Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія / Матеріали і уваги до історії… / 5. Зразок угро-руського мадяро- і москвофільства з початку XIX в.

Матеріали і уваги до історії австро-руського відродження 1772 – 1848

5. Зразок угро-руського мадяро- і москвофільства з початку XIX в.

Іван Франко

Між паперами по галицько-руськім писателю Йосифі Левицькім, котрі одержала бібліотека «Народного дому» у Львові по смерті свояка того писателя о. Лисикевича і котрі зволив мені ласкаво уділити до перегляду та використання завідатель тої бібліотеки В[исоко]пов[ажаний] д. Богдан Дідицький, находиться невеличкий зшиток (у 8-ку звич[айного] сірого паперу), записаний рукою Й. Левицького правдоподібно ще десь у 1830-тих роках.

Зшиток той, зложений з 16 карток, має на першій титуловій стороні напис «Опытъ Рускои Библіографіи, Іосифъ Лѣвицкій». На 2 картці напис: «Часть II», по чім на 3 сторонах ідуть бібліографічні виписки, мабуть, із якоїсь бібліографії російської, найшвидше із «Опыта» Сопікова, з захованням нумерів, під якими находилися дані книги в тій бібліографії. Наводжу деякі з них:

1743. «Абевега русских суеверий, идолопоклоннических жертвоприношений, свадебных обрядов, колдовства, шеманства», Михаилом Цулковым (sic!), Москва 1786, 8-о, 1 р. 50 к.;

3481. «Древняя религия славян» Грегорія Глинка, 1804, 1 р. 20 к.;

3730. ««» Виргильева перелицованная на малороссийский язык Иваном Котляревским», издание 3, 4 части, Спб., 1809, 8-о, 5 р. і т. д.

Далі йдуть виписки із «Историч[еского] словаря» митрополита Евгенія, – виписано тільки деякі назви южноруських учених і писателів (Могила, Гізель, Ст. Яворський, Прокопович, Лопатинський, Варлаам Ясташевський (? м[а]б[уть], Лащевський), Георгій Кониський) і при кождім приписано рік його смерти. Далі йдуть 4 картки порожні, потім на 9 сторонах виписки граматичні і язикові – малесенький розмах до уложення порівнюючого словаря русько-німецько-латино-грецького, а на остатніх 5 сторонах, крім кінцевої білої картки, находиться переписаний рукою Левицького отсей вірш:

Марковичъ 1805

Русскія Музы! Съ карпатскихъ снидите горъ

До Уга, въ мой ставите ся владычій дворъ,

Внушите: отъ Песта вѣсть радостну пріяхь.

Что праздникъ строится на Дунайскихъ струяхъ.

Францишкъ графъ Сечени, угорскій Аполло,

Єго же имя во Европѣ процвѣло,

Венгерскія библіотеки создатель,

Здѣшныхъ народовъ Музамъ истый пріятель,

На день Обручнику Іосифу святый,

Князю Палатіну тезоименитый,

Готовить пиръ и изрядное торжество,

Сообщая себѣ въ томъ все отечество.

Для того подданнымъ Музамъ разгласилъ соборъ,

Да сберутся на Парнасъ, то есть его дворъ –

Той Царевичу представитъ оныхъ лики,

Игры, привѣты и веселы мусики.

Въ храмъ Славы показуеть Музамъ дорогу,

А, може, съ вами тщуся колико могу.

Сихъ ради и вы, моя дщери любезны,

Кончайте скорьбь и ліять потоки слезны:

Невску престаньте Нимфу плакати,

Дасть небо ей во сестрѣ равной востати,

Прочъ слезы и черны гризы! Мракъ отходить;

Вновъ солнце восходяй новъ свѣтъ намъ воводить.

Тѣмже стройтеся, сложте вербцы, волоки,

Холошни, шубы, гуни, пестры сѣраки.

Ємлите кудры, пантли, парты, косицы,

Мониста, бѣлъ платъ, перстени, рукавицы,

Пристройте дуды, пищали, роги, трубы

Ко симъ припѣвы, пеаны хотя грубы

Вѣмъ трепетъ вашъ: вамъ страшенъ народный Парнасъ,

Бо (где) рыкъ, бечъ, бунчъ, крикъ, звукъ, квакъ, кликь –

Тамъ не милъ ликъ.

За Ляду, Коляду, Лелію, русалки

Там гнусны пѣсенки и просты пищалки.

Вѣмъ: Палласъ при Невѣ престолъ положила –

Неблагодарна Ужокъ Латюрку лишила.

Карпатъ Славяновъ есть истый отецъ, мати,

Но разсѣянны дѣти то не ищутъ знати.

Буди тако! Вы отъ Перемесскихъ токовъ

Далеко; да живетъ тамо Сумароковъ!

Любовь, вѣрность, кротость, простота природна

Паче правилныхъ рифмовъ княземъ угодна.

