в якімсь тілі жила чесно і сповнювала закони, то по смерті переходить у якусь вищу, щасливішу форму відповідно до своїх заслуг у попереднім житті. Виємково святі і блаженні люди мають дар пригадувати собі те, що діялося з ними в давнішім існуванні, і в уста одного такого щасливого вложена також отся легенда, що по своєму мотиву являється прототипом старого греко-слов’янського апокрифа, звісного в нашім старім письменстві під назвою «Хождение богородицы по мукам».

[Отсей переклад зроблено після англійського прозового перекладу: Bibliotheca Indica, a Collection of Oriental Works, published by the Asiatic Society of Bengal, New Series N 700. The Markandeya Purana, translated by F. E. Pargiter, С S. fasciculus I. Caltutta, 18-8, стор. 72 – 76, 88 – 91. Для другої часті вжито також німецького перекладу Фр. Рюккерта «Der gute König in der Hölle», що разом зі санскритським текстом (у латинській транскрипції) опублікований був у XII томі «Zeitschrift der Deutschen Morgenländischen Gesellschaft», стор. 336 – 340.

Відexа – країна на північному сході Індії (Північний Біхар).

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 102 – 106.