Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Інші твори / 1890 р. / «Der Kunstwart»

«Der Kunstwart»

Іван Франко

1

Останні два номери цього журналу, як і попередні, відзначаються підбіркою коротких, але змістовних статей, з яких майже кожна містить щось цікаве й оригінальне. Отож, вступна стаття в № 5 присвячена питанню, що стоїть тепер в Німеччині на порядку дня, – питанню реформи театру на зразок шекспірівської сцени. Саме у Веймарі збудовано на приватні кошти «народний театр», обладнаний зовсім інакше, ніж теперішні театри. З питанням обладнання сцени в тісному зв’язку стоїть питання створення добірних артистичних труп, і тут «Кунстварт» теж висловлює надзвичайно слушну думку про те, аби кілька сусідніх міст, з яких кожне окремо взяте не може утримувати трупу, складену з першорядних сил, робили це спільними зусиллями. Артисти, підготувавши як слід певну кількість добрих творів, могли б робити з ними протягом року турне по всіх містах, що належать до спілки, не обтяжуючи занадто бюджету жодного з них і маючи при тому досить часу для підготовки і апробації нового циклу драматичних творів.

Так само цікава і продиктована здоровим глуздом вступна стаття в № 6 «Про танець», яка гостро виступає проти безглуздих танців і ще безглуздіших балетів, розповсюджених тепер у нас. Автор підкреслює ту просту думку, що танець, як і всяке інше мистецтво, не повинен бути набором якихось, нехай і гарних майстерних, проте бездумних рухів, а виразом певних почуттів. Так танці збереглися ще в народі – це італійська тарантела, польська мазурка, українська коломийка, але до них зовсім не можна зарахувати бездумного кружляння, вальсування і т. п.

На увагу в цьому номері заслуговує також змістовний некролог, присвячений Анценгруберу, та незвичайно різноманітний відділ рецензій і бібліографій. З чистим сумлінням ми можемо порадити це хороше видання всім тим читачам, які б хотіли мати німецький журнал, непідправлений тим нестерпним і відразливим «прусським квасом», яким звичайно тепер тхне від більшості німецьких видань, а водночас написаний доступно, не дуже спеціально і що інформує про всі найновіші течії в німецькій літературі й естетиці.

2

В останньому номері цього видання на чільному місці опубліковано статтю про поезію та малярство, в якій автор, виходячи з тієї обставини, що нині митці щораз менше шукають натхнення в шедеврах поезії, а все більше в самій природі, зазначає, що це якраз нормальне явище, оскільки всяка художня творчість має бути відображенням природи у творах мистецтва, тоді як перевтілення зразків одного мистецтва у твори іншого є запозичуванням з других рук, нерідко холодно-розсудливим коментуванням. Автор, не без певної слушності, ототожнює таке мистецтво з других рук з романтизмом, хоча, на нашу думку, не зовсім виразно зазначає, що говорить тільки про німецький романтизм; французький романтизм, а тим більше польський, зовсім не належить до цієї рубрики.

Не зовсім чітку позицію зайняв автор щодо так званого історичного живопису і історичного роману. В тому ж номері ми знаходимо з прихильністю написану статтю про Теодора Фонтане, який недавно відзначав 70-річчя віл дня свого народження і якого, незважаючи на це, в німецькій літературі відносять до ряду «наймолодших», тобто реалістів. У музичному відділі знаходимо виклад змісту кількох найновіших праць і заміток різних авторів про музику в антрактах. У відділі малярства є цікавий огляд останньої книги Лермоліффа Мореллі «Kunstkritische Studien über die italienische Malerei».

Завершують номер замітки, присвячені питанням народної сцени і культу Гете, а також бібліографічне зведення кращих критичних статей про літературу й мистецтво, вміщених в німецьких виданнях за останні два тижні.

Бажано було б, щоб редакція розширила рамки подібних оглядів, охоплюючи також французькі, англійські і слов’янські видання, вела б їх більш систематично.