За то не стойте во сомнѣнномъ упорѣ:

Идуть другіи, и вы спѣшите въ воскорѣ (sic!),

Несите жертву, шедше гдѣ Пестъ и Буда

Во имя Отца и клира и народа.

Тамъ Власъ, Вакхъ, Сива, Помона, тамъ земный рай;

Тамъ струй млека, меда. О преблаженный край!

Тамъ пышну узрите палату Корвіна

И во ней свѣтло живуща Палатіна.

Видъ красный, умъ ясный, духъ бодръ, вся природа

Покажутъ того сына царскаго рода.

Дѣдъ, Баба, Стрый, Отецъ, Мати – Цары славны.

Сихъ живъ образъ въ немъ, тѣхъ бо расли имъ равны.

Узрите неуподобимую благость

И ко всѣмъ въ князѣ томъ равную милость.

Того вси чтуть яко отечества отца

И общаго благополучія творца.

Венгерскіи народы въ правду блаженны,

Палатіна такова имѣть сподобенны.

Пришедше тамо предъ князевъ Оронъ высокій,

Колѣномъ и сердцемъ дасте поклонъ глубокій.

Помните Аустрійскихъ Монарховъ доброты,

На Карпатъ изліянны многи щедроты:

Откуду онъ къ своимъ княземъ въ жарѣ таетъ.

Будь тамъ снѣгъ, вѣтръ, зима присно обитаетъ

Рците: Благослови, Боже, ихъ державу,

Имя, племя! Умножи силу и славу!

Іосифу князю просите у Бога

Быть здраву, блаженну и жить лѣта многа.

Графъ Сечини (sic!) ко просвѣщенію свѣта

(Прибавте) купно да живетъ многа лѣта!

Пиръ, лики, игры, забавки чинятъ конецъ,

Гдѣ угодніи пріемлютъ честь и вѣнець.

Помимо страшної мови і важкої, аж до смішного, схоластичної форми, вірша ся з многих поглядів заслугує на увагу як цікавий документ літературний, а потрохи й політичний. Автор вірші – угро-руський патріот: він величає не тільки князя Палатіна (архикнязя Йосифа, сина цісаря Леопольда II, а брата цісаря Франца I), але з ентузіазмом говорить також про мадярського патріота і діяча графа Франца Сечені. Але він при тім почуває себе русином, та й то «общеруссом»: обік тамтих високих осіб йому однаково дорога «невська Німфа» Катерина II, котрої смерть він оплакує ще в р. 1805. По його думці, осередком руської поезії є Петербург над Невою, і він зі свого далекого закутка шле туди привіт Сумарокову яко найвищому представникові руської поезії, не знаючи, мабуть, що той умер ще 1777 року.

Та в авторі ворушиться й ширше, слов’янське почуття: по його думці, Карпатські гори – осередок Слов’янщини; він згадує про слов’янські божища Ладу, Коляду, Лелію, русалки, хоча й протиставить пісні про них, прості та «гнусні», тим врочистим і вченим співам, яких би було треба для даної нагоди. От тим-то він велить своїм «русским» Музам поскидати жалібні чи, радше, буденні вбрання, а прибратися святочно, мов карпаторуським дівчатам до танцю, і в тім місці вірша його має певний культурно-історичний інтерес. Видно, що автор почував себе членом хлопської нації, почував, що Муза його, помимо надневської німфи і Сумарокова, повинна бути хлопською музою і стати в хлопськім строю перед високими особами; зв’язок інтелігенції з мужиком угро-руським не був ще порваний так основно, як тепер, хоч симпатії до того мужика у автора нашої вірші не бачимо ані іскорки. Противно, симпатії тягнуть його, очевидно, до панів – усе одно, чи вони живуть в Будапешті, чи в Петербурзі.

Коли була написана ся вірша і хто був її автор? Зі змісту вірші виходить, що вона була зладжена для врочистої нагоди – іменин архикнязя Палатіна, для котрих гр[аф] Фр. Сечені приготовував якісь літературні вечерниці. В життєписах архикнязя Йосифа і Фр. Сечені, поміщених у Вурцбаховім «Biographisches Lexicon» (s. v. Habsburg i Szechenyi) нема про се ніяких ближчих подробиць. Та з даних біографічних про Фр. Сечені бачимо, що мусило се статися між рр. 1804 і 1807, бо ані швидше, ані пізніше гр[аф] Сечені не жив постійно в Будапешті. Значить, щодо дати ми не маємо причини не вірити написові, зробленому Левицьким в наголовку вірші, хоча не знаємо джерела, з якого він узяв саму віршу і отсю дату.

Інакше стоїть діло з авторством. В рукописі Левицького читаємо виразно «Маркович», а тим часом ніякого Марковича – писателя в Угорській Русі – не було, і сама ся назва там, здається, не звісна. Натомість жив там в тих часах знатний учений русин Таркович, котрий справді міг бути автором сеї вірші. Далі ми подаємо біографію сього мужа, уділену нам ласкаво д. Іваном Омеляновичем Левицьким, а тут скажемо ще кілька слів про те, що промовляє за авторством Тарковича, а що проти нього.

