Михайло

Іван Франко

Добрий був газда Михайло,

Тихий чоловік:

По-сусідськи, згідно, гарно

Проживав свій вік.

Все веселий, хоч убогий,

Других веселив.

«Чень, ще станемо на ноги!» –

Раз в раз говорив.

Та не довелося стати,

Бо тісний став час,

Треба гнутись і мовчати

І платить раз в раз.

То Михайло хоч сміявся,

Та гірким сміхом:

Страх взнаки йому давався

Орендар з довгом.

Аж вкінці злі дні настали:

Орендар вчепивсь,

Грунт за довг зліцитували,

А газда розпивсь.

І щодень в шинку однако

Він в куті сидів,

І сміявся, і балакав,

І «мандрони плів».

Швидко нивку жид послідню

За горівку взяв

І з хатини жінку бідну

Геть з дітьми нагнав.

Жінка голосно ридала,

Йдучи здовж селом,

Вголос мужа проклинала,

Ставши під шинком.

А Михайло коло кварти

У шинку сидів

І сміявся, строїв жарти

Та «мандрони плів».

Вийшов, спорожнивши мірку,

І вже не прийшов:

Жид го рано на одвірку

Звислого найшов.

1881

Примітки

Вперше надруковано в журн. «Світ», 1881, № 8-9, с. 147–148 (цикл «Із галицьких образків», V).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 177 – 178.