Марія Магдалина

Переклад Івана Франка

Потіху грішникам, образ покаяння, поучения блудникам, незвичайну понад усіх чесноту, правдиві пахощі всім синам і дочкам храму Христового дає сьогодні блаженна невіста і свята грішниця Магдалина. Початок її поганий, а кінець величний; із чортівського житла з неї зробився прибуток чистоти і домівка Св. Трійці; із поганої посуди зробилася чаша високого царя, гідна царського стола. Зненавиджена в одному місті, зробилася чудовим поучениям цілому світу.

Магдалина була дочкою чесних родичів із синів ізраїлевих, з міста Віфанії недалеко Єрусалима, рідна сестра Марфи й Лазаря. Вчасно осиротівши по родичах і дійшовши до зрілих літ, вона зробилася дідичкою багатого маєтку, який лишили їй родичі. Наділена тілесною красотою більше від усіх інших і чи то з власної тілесної похоті, чи то з людських злих підшептів та попсованих обичаїв навернулася вона також на злі обичаї і вдалася в розкішне життя, бенкетування та розпусту.

Попустивши поводи безсоромній тілесній похоті, в якій погибає всяка душа і чеснота, розкошуючи в різнородних наїдках і напитках, пишаючися дорогоцінними одежами, вона являлася на прилюдних місцях, надіючися своєю красотою притягати до себе очі всіх людей і поганими розмовами забавляти свій слух. Говірка і дотепна, вона охоча була до великих співів і пустих розмов і ніколи не думала про піст і молитву. Все, що могло псувати душу і погубляти спадщину вічності, було їй миле.

І так помалу впадала в блуд і безсоромність, зразу потайно, а потім явно, поки не дійшла до такого зіпсуття, що в городі Єрусалимі не було зіпсутішої від неї, і кождий чесний чоловік гордував нею. Множився у неї гріх до гріха, один гріх тяг за собою другий, а перев’язи того пекельного ланцюга припліталися одна до одної. І стала вона невільницею диявола, так що сім бісів вселилося в неї, які поперед усього зв’язали і засліпили її душу, так що вона наповнилася гордості сього світу, тілесної нечистоти, лакомства, нагарбання грошей, гніву, лайливості, заздрості, ненависті, обжерства і отяжіння помислів до Господа Бога, до якого не могла обернути серце ані одною побожною думкою.

Ті біси мучили її душу муками, страшнішими від усякої тілесної болісті, та нарешті, почали мучити також тіло, так що іноді уста її точили піну, тіло билося об землю й горіло гарячковим огнем, не знаходячи собі спочинку. Се допустив на неї промисл Божий, щоб вона могла дійти до його пізнання.

В ту пору Спаситель виявив свою силу над бісами, виганяючи їх із усіх людей. До нього привели також і сю Магдалину, і вона прийняла від нього ласку, що вигнав із неї тих сім поганих бісів, дорадників на всякі лихі гріхи. Знайшовши спокій у своїм тілі й почувши слова душевного лікаря Ісуса, Магдалина почула над собою острий вітер суду Божого й почала думати про гнів і пересердя Боже на грішників.

Пригадуючи собі страшну кару Содоми, пімсту над блудницею Мадіяниною і погрози, виставлені в законі за такі гріхи, вона почала думати про смерть і про те, що її тіло зогниє, почала відчувати пекельні муки, і її проймив лютий жах, так що все її тіло тряслося. Вона почала попадати в розпуку, плакати невтішно і умлівати. Але коли на неї повіяв другий вітер ласки Ісусової, виявив їй помилування і безмежне милосердя Боже, в якому Бог терпів їй до часу і не мстився на ній, і не послав до пекла.

I тут великий учитель і пророк Ісус явився їй як той, що освободив її від бісів, показав їй браму милосердя Божого, отворену для грішників, приймав їх до себе, навчав і кликав послідувати за ним. Тоді в неї почали родитися добрі думки, від неї відступала розпука, а натомість скріплялася велика віра, і, роздумуючи про діла Ісусові та чудеса, які він творив, вона твердо впевнилася, що се син Божий, зісланий на світ для очищення людських гріхів і для відзискання затрачених душ.

