Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Голод

Іван Франко

(уривок з поеми «Різуни»)

Кривавий сорок шостий рік

Клонився к осені. Кінчились

Вівсяні жнива, наблизились

Дні віддиху. Де-де волік

Ще з поля копи до стодоли

Мужик сумний. Неласкав був

Сей рік для нього: ще ніколи

Він не затямив і не чув

Про так страшний недорід! Жито

Хибло, пшениця заснітилась,

Картопля вперше зогнила…

Овес іржа присіла. Вбито

Народну радість! Не котилась

По полю пісня, тільки йшла

По селах дума невесела:

«Помилуй, господи! Тепер

Прийдесь згибати! Вимруть села

Небавом з голоду! Простер

Господь гнівну над нами руку!

Щаслив, хто до нового року

Дотягне з хлібом, – більша часть

Хіба дотягне до покрови!»

Ні про що більш думок, ні мови

По селах, лиш про те, чи дасть

Бог чудом деяким пропхати

Сю зиму. В душах сум і холод:

Упир мов, загляда до хати

Важкая змора: голод! голод!

Тут плаче жінка: день увесь

Вона на ниві працювала,

Копала бульбу; лиш отсесь

Маленький цебрик накопала

Здорової, а гниляків

Ціла гора! День пролетів,

І з рук їй випала мотика,

Грудь похолола, і велика

Жура, розпука і тривога

Її прошибли. Затряслась,

І заридала, й поплелась,

Заводячи, в село небога.

А он господар на тоці

Весь день без втоми і без тями

Із сином промахав ціпами,

Провіяв намолот і власним

Очам не вірить. Чи ж отсі

Три гарчики – то весь пожиток

Із трьох кіп жита? Чи не витовк

Колосся добре? Негаразд

Провіяв, може, так що часть

Лишив в полові? І з неясним

Страхом, безумний і тремтячи,

Він, у забаві мов дитячій,

Полову ще пересипає

І шепче: «Ні, се ж жарт твій, боже,

Бо щоб над мужиком нещасним

Ти так знущавсь, се буть не може!»

Янв[ар], 1880


Примітки

Вперше надруковано у кн.: «З вершин і низин», 1893, с. 201–202.

Темі поеми присвячено й оповідання «Різуни» (опубліковане в збірці «З бурливих літ», 1903). У передмові до збірки читаємо:

«Оповідання «Різуни» основане в першій лінії на оповіданні мойого пок[ійного] батька, який не раз, хоч і загально, згадував про переполох, зроблений на Кальварії приходом великої громади мазурських різунів уосени 1846 р. Отим-то перший нарис сього оповідання в віршованім обробленні входив у склад поеми «Панські жарти», основаної також на батькових оповіданнях. Та пізніше, перероблюючи сю поему для друку, я викинув сей і деякі інші зайві епізоди і пробував обробити звістку про прихід різунів на Кальварію в окремій поемці. Та й сей план я закинув…»

В архіві Франка є два фрагменти поеми. Перший (№ 298):

Я в сорок шостім році ще малий був.

Ми з батьком на Кальварію пішли

Ід першій матці. Нас ішло багато,

Ціла компанія від Яворова,

З хрестами, хоругвами – зараз знати.

Що то міщани йдуть, та й ще заможні.

Пісень набожних звуки не вгавають,

Мішаючись спокійно з хихотом

Дівчат, із вигадками парубків,

З балаканням дідів. Помалу-малу

Ми двигались, довгенько попасали

При кожній коршмі, завчасу ставали

На нічліги – всім весело було,

Всі раді, що хоч на тих кілька день

На волю вирвались.

А я, малий,

Не розумів ще радості тієї:

Я й дома ще гуляв свобідний, очі

Дитинячі були на все цікаві,

Усе навкруг мене займало, все я

Рад був пізнати і порозуміти,

Про все вітця питав. А батько мій

Весь час ішов понурий, мовчазливий,

Як ніч. Чому се так було – не знаю.

Другий фрагмент (№ 206, с. 4 з кінця):

Під осіннім небом, в куряви тумані,

Наче чорні птахи, в вирій вітром гнані,

Через тихі села, і поля, й левади,

Гомонячи глухо, йдуть людей громади.

Одіж їх нехарна з куряви й болота,

Дикі лиця голод виссав і гризота,

Кождий потупляє в землю взір понурий

«Хто се?» – шепчуть люди. – Різуни-мазури.

Ті, що в панській крові полоскали руки,

Що з сміхом страшенним завдавали муки, –

І все те робили з волей власті згідні,

І за те похвалу приняли аж з Відні…

Кальварія – містечко в Галичині біля Перемишля, місце прощі.

Перша матка – релігійне свято Успіння богородиці, що припадає на 28 серпня (н.с.).