Великдень

Іван Франко

Великдень! А ти нині, хлопче, в шинку?

Він

А де ж маю бути? Ще добре, що тут

Посидіти ось супокійно дають,

А вип’єш що, з хати надвір не женуть.

Великдень! Від самого досвітку чуть:

Воскреснії дзвони гудуть та гудуть!

А звичай наш каже старому й малому

В той день бути дома.

Він

Нема в мене дому.

Ну… дому нема, збудувати не вспів…

Та ні, я не теє сказати хотів,

А те, що, діждавшись воскресної днини,

В родині пробудь.

Він

Я не маю родини.

Га, так, твоя правда! Не маєш родини!

Чи також не маєш дівчини-дружини?

Вона розговорить, вона приголубить –

У неї б пробув…

Він

Хто бідноту полюбить?

В господаря вчора весь день я робив.

Надвечір, що згода, мені заплатив –

На свята не просить, скупенько й самому.

Іди! А куди? Без родини, без дому…

Ну, звісно, в шинок. Дещо вип’єш, закусиш,

Зате й за ночліг вже платити не мусиш!

Просидиш так свята, коби до посвят,

Та й знов тра нової роботи шукать.

1881

Як і наступний вірш, вперше надрукований в журн. «Світ», 1881, № 7, с. 121–122 (цикл «Із галицьких образків», II–III).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 176.

Лист на сайт