Докладаючи в ньому всю свою надію, що він має силу обмити всі її провини, вона гарячим серцем полюбила його, як свого пана і Бога, і від того часу з її очей, як із двох криниць, почали текти вдячні і любовні, і солодкі, і лагідні сльози. І неначе олень у спразі біжить до джерела студеної води, так вона почала прагнути розмови Ісусової. І коли він звернув на неї свою увагу й поговорив з нею ласкаво, у неї перемінилося серце і пристало до нього, і вона розповіла йому своє навернення і розкаяння свойого серця, покірність і жаль за свої гріхи, до яких призналася перед ним. Тоді роздерла на собі многоцінну одежу, що служила світовій марності, і одяглася в убогу одежу, і взявши те, що мала найцінніше в своїм домі, а власне, миро чисте і дуже запахуче, якого уживала для приваблювання своїх любовників, пішла шукати Ісуса на тім місці, де він учив.

Знайшла його в домі Симона фарисея, чоловіка дуже правовірного. Побачивши його в тім домі, вона почула, що не випадає їй, явній блудниці, ввійти перед очима всіх, ніким не прошеній, до сього дому. Та коли всі засіли до обіду, вона, відкинувши всяку подобу і сором, і зневагу, на які могла наразитися, не хотячи відкладати виявлення своїх гріхів і не можучи вдержати себе від великої любові і віри, раптово вбігла в дім, як безумна, обливаючи лице своє сльозами і розпустивши по плечах своє волосся, і в своїй убогій одежі припала до ніг Ісусових, і ридаючи почала визнавати свої гріхи, сльозами омивати його ноги і втирати своїм волоссям, а на довершення сього діла вилила своє многоцінне миро на його ноги.

Хто може виповісти всю велику скруху її святого серця, з якою вона плакала за свої гріхи, сама себе обвиняючи перед тим, котрому не треба було слів, бо він як Бог глядів у її серце! Хто почислить краплі сліз, із яких вона зробила купіль на обмиття ніг свойого Пана? О, блаженна грішнице, як великодушно поступила ти собі! Хто навчив тебе такої покори? У кого бачила ти таке покаяння? З яким жахом глядиш ти, бачучи втіленого Бога, у якого благаєш відпущення своїх гріхів!

Але сліпе було око того фарисея, який не пощадив догани ні жінці, ні самому вчителю, докоряючи йому, що не знає сеї жінки, а їй витикаючи, що вона блудниця. Та Ісус зараз же доказав йому, що в обох разах він помилявся, бо добре зрозумівши його помисли і поступок жінки, з докором відізвався до нього:

«Адже ти не зробив мені такої ласки, як отся жінка. Вона привітала мене далеко краще, як ти. Ти не дав мені води обмити мої ноги, а вона обмила їх своїми сльозами і жалощами за свої гріхи і обтерла волоссям своєї голови, як рушником. Ти при вступі до свойого дому не дав мені поцілунку, а вона ненастанно цілувала, мої ноги. Ти не вилив ані краплі оливи на мою голову, a отся жінка пахучим миром помазала не тільки мою голову, але також і мої ноги».

Отак похваливши її любов і розкаяння і докоривши Симоновi та іншим присутнім там, Ісус як судія і чоловіколюбець обернувся до Марії Магдалини і промовив до неї: «Прощаються тобі многі гріхи твої і віра твоя спасе тебе. Іди в світ! Віра, яку ти показала, і та любов та покора, той жаль за гріхи, який ти виявила тут, доведуть тебе до примирення з Богом і до ласки його».

І вона вийшла оправдана і немов пречисто обмита, неначе невіста, прибрана на стрічу жениха. О, глибино Божого милосердя для покаяних! О, блаженна жінко, що прийняла таку потіху від учителя: прощаються тобі гріхи твої, хоч як великі, хоч як погані та соромні.

