Увага португальця Діога до Коуто

Іван Франко

Ще в р. 1612 португальський історик Діого до Коуто, оповідаючи про португальські завоювання в Азії, згадав також про Будду, основника буддійської релігії, називаючи його Buda. Розповівши те, що подають буддисти про його життя, він пише:

«З огляду на сю історію ми спинилися, розпитуючи, чи старі язичники в тім краї в своїх писаннях згадують дещо про Йосафата, наверненого Варлаамом. Адже ж Йосафата виставлено в легенді сином індійського короля, що був так само вихований і з усіма тими подробицями, які ми розповіли про життя Будди. А що відома річ, що він був сином великого індійського короля, то дуже легко могло статися, що з Йосафата зроблено Будду і перенесено на нього всі ті чуда, про які ми згадали вище» [Diogo do Couto, Decada quinta da Asla dos feitos que os Portugueses fizerao, кн. VI, гл. 2. Lisboa, 1612, ст. 123.

[На ce місце перший звернув увагу Генрі Юль (Н. Yule, Buddha and St. Jozaphat, Academy, 1883, № 591, передруковано в «Indian Antiquary», XII, 288 і д., гляди також книгу сього самого автора «Marco Polo», II, 2, 305 – 309, і його статтю в «Encyclopaedia Britannica», III, 9, 375 і д.).

Не маючи змоги бачити ані старої португальської книги, ані статті Юля, завважу, що назву португальського автора передають новіші вчені не однаково: Цотенберг, Галеві, Джекобс пишуть «Diogo do Conto», Кун, Кирпичников, Веселовський «do Couto», Грессе «Diego de Couto». Юль, а за ним і інші вчені подають рік видання до Коутової книги 1612, та Грессе подає се видання на р. 1622, гляди: J. G. Th. Grässe, Lehrbuch einer allgemeinen Literargeshichte aller bekannten Völker der Welt von der ältesten bis auf die neuste Zeit, Bd. III, 2-te Abth., Leipzig, 1852, ст. 1116 і 1120.

Се очевидна помилка, а то ось чому. До Коуто продовжав працю першого португальського історика Joao de Barro, прозваного португальським Лівієм, що видав перші три «Декади» 1552, 1553 і 1563. По його смерті видав І. Б. Лоанья з його паперів четверту «Декаду» в Мадріді 1615 р., та тим часом Діого до Коуто взявся продовжати працю Барра і видав четверту «Декаду» в 1602 р. П’ята «Декада» вийшла, як подає Грессе, 1622, шоста 1624, а сьома 1616! Очевидно, цифри 1622 і 1624 – помилки замість 1612 і 1614. Треба завважити, що до Коутова праця була часто передрукована (остатній раз 1801 р.), а також перекладена на мови італійську (видана у Венеції 1661 – 1662) і німецьку (видана у Норимберзі 1644 – Грессе через помилку 1844!)].

Як ми бачимо, правовірний католик-португалець, привикши до думки, що повість про Варлаама і Йоасафа написана св. Іваном Дамаскиним, не міг уявити собі, щоби ся свята книга могла виплисти з поганських джерел і одиноке вияснення схожості між буддійською легендою і християнською книгою бачив у тому, що буддисти запозичили з Дамаскинової книги все, що в ній є чудесне, і перенесли се на свого вчителя.

Думка Діога до Коуто, кинена принагідно, без наукового мотивування, заслуговує на увагу тільки як курйоз, що мав у собі зерно правди; та вона лишилася безплідна і не мала ніякого впливу на дальший хід праці над джерелами нашої повісті. Сам буддизм довгі віки лишився незвісний ближче західному світові. Навіть коли, починаючи з кінця XVIII віку, в Англії, Франції і Німеччині розвернувся живий рух в напрямі вивчення мов і літератур далекої Азії [Історія сього руху прекрасно описана Бенфеєм (Th. Benfey, Geschichte der Sprachwissenschaft, München, 1886)], буддійська література прийшла на чергу пізніше від інших. Тільки в другій половині нашого [19] віку на неї звернено більшу увагу.

Примітки

Юль Генрі (1820 – 1889) – англійський географ, служив в Індії, написав кілька книг про свої подорожі по країнах Сходу.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1981 р., т. 30, с. 461 – 462.