З біографії Тарковича побачать читачі, що се був чоловік світлий і вчений. Важніше те, що власне 1804 р. він проживав у Будапешті яко цензор руських книжок і яко такий мав ближчі зносини з основателем угорської бібліотеки, меценатом і писателем Фр. Сечені, ніж хто-небудь інший з русинів, а при устроюванні літературного вечерка в честь архикнязя Палатіна міг бути дуже заінтересований в тім, щоби й руський народ був тут представлений.

Та годі промовчати, що деякі важні аргументи промовляють і проти авторства Тарковича. В початку вірші автор взиває руські Музи, щоби ставилися «до Уга» в «його владичий двір», значить, дає до пізнання, що він є не хто, як ужгородський єпископ. Се свідоцтво було би вповні достаточне на те, щоб відразу виключити авторство Тарковича щодо сеї вірші, коли б ми не знали, що тодішній ужгородський (унгварський) руський єпископ Бачинський був чоловік старий, хоровитий і до писання віршів зовсім неспосібний. Значить, лишається все-таки можливість, що автором був власне Таркович і що віршу сю, написану буцімто іменем єпископа, він вислав до Унгвара, щоби при помочі єпископа склонити русинів до численної участі в задуманім празнику.


Примітки

Вперше надруковано в журн. Житє і слово, 1895 р., т. 3, кн. 3, с. 461 – 465, за підп.: Ів. Франко.

Подається за першодруком.

Сопіков Василь Степанович (1765 – 1818) – російський бібліограф, видавець, автор праці «Опыт российской библиографии» (т. 1-5, 1813-1821),

Цулков – Чулков Михайло Дмитрович (1740 – 1793), російський письменник, фольклорист, видавець. Йдеться про його працю «Абевега русских суеверий, идолопоклонничества, жертвоприношений, свадебных, простонародных обрядов, колдовства, шеманства и проч.» (1786).

Глинка Григорій Андрійович (1774 – 1818) – російський письменник, етнолог, перекладач.

Митрополит Евгеній – Болховітінов Єфимій (у чернецтві – Євгеній; 1767 – 1837), український і російський письменник, богослов, історик церкви, археолог; митрополит київський (1822 – 1837). Йдеться про його працю «Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина» (1818, друге вид. 1827).

Лопатинський Феофілакт (? – 1741) – український письменник, проповідник, перекладач, педагог, церковно-політичний діяч; противник реформ Петра І. Був розстрижений і ув’язнений.

Пест – Пешт, частина сучасного Будапешта.

Сечені Франц (? – 1820) – угорський політичний і культурний діяч.

Ужок – гора, тепер Ужоцький перевал на межі Львівської та Закарпатської обл.

Латюрка (Латірка) – тепер село Воловецького району Закарпатської обл., розташоване неподалік Ужоцького перевалу.

Сумароков Олександр Петрович (1717 – 1777) – російський поет, драматург, теоретик літератури, видавець.

Буда – частина сучасного Будапешта.

Влас – Очевидно, йдеться про Волоса (Велеса), давньоруського бога худоби, чередників, покровителя музик.

Вакх (Бахус) – у давніх римлян бог виноградарства й виноробства.

Сива. – Мабуть, мається на увазі давньоруська богиня вагітних жінок.

Помона – давньоримська богиня деревних плодів.

Корвін – Матвій І Корвін (1443 – 1490), угорський король (від 1458 р.).

Франц I (1768 – 1835) – австрійський імператор (1792 – 1835), останній імператор Священної Римської імперії.

Вурцбах Констан (1818 – 1893) – австрійський письменник, бібліограф. Йдеться про його працю «Biographisches Lexicon der Oesterreichische Kaisertums» (т. 1 – 54, 1856 – 1886).

Таркович Григорій (1754 – 1841) – український церковний і культурний діяч, з 1818 р. – єпископ новоствореної Пряшівської єпархії.

Далі ми подаємо біографію сього мужа… – Йдеться про статтю І. О. Левицького «Матеріяли і уваги до історії австро-руського відродження 1772 – 1848 [рр.]: VI. Григорій Таркович» (Житє і слово. – 1895. – Т. 3. – Кн. 3. – С. 465 – 466).

Бачинський Андрій (1732 – 1809) – український церковний діяч; мукачівський єпископ (1772 – 1809); осідок єпархії переніс із Мукачевого до Ужгорода. Вживав заходів до об’єднання Галицької та Підкарпатської Русі.

Унгвар – Ужгород.

Микола Легкий

Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 53, с. 533 – 537.

Попередній розділ | Зміст | Наступний розділ

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 941

Модифіковано : 15.12.2015

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.