Від того часу Магдалина зненавиділа світ і всю світову марність, віддалася всім своїм серцем покаянню за гріхи своєї молодості, хоч вони й були прощені їй. Так колись Давид, хоч почув від пророка, що його гріх прощений йому, все-таки доки жив не переставав каятися й оплакувати його, мовлячи: «Гріх мій усе передо мною, і кождої ночі я мочу сльозами свою постелю!»

Так само чинила й вона. Віддавши дім і все, що в ньому було, Марті, своїй сестрі, сама віддалася чесному життю і не могла ані дня бути без Ісусового навчання, від якого набиралася сили до добрих діл. Ходила за ним усюди, куди тільки він повернувся по городах і селах зі своєю чоловіколюбною наукою. Її серце так пройнялося любов’ю до нього, що не могла жити без нього, а від нього, від його розмов почувала таку небесну розкіш, що ніякі труди та ходи з ним не були для неї утяжливі.

Із свойого значного маєтку вона багато роздавала бідним, лишаючи тільки небагато, чим треба було запомагати бідність самого Ісуса. Годі виповісти всі об’яви її гарячої і сердечної любові до нього у всіх його подорожах. Вони здобули їй у нього таку прихильність і ласку, якої не дізнавала від нього жадна інша жінка. Він іноді відвідував її в її домі у Вітанії, де жила сестра її Марфа.

Про одні такі відвідини читаємо в Євангелії, що Марфа приймала Ісуса і почала піклуватися його угощенням, а Марія, не дбаючи ні про що, сіла біля його ніг і не переставала слухати його слів. Із-за сього Марфа розсердилася і пожалувалася на неї перед Ісусом, мовляючи: «Пане, чи не бачиш, що моя сестра покинула домове хазяйство і лишила мене саму служити тобі? Скажи їй, щоб помогла мені». Але Ісус відповів їй, що Марія ліпше робить, слухаючи його слів, та й для нього самого приємніше її слухання, як Марфине порання, бо Марфа дбає тільки про тілесну поживу, а Магдалина веселить його божественну душу і сама насичає свою душу духовною стравою для її спасенія «Вона вибрала собі кращу часть, яка не відійметься від неї».

Такі-то милі були Ісусові всі діла блаженної Магдалини, що й нам через них показав взірець до поучения, щоб і ми задля світових трудів та клопотів не нехтували духової поживи і людей, що можуть її дати нам.

Одного часу, коли Ісус сторонив від людської землі задля єврейських переслідувань, брат Марії Лазар занедужав дуже. Тоді Марія і Марфа вислали до Ісуса письмо, бажаючи мати його в своїм домі для вздоровлення брата. Вони сповістили його коротко: «Той, котрого ти любиш, заболів». Не додали більше нічого, розуміючи тільки так, що досить йому сповістити потребу тих, кого він любить, а він не залишить їх у їх потребі.

Та Ісус, бажаючи виставити на пробу їх віру і любов до себе, не прийшов зараз, але гаявся, поки Лазар не вмер і допустив сим велику скорботу на свої улюблені сестри, щоб після великої скорботи одержати тим більшу потіху, а Богу була більша слава за велике чудо. Минуло вже чотири дні, відколи Лазар лежав у гробі, коли Icyc прийшов до Віфанії. Запитав про Магдалину і закликав її до себе. Почувши про нього, вона покинула людей, що прийшли були з Єрусалима потішати її, прибігла до Ісуса і припала до його ніг, промовляючи: «Пане, коли ти був тут, брат мій не був би вмер». І мовляючи се, вона заливалася сльозами.

Така була любов і ласка Ісуса до неї, що, бачачи плач Магдалини, і сам заплакав з нею і засмутився духом. Бачучи се, жиди завважили, що Ісус мусив дуже любити Лазаря. Ісус запитав, де положено тіло Лазаря, і задля плачу своєї Магдалини зробив велике чудо і кликнув до Лазаря великим голосом: «Лазаре, вийди з гробу!» І втім мертвий устав зв’язаний і вже зовсім здоров, а Ісус велів розв’язати його. Таку силу мав той плач Магдалини і любов її до Бога, що воскресив її брата.

