Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

15.01.1887 р. До О. Ф. Франко

Львів

Дорога Олічка!

Що се такого, що ти не пишеш мені нічого? Жду, жду твого листа, а властиво не так листа, а в кождій хвилі, на кождім місці несвідомо шукаю тебе самої. Відколи ти виїхала, я прямо стався як сам не свій, чую, що мені хибує цілої половини мого существа. Еге, Олічка, признаюсь тобі, я й не думав сам, що так сильно зжився з тобою. Ходжу цілими годинами то по хаті, то по улиці, щоб заповнити нуду, хапаюсь до роботи і рука опадає, – сьогодні аж врадувався, зустрівши П[авлика], і запросив його на чай, щоб не сидіти самому.

Коцовський знов обідає у нас, та клопіт мій, що він тепер, мабуть, зовсім уже з глузду зсунувся. Сьогодні був зовсім уже такий понурий та мовчазний, як тоді літом, тільки й усього, що сказав мені: «Здає ми ся, що швидко вмру, а найгірше те, що се для мене зовсім рівнодушно». Я, правду кажучи, боюсь з ним заговорювати, боюсь і мовчки слухати його балакання, щоб не сказав, що я слухаю його з простої цікавості. Вчора сказав мені: «Я думав, що я й усіх святих розумію, а показалося, що й одної Д[оброграє]вої досі не міг зрозуміти». Як бачиш, все та сама нещасна історія.

Я скінчив статтю для «Пшегльонду сполечного» про галицьку земельну власність і надіюсь хоч 30 гульд[енів] гонорару. Від Коц[овського] я дістав гроші за обід до кінця сього місяця. Сьогодні велів купити сажень дров, гроші на дрова випозичив з тих 50 з[лотих] р[инських], що у нас лежать, одержу гонорар, то й віддам. «Prawda» надрукувала мою критику на Масляка і просить о дальші статті (Коц. за ту критику дуже сварив на мене).

Не можучи що ліпшого робити, я взявсь перероблювати свою давню поему «Нове життя», котрої пролог був надрукований в торішній «Зорі». Бажав би я скінчити сю поему до твого приїзду, але не знаю, чи зможу. Надіюсь, що вона вийде доволі цікава і що ти признаєш її гідною, щоб могла бути тобі посвячена. По її скінченні засяду до роману, щоб він до літа був готовий. Конче бажав би я сього року хоч одну книжечку своєї фабрикації пустити в світ на нашій мові, а то люди подумають, що вже, крім Цеглинського і Масляка, нема зовсім ніякого писателя в Галичині.

Чи дійшла вже до Вас нова «Зоря»? Ціла вона заповнена Цеглинським і Огоновським. Цеглинський пише й друкує аж дві повісті нараз – одну з герцеговінського, а другу – з нашого життя, крім того, дав справоздання о театрі, де зганьбив Мирного за «Лимерівну», а підніс Біберовича за знамениту гру. А Огоновський друкує ліпообразную «Гальшку» і ціломудренную історію літератури. Шелуха попав в наші знамениті поети.

А на перемишльській лотерії я не виграв нічого, та й не було що вигравати. Головна виграна – з вартістю 1 500 р[инських], дві по 500, а прочі по 50, 20 і 10. З надрукованих 200 000 білетів розпродали 50 000, з чого 15 % припадає агентові, що займався розпродажею. Значить, велика монарша ласка, котру колись наші посли виторгували в Відні як одиноку підвалину спасенія Русі коштом многих важних уступок (іменно та ласка, що цісар дозволив розіграти лотерею на користь дівочого воспитанія), показалась для русинів стоючою всього-на-всього 42 500 гульденів. Бідна та Русь, коли її можна з усіма її животами купити за таку нужденну суму!

Ходив я шукати квартири, та, бачачи, які всюди солоні ціни за гарні квартири, роздумав так, що краще вже нам пересидіти на старім гнізді до весни, а там побачимо. Впрочім, приїдеш, то ще подумаємо, а то самого мене якась така лінь обпала, що важко було б самому переноситися. А надто ще бюджет наш на сей місяць так обтяжений, що бог його знає, як звести кінці, тим більше, що П., хоч дістав з «Przeglądu tygodniowego» 14 руб. (сам мені нині се казав), але навіть не думає о сплаті свого довгу.

З кухаркою знаходимось добре, рахунки записую всі докладно, так що, надіюсь, приїхавши, не будеш мала за що мене висікти. Здається, після всього сказаного й зовсім лишнє додавати, що я здоров і о тобі щохвилі згадую.

Ну, та набалакавши тобі так багато про наші речі, я бажав би й від тебе почути дещо. Як їхала, чи щасливо перевезла все, чи і хто тебе стрічав, як приймають у татуся, чи дуже виросла і похорошіла Катря, чи здорово брикається Володя і чи сказав тобі вже досі разів з кілька: «ду-y-pa!» Ну, і про дробину Романа не забудь написати. А після сих «старших за царя» напиши і про старшину: чи здорова пані Ніна Федорівна, і як тебе милує татусь, і чи підскакує сестра Саня, і т. д., і т. д. Я ж надіюсь, що ти всіх щиро перецілувала і поздоровила від мене, а коли, буває, забула, то зараз непремінно се вчини!

