11. Женщина

Іван Франко

Алегорія на привітання товариства
«Руських женщин» у Станіславові

В пустині темній, вбогій і сумній

Мармуру білого лежала брила,

Поблискуючії в білизні сніжній.

Тим блиском своїм здалека манила

Кочуючі ватаги дикарів,

Між ними свари й бої розбудила.

Бо кождий дивним жаром розгорів,

Бажаючи її для себе мати,

Мов найдорожчий скарб у ній уздрів.

В ту пору геній пролітав крилатий

Понад пустинею, побачив бій

Тих дикарів і пожалів їх страти.

І притулив до брили скипетр свій,

Перетопив її по своїй творчій волі

І світу в формі показав новій.

Ось разом блисла на пустому полі

Чудова статуя, краси взірець,

Богиня, пані долі і недолі.

Всі дикарі враз стали мов сліпець,

Лице руками вкрили, ниць упали,

Молилися до неї, хоч з сердець

Пекучий жар не щез. Вони благали

У неї ласки, клали дари їй,

Та всі для себе видерти бажали.

І швидко знов новий почався бій,

Та статуя стояла вічно зимна

І безучасна в білизні сніжній.

І не один, кому борба нестримна

Глибоку рану задала, повзав

До статуї, ревучи ревом скимна;

Їй в жертву кров свою він проливав,

Клав перед ню відтяті члени тіла,

Конаючи, пред нею серце клав.

Та статуя стояла, мов не здріла

Тих жертв. Тож інші попадали в гнів

І прокляли «її» кроваві діла.

Посипали на ню град каменів,

Болотом побойовища кривавим

Обкидали її. Та все горів

В грудях людей пожарищем іскравим

Огонь таємний. Бачив з-під небес

Усе те геній поглядом ласкавим.

«Час довершить найбільшого з чудес! –

Сказав він. – З каменя зробить богиню –

Що се значило? Через те не щез

З землі роздор. Тепер я більш учиню!

Богиню людським духом я натхну,

З богині женщину зроблю, людину,

І з п’єдесталу божества зіпхну.

Зате у груди серце дам любляче

І в мозок вложу думку запальну.

Хай чоловік її своєю баче,

У всьому рівною собі, і к ній

Не молиться, та не клене й не плаче.

Нехай вона по стежці життьовій

Іде з ним спільно, думає і вчиться,

Учасниця всіх трудів, втіх, надій.

І хоч сльозами вмиються їх лиця,

Стрясе серця їх жаль, і біль, і страх,

Зате ж і щастям вік їх проясниться».

І все те він зробив у наших днях.

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Нове зеркало», 1884 р., № 23, 13 грудня, с. 1, за підписом Мирон ***.

«Товариство руських женщин у Станіславі» – засноване письменницею Н. Кобринською в 1884 р. Згодом Товариство заходами Франка поширило свій вплив на всю Східну Галичину і навіть Наддніпрянську Україну. З допомогою Франка у 1887 р. вийшов у світ жіночий альманах «Перший вінок». Традиції його були продовжені в трьох випусках збірника «Наша доля» 1893, 1895 і 1896 років.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 3, с. 265 – 267.