Кілька день після сього Ісус гостив у їх домі в Віфанії. Одного дня, коли Ісус сидів при столі, на якому Марта заставила йому вечерю, Магдалина другий раз купила дорогоцінне миро і запахучі аромати, знов, плачучи за гріхи свої, припала до ніг Ісусових і помазала їх многоцінним миром і втерла волоссям своєї голови, так що весь дім наповнився пахощів.

Бачучи се, Юда Іскаріот обурився на се, що надармо змарновано таке дороге добро, на яке потрачено багато грошей, котрі можна було роздати бідним. Се він так жалував тих грошей, бо носив при собі апостольську скарбону і з неї викрадав дещо для себе. Та Ісус, знаючи його помисли, почав хвалити її, приймаючи її милостиню, і промовив:

«Чого напастуєте сю жінку? Не докоряйте їй, бо вона зробила добре діло. Бідних матимете все з собою, а мене так видимого не все. Вона, зробивши се, зробила мені почесть для мойого похорону, перед часом почтивши моє тіло».

За се Ісус обіцяв їй у церкві велику славу до кінця світу, бо кождий, хто приймає Христа і його Євангеліє, буде споминати і славити також її ім’я. І як тоді ввесь дім наповнився пахощів, так честі і слави її має бути повна церков Божа, розсіяна по всьому світу. Се бачимо й до сьогодні у всіх вірних і чесних людей, що послідують її прикладу та її любові до Бога.

А коли прийшов час нашого спасіння і терпіння за нас Сина Божого, коли його продано поганим на зневагу та побої і повішено на хресті між двома розбійниками, коли ученики розбіглися і покинули свойого пана і вчителя в руках ворогів, Магдалина не злякалася всеї жорстокости жидівської та архиєреиської, але підняла великий плач і сльози на їх неправість і на ті муки, які терпів від них Господь.

І стоячи при його хресті з пречистою Богородицею, якій у тій тривозі вірно допомагала своїми жалощами, не знаходила кінця своєму смуткові. В такім невимовнім оплакуванні похоронили його людське тіло. А не мігши задля великого свята і суботи помазати його святе тіло дорогоцінними мастями, в неділю рано наблизилася з іншими мироносицями до гробу, тим тільки потішаючи себе в своїм великім смутку, що йому, хоч мертвому, по смерті може услужити. Але як подобало себе Господу Богу се її бажання, видно з того, що вона перша між усіма учениками побачила його по його повстанні з гробу, коли хотіла послужити його мертвому тілу.

Коли прийшла до гробу Господнього і побачила, ще великий камінь, яким був привалений гріб, був відвалений ангельською силою, а тіла свойого пана не знайшла в ньому, то не маючи що помазати, але маючи чого плакати, прибула їй до її болю та сліз із-за такої лютої смерті ще й турбота по страті тіла, й вона стояла біля гробу, не відходячи і плачучи. Петро та Іван, не знайшовши тіла, пішли від гробу, але вона стояла біля гробу.

Стративши свого найлюбішого вчителя, всю свою надію, вона стояла біля гробу як мертва, не боячися нікого, бо хто ж міг їй щось гірше зробити понад те, що не знайшла свойого пана, і чого мала боятися, стративши своє життя? З жалости вона знов прихилилася до гробу, ще раз не вірячи своїм очам, і побачила двох ангелів, які запитали її:

– Жінко, чого плачеш?

– Як же не маю плакати, – відповіла вона, – коли хтось узяв тіло пана мойого з гробу і не знаю, де положив його.

Не злякалася ані раз того привиду і не почула ніякого сумніву, але плакала, як уперед, не знаходячи ніякої потіхи. Але жінко, адже ангели потішають тебе: «Не плач!» Але вона ангелам відповідає: «Господа шукаю, а не ангелів». І пробула далі в тій самій тривозі.