Напиши також, що поробляє стара українська сім’я, Волод[имир] Бон[іфатійович], Павло Ігн[атович], (котрому подякуй від мене за співомовки), і Наум[енко], і Михаль[чук] і всі другі знакомі, котрим кланяйся від мене. А бачилась ти з Ковалем і переказала кому слідує все, що слідує? Особливо кланяйся від мене Мик[олі] Віт[алійовичу] і Анні Іван[івні]. І що поробляють молоді: Яша і Вол[одя], і Тиміш, і Гнат Павлович, і Сивенький з приналежною до нього шелухою? Кланяйсь їм усім, особливо Сивенькому передай моє щире поздоровлення. Ну, а жіночий світок? Чи таки Мельничка за генерала? А хто зайняв тепле місце Доброграєви на команді? Не забудь зайти до Альбр[ант] і розпитати, чи дістала вона мій листі чому неласкава була відписати? Чи, може, її нема вже в Києві?

Отсе написав я тобі три міхи вовни і закінчу просьбою: купи мені, крім названих у тебе книжок, брошурочку Дашкевича «Былина о Алеше Поповиче и о том, как не стало богатырей на Руси», брошурка невелика, а потрібна. Коли б можна дістати які літографії, Н[аумен]ка граматику і В. Б. географію, то також привези.

Цілую тебе щиро і всіх, хто там у вас є з близьких моному серцю. Бажаю тобі доброї забави і прошу тя, проводи час якнайвеселіше, не турбуйся ані мною, ані тим, що тут діється, нагуляйся, і натішся, і набалакайся з людьми, щоб набрала знов з на рік сили і бодрості для життя в Галичині. І пиши мені якнайшвидше! Ще раз цілую тя.

Твій Іван.

Кланяєсь тобі Остап.


Примітки

Вперше надруковано: Літературна спадщина, т. 1, Іван Франко. К., 1956, с. 428 – 429.

Датується за змістом: протягом січня 1887 р. О. Франко перебувала в Києві у родичів. В наступному листі з 19.01.1887 р. є згадка: «Лист мій, написаний в суботу минулого тижня, ти повинна була вже одібрати». 19 січня – середа, субота минулого тижня – 15 січня 1887 р.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1606, с. 121 – 123).

Відколи ти виїхала… – На початку січня 1887 р. О. Франко виїхала на різдвяні та новорічні свята до Києва.

скінчив статтю для «Пшегльонду cпoлечного»… – Йдеться про статтю «Galicyjska własność ziemska» («Przegląd społeczny», 1887, Ks. 1, 4).

«Prawda» надрукувала мою критику на Масляка… – тобто статтю про поезію В. Масляка і комедії Г. Цеглинського «Literatura rusińska w Galicji za rok 1886» («Prawda», 1887, № 2, 6).

…давню поему «Нове життя»… – Поема І. Франка «Нове життя», розпочата 1883 р., залишилась незавершеною. Пролог до поеми надруковано в журналі «Зоря», 1886, № 1. Пізніше уривки поеми друкувалися в журналі «Зоря», 1890, № 7, та збірці поезій І. Франка «З вершин і низин» (1893).

…засяду до роману… – Йдеться про повість «Lelum і Polelum», яку І. Франко писав на конкурс газети «Kurjer Warszawski», оголошений на початку 1887 р.

Чи дійшла вже до Вас нова «Зоря?» – Мова йде про перший номер журналу «Зоря» за 1887 р.

Біберович Іван (1854 – 1926) – український актор, у 1881 – 1882 рр. директор українського театру товариства «Руська бесіда» у Львові.

…ліпообразную «Гальшку»… – В журналі «Зоря», 1887, № 1, надрукований перший акт трагедії Ом. Огоновського «Гальшка Острозька» (друкувалася в № 1 – 14).

Шелуха – Сергій Павлович Шелухін (1864 – ?), український поет, друкувався під псевдонімом С. Павленко.

«Przegląd tygodniowy» («Przegląd tygodniowy życia społecznego, literatury i sztuk pięknych») – польський прогресивний журнал, виходив у Варшаві протягом 1866 – 1905 рр.

Татусь – Трегубов Єлисей Кіпріянович.

Катря, Володя, Роман (при хрещенні названий Іллею) – діти подружжя Трегубових.

Саня – Олександра Федорівна Хоружинська, сестра О. Ф. Франко.

Володій мирі Бон[іфатійович] – В. Б. Антонович.

Павло Ігн[атович], (котрому подякуй від мене за співомовки)… – П. Г. Житецький передавав І. Франку рукописи творів С. Руданського.

Науменко Володимир Павлович (1852 – 1919) – український буржуазно-націоналістичнин історик і журналіст, у 1893 – 1906 рр. редактор журналу «Киевская старина».

…бачилась ти з Ковалем… – М. П. Старицьким.

…кланяйся… Ми[колі] Вітал[ійовичу] i Анні Iван[івні]… – М. В. Лисенку і А. І. Судовщиковій, київській знайомій І. Франка.

Гнат Павлович – Г. П. Житецький (1866 – 1929), сни П. Г. Житецького, філолог, співробітник «Киевской старины».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 98 – 100.