Галаган

Іван Франко

«Мамо, мамо! – кличе Йван,

Хлопчик, може, шести літ. –

Подивіться, подивіть,

Маю дзіньо, галаган!»

«Де ж ти, синку, теє взяв?

Чом ти, синку, так дрижиш?

Боже, босий десь бував,

Босий по снігу біжиш!»

«То мені паничик дав…

Я з ним бігав по снігах:

Я босоніж, а він мав

Черевички на ногах.

«Як мя зловиш, дзіньо дам!» –

Так він мовив та й побіг.

Я… дігнав його… ма… мам…» –

«Синку, синку, що тобі?»

Зсинів, наче боз, Іван,

Зціпив зуби, одубів,

З ручки випав галаган –

Впав на землю і зомлів.

А за тиждень в неділю

Плаче мати – пропало!

Пройшла коса по зіллю,

Бідне зілля зів’яло.

В труні тихо спить Іван,

Не бажає більше нич:

В ручці має галаган –

Той, що дав йому панич.

1881

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 148 (цикл «Із галицьких образків», VII). Зберігся автограф (№ 224, с. 440).

Галаган – мідяна монета, що стоїть 4 кр[ейцери] вал[юти] австр[ійської]. – Іван Франко.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 180.

Лист на сайт