3

Останній номер цього двотижневика вміщує на чільному місці статтю Шпіттелера «Поет і фарисей», в якій автор різко виступає проти застою в поезії, зазначаючи, що великі й геніальні поети завжди були новаторами і що «консерватизм» в літературі завжди є фарисейством і брехнею або ж свідченням злиденності таланту автора. У тому самому номері ми знаходимо також дві вдало написані характеристики поетів, – Германа Лінга (з нагоди ювілею) і Карла Герока (помер два тижні тому), далі – дослідження про відому акторку Вільгельміну Шредер-Деврієнт і її вплив на розвиток драматичного мистецтва в Німеччині, особливо ж на розвиток музичної драми. З дрібніших заміток згадаємо: про Бюлова, про Рубінштейна, про «протестантизм і мистецтво», і, нарешті, огляд преси та бібліографія. Слід додати, що редакція висилає на замовлення один (будь-який) номер свого журналу безплатно для перегляду.

4

«Кунстварт» – двотижневий журнал, що видається в Дрездені, вміщує в останньому номері кілька вартих уваги статей. Особливо цікавими є дві статті, що одна другу доповнюють: «Жіноча лектура» і «Німецька методика викладання в жіночих школах». У першій з них, написаній з приводу появи книжки «Улюбленці німецького жіночого світу», де якийсь спритний видавець зібрав купу листів німецьких жінок для відповіді на питання, «яких авторів вони найбільше читають і які їм найбільше подобаються», – редакція «Кунстварту» ламає голову над тою непроглядною поверховістю і браком літературного смаку, які продемонстровані в тій книжці німецькими жінками. Досить сказати, що одна з найвидатніших серед них, якась Наталія фон Ешструт, сама авторка, прямо пише, що про Шекспіра не може нічого сказати, оскільки знає про нього лише з театральних рецензій, що класичні драми не сприймаються молодшими дівчатами, для яких найвідповіднішими є сучасні «елегантні» салонні штучки і т. п.

Дошукуючись причин того зниження духовного рівня німецьких жінок, які колись пишалися такими репрезентантками, як пані Штейн, Шарлотта Кальб, Рахіля Фарнгаген і т. п., редакція звертає увагу на шкільне виховання німецьких дівчат, особливо на викладання рідної літератури в старших класах і вбачає тут справжню школу поверховості й пустої риторичності. Оті письмові вправи, коли учениці завше мусять городити ті самі описи сходу і заходу сонця або міркувати над заяложеними приповідками і «моральними сентенціями», оті «шкільні уривки», що являють собою лише шматочки «найкращих творів найкращих письменників», але викликають відразу від читання бодай одного з них в цілому – все це, на думку автора, вади, які треба усувати.

В тому самому номері вміщена стаття Людвіка Гартмана, спрямована проти проекту закладення в Зальцбурзі спеціального театру для показових вистав опер Моцарта на зразок вагнерівського закладу в Байрейті. Серед менших публікацій особливо варта уваги замітка «Відношення науки до мистецтва», що спростовує твердження, ніби наука завдає шкоди мистецтву і підкопує грунт під творами фантастики. Автор доводить протилежне, – наука ставить до мистецтва щоразу вищі вимоги, а значить, є для неї найвищим стимулом постійного вдосконалення і поступу. Завершують цей номер різні статті й замітки.

5

У двох останніх (10 і 11) номерах цього видання знаходимо такі цікаві статті, як «Зміна драматичного смаку в Німеччині» Альб. Дрезднера, написана з приводу вистави драми Зудермана «Die Ehre», що мала великий успіх в Берліні, Франкфурті і Мюнхені; далі йде переказ змісту гарної французької книжки Соріана «Естетика руху», нотатки Ернеста Лянгшайда про суб’єктивізм і об’єктивізм в поезії, виклад доповіді пастора Вісмана «Чим має бути театр для християнського народу», стаття В. Коопмана про Рембрандта на основі недавно виданої про нього нової монографії і багато дрібніших нотаток, заміток, викладів та бібліографічних зведень. Нагадуємо, що це видання виходить двічі на місяць і коштує дві з половиною марки за квартал, що редакція на прохання висилає безплатно будь-який номер для ознайомлення.

6

Від часу останньої нашої замітки вийшло три наступні номери (14, 15 і 16) цього важливого часопису, в яких порушено чимало питань, гідних уваги, і вміщено багато цікавого літературно-критичного матеріалу.

№ 14 відкривається статтею про боротьбу в середовищі німецької спілки драматичних акторів, яка проливає нове світло на німецьку «театральну бідність», але для нас ця стаття, може, менш важлива. В добре написаному посмертному спомині про покійного ученого Віктора Гана Ксантіппус намагається накреслити характерний образ небіжчика як ученого й людини, однієї з найоригінальніших постатей в сучасному німецькому науковому світі. Оскар Шуберт (№ 14 і 15) характеризує поетичну діяльність одного з порівняно молодих німецьких письменників Кароля Шпіттелера, який 10 років тому з’явився на літературній арені під псевдонімом Фелікса Тандема і своєю поемою «Prometheus und Epimetheus, ein Gleichniss» одразу звернув на себе увагу критики. Поема ця й досі залишається найкращим його твором, хоча пізніші речі свідчать про зростання поетичної сили і постійне уточнення кола уявлень поета. Критик вважає, що німецька література може покладати на Тандема-Шпіттелера серйозні надії.

У № 15 норвезький новеліст і критик Ола Ганссон виступає проти натуралізму, а надто проти такого аскетичного і нівелюючого будь-яку індивідуальність, яким він був двадцять років тому у Скандінавії. Пан Ганссон вважає, що цей натуралізм наробив багато шкоди та зіпсував чимало талантів і застерігає німців, щоб вони не наслідували його. Нам, однак, здається, що тут вийшло певне непорозуміння і що норвезький критик воює проти слова, проти назви, яку можна розуміти, як кому забажається, але справжнє вістря його критики, спрямоване – і цілком слушно – проти отих «схоластичних передсудів і формул, які сковують поетичну творчість, проти анафеми всякій фантазії і рабського дотримування того, що ми бачимо на поверхні життєвих хвиль, без заглиблення в його таємничі надра» – всього, що різним скандінавським нездарам заманулось охрестити іменем «натуралізм» і що в самій суті своїй є його прямим запереченням, оскільки природа не знає ані формул, ані шухлядок, а пізнання й відтворення її розвитку вимагає щораз більшого заглиблення в причинний зв’язок явищ, а не просто плавання на поверхні.

В тому самому (№ 15) номері варта уваги рецензія пана Дрезднера на берлінську народну драму «Родина Шіке», написану спільно молодими реалістами Арно Польцем і Яном Шляфом, поставлену на берлінській «Вільній сцені».

Ця п’єса призвела в німецькій критиці до великого скандалу. Спочатку її було оголошено виявом нечуваного здичавіння літературного смаку і занепаду драматичного мистецтва, річчю неморальною, неправдоподібною і огидною. Однак тепер, після вдумливішого аналізу, критика починає визнавати її серйозні достоїнства; свідченням цього повороту є також позитивна рецензія в «Кунстварті», де, зрештою, на нашу думку, не досить глибоко аналізуються її вади, типові для всього так званого німецького натуралізму, що значно відрізняється від натуралізму французького і російського, хоча й намагається наслідувати обох їх разом.

Для музикантів варта уваги в цьому номері і невеличка стаття Карла Неймана про циганську музику.

Надзвичайно важливою і ґрунтовною в № 16 є стаття Карла Ердманна «Естетичні поняття». Автор характеризує в ній надзвичайну плутанину понять і зловживання словами «прекрасний» і «добрий» разом з їхніми сурогатами, такими як «гарний», «розсудливий», «порядний», «чесний» і т. п. і доводить неможливість раціональної естетики, доки не буде для неї створена відповідна й чітка термінологія. Важливі думки висловлює також Генріх Гарт про «Лірику майбутнього». Окрім цих більших праць (не за обсягом, а за змістом), у згаданих трьох номерах «Кунстварту» є чимало дрібніших заміток, що стосуються нерідко дуже важливих артистичних і естетичних проблем, як, наприклад, суперечка про «артистичну особистість» між Коопманном і Гельфрейхом, замітки про стиль в будівництві і т. п., а також чимало ретельно підібраних і критично оброблених заміток про нові драматичні твори, про малярство, скульптуру, музику, художній промисел і, нарешті, майстерно складена бібліографія.

7

Від часу останнього перегляду цього часопису вийшло п’ять наступних номерів (17 – 21), про зміст яких сьогодні ми хочемо коротко поінформувати читачів. Насамперед перед нами друга стаття Гансеггера «Про музику як засіб виховання», що, як відомо з наших попередніх оглядів, домагається такої реформи музичного виховання, коли музика не вважатиметься специфічним фахом, а насамперед частиною загального естетичного виховання; отже, не наголошуючи на самому вихованні механічної музичної вправності, намагатися розвивати передусім естетичне почуття, розуміння краси, ритму, сповнюючи цими почуттями всю істоту учня. Тут не варто розводитися про те, як автор гадає це здійснити; зауважимо лише, що думка Гансеггера викликала в Німеччині велике зацікавлення і стала предметом жвавих дискусій.

Невідомий автор у № 18 порушує цікаву тему щодо рослинних вінків, букетів і т. п. Останнім часом мистецтво декорації зробило значний крок вперед, і використання рослин, листя, квітів – живих і сушених – займає в ньому неабияке місце; згадаймо хоча б так звані макартовські букети і похоронні вінки. Автор розглядає ці декорації з естетичного боку і виступає проти передсудів у тому плані, проти «оберемків квітів», які вручають артисткам, а виглядають так, ніби їх призначення не справляти приємність людині, а вистачити «корові на сніданок», проти лаврових вінків, про які ніхто б не сказав, що мають прикрасити чоло артиста, а скоріше служити обручем для стрибків.

Дотепно висміює в № 19 якийсь «не митець» практику художніх жюрі, завдання яких – вирішити, котрі з надісланих на виставку картин мають бути виставлені, а котрі – відкинуті. Автор показує, що таке жюрі абсолютно не відповідає своєму призначенню, і виступає проти всякої попередньої цензури в галузі мистецької продукції так само, як і в галузі всякої іншої продукції.

Залишмо на розсуд самої громадськості, – закликає він, – і не позбавляймо митців, що вчилися й працювали, можливості звертатись до її суду. Якщо на виставці машин всякий промисловець і винахідник виставляє те, що має для показу, лишаючи за публікою право відділити зерно від полови, то чому, власне, в царині мистецтва це недопустиме?

Варта уваги коротка стаття Германа Шутце «Про народний спів», у якій автор виступає проти «перекомпонування» простих народних пісень за правилами шкільної гармонії на три або чотири голоси, коли повністю втрачається їх первісний, своєрідний та оригінальний характер.

Так само коротко Карл Шпіттелер (№ 21) визначає різницю між декламаторським і мімічним театром; це різниця двох стилів, яку ніяким чином не можна стерти або поєднати в одне ціле. В театральній виставі завжди мусить переважати або міміка, або декламація.

Надзвичайно важливе питання порушує Ганс Мюллер у статті «Про вплив реалізму на стильові особливості мови». Колишня граматична правильність, оздобне пригладжування речень і періодів уже безповоротно відійшло в минуле. Не лише в поезії та белетристиці, а й у багатьох видах наукової літератури (в історії) спостерігаємо прагнення не стільки до чіткої логічної побудови речень, скільки до відтворення психологічних порухів.

Почуття і фантазії тепер почали виявляти дедалі більший вплив на наш спосіб висловлюватись. Ми хочемо тепер не лише відчитати зі слів думки людини, а й відчути за тими словами саму людину.

Серед менших статей, нотаток і дискусій, вміщених у цих п’яти номерах «Кунстварту», ми виділяємо лише ті з них, що становлять ширший інтерес, – це рецензія на спрямовану проти мілітаризму повість Берти Зутнер «Die Waffen nieder», Золя «La bete humaine», книжку Пановки «Про голоси співаків», брошуру Сосновського «Мовні огріхи» (рецензент виявляє і в самого