Але що ж чиниш ти, премилий Ісусе, бачачи її сльози? Ти ж сам заплакав і воскресив її брата, хотячи потішити її, то чому ж тепер забуваєш про ту, яка так гаряче полюбила тебе? Чи не бачиш, що ніяке сотворіння не може заспокоїти її, крім тебе? Яви їй своє лице, і вона матиме свою душу, коли твій голос зазвучить в її ухах.

І втім, коли Магдалина обернулася на бік, явився їй Господь, і вона не пізнала його, прийнявши його за огородника. Ісус запитав її:

– Жінко, чого плачеш і чого шукаєш?

– Як же ж можеш питати мене, мій пане, чого плачу? Адже я загубила свою надію, і життя, і душу свою.

Як же ти, Ісусе, питаєш її, кого шукає, коли ти сам її скарб? Оповідж себе твоїй слузі і такій теплій твоїй учениці! Вона ж промовила до нього:

– Пане, коли ти взяв його, скажи мені, де ти поклав його, щоб я могла взяти його.

Уважай: до ангелів вона не казала, чи ви взяли його, а тут мудро відчуває і бачить, не бачивши, що він узяв його, він сам розбудив себе. I яка у неї відвага! «Візьму його, – мовить, – де ти поклав його?» І коли б був поклав його у Пилата або в Ірода, то чи посміла б вона взяти у них? Справді велике мужество невісти неневісної! І ось помилував її Господь і сказав їй про себе, і назвав її по імені, так що вона пізнала його по пречистому голосі. І тут же зараз душа вернулася до неї і, не задовольняючися самим пізнанням, кинулася впасти йому до ніг і своїм обичаєм поклонилася йому. Але Ісус мовив до неї:

– Не доторкайся до мене, бо я ще не зійшов до свойого Вітця.

А потім додав:

– Іди до моїх товаришів і скажи їм, що я сходжу до Вітця мойого і Вітця вашого, а по-людському – до вашого Бога.

Тим зробив її проповідницею до всіх апостолів, що мала перша оповістити їм сю веселу новину, і послав її також до інших. Навчімося ж і ми від сеї дивної жінки плакати і тужити за Христом і вірно шукати його. Наслідуй, грішнику, сю грішницю, якій відпущені були гріхи. Плач, коли своїми гріхами згубиш Христа, і в ньому май усю свою надію, і не втішай себе ніякою іншою потіхою, крім нього, і не бійся нічого, шукаючи його. І пошукай його в гробі свойого серця, відвали камінь своєї затверділосте, повідчиняй усі затвори твоєї віри, повикидай із свойого серця всі світові похоті і придивися уважно, чи ще яка не лишилася в ньому. Тоді пізнаєш, чи є в ньому покаяння і добра воля, і всякі спасенні помисли. А коли їх там не знайдеш, плач ненастанно і скорбй, доки не являться тобі.

Не лише сей раз бачила Магдалина свойого пана в тілі по його воскресенні з мертвих, але й потім багато разів з іншими учениками та жінками. І від сього її серце запало ще більшою любов’ю до нього. А коли настало перше переслідування учеників Ісусових від жидів, то вони одних побили, інших повиганяти, а її з іншими християнами засудили на смерть і пустили на море в човні без весла та кормила.

Та Господь хоронив її, і вода чудом занесла її до Франції, до міста Масілії, і вона почала розмножувати віру Христову. Марта з іншими дівицями лишилась там же в монастирі, а Магдалина, навчена боговійного життя, пішла в глибоку пустиню, де Бог показав їй місце і відлюдну печеру, з якої ангельською поміччю прогнані були люті та страшні дракони і многі їдовиті змії. Там прожила вона довший час, пробуваючи в покуті і поливаючи каміння сльозами.

Годі сказати, які чортячі спокуси перебула там і якої ангельської оборони сподоблялася. Живилася тільки корінням і водою, яку в тій печері по своїй молитві мала з Божого надання. Крім сього, поживою для неї був спів ангельський, який чула щодня, і ангельські руки іноді підносили її в повітря. Много разів бачила там свойого Спасителя і під хрестом, що в печері був поставлений ангельськими руками, творила молитви, і з великою своєю втіхою бачила всі тайни та діла Господні, яких у давнішнім житті й сама була свідком.

Ніхто з тамошніх людей не знав про неї і ні від кого не мала помочі, а коли її одежа зотліла і розсипалася, волосся покрило все її тіло. Там прожила вона ЗО літ. Коли ж наблизився кінець її життя, з Божого провидіння прийшов до неї священик, що також вів пустинне життя і бачив Божою об’явою, як ангели підносили її на повітря для слухання співу і як приносили їй хліб небесний замість страви на покріплення її тіла. Він закляв її Богом, щоб сказала йому, хто вона, і почув від неї голос:

– Я Магдалина, та сама грішниця, про яку свідчить Євангеліє. Сьогодні наближається кінець мойого життя. Чи не задля сього Бог післав тебе сюди?

І вона оповіла йому все своє життя і післала його до єпископа Максиміна, поручаючи, щоб ждав її в неділю в церкві і приготовив божественні тайни. Так воно й сталося. Принесена ангельськими руками до церкви, не хотіла покинути сього світу без причастя божественних тайн. Та сама, що при Христовім гробі не задовольнилася ангельськими словами, але дожидала самого царя ангелів, і при своїй смерті не задовольнилася ангельським ношенням, поспішаючи до самого Христа, утаєного в божественній тайній жертві.

І там, між священиками, з великою побожністю при вівтарі причастившися святої тайни, умильно гляділа до Христа, і там же, при вівтарі, відцала свою душу в руки Христові. Її ж молитвам поручаймося і ми, молячися Богу, щоб та, що випросила у Бога воскресіння свойого брата, і нам наблагала правдиву скруху і сльози для обмиття гріхів, і плоди правдивого покаяння.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Три святі грішниці. Старохристиянські легенди / Переклад з передмовою Івана Франка. – С. 9.-.21.

Передруковано у вид.: Франко І. Твори: У 30 т. – К.: Рух, 1924–1930. – Т. 29. – Кн. 2. – С 608–620.

Джерело перекладу: Житіє Марії Магдалини: Копія з рукопису Михайлівського Золотоверхого монастиря у Києві // Апокрифи і легенди / 3 українських рукописів зібрав, упорядкував і пояснив Др. Іван Франко. – Т. 5. Легенди про святих. Часть перша. – Львів, 1910, – С 1 – 8. – (Пам’ятки українсько-руської мови і літератури. – Т. 6).

Подається за першодруком.

… страшну кару Содоми… – За Біблією, старовинне місто в Йорданській долині Содом (як і Гоморра) було покаране за гріхи його мешканців перед Богом, повністю зруйноване.

… Симона фарисея… – Під цим іменем, за біблійною легендою, відомі: 1) Симон – один із фарисеїв Галілеї, у дім якого одного разу був запрошений на трапезу Ісус Христос. Грішниця принесла посудину з миром, сльозами омила ноги Ісуса, витерла волоссям, щиро розкаялася, Іcyc відпустив їй гріхи; 2) Симон Прокажений, який жив у Віфанії (ймовірно, раніше був зцілений Господом від прокази) і прийняв Ісуса як почесного гостя незадовго до його страждань і смерті, саме за два дні до Пасхи. На цій вечері Марія, сестра Лазаря, помазала миром ноги Господа.

Фарисей – послідовник релігійно-політичної течії, що виникла в середині II ст. до н. е. в Юдеї, виражала ідеологію торгово-ремісничих верств, ворожо ставилася до ранньохристиянського вчення (у Новому Завіті фарисеїв названо лицемірами).

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 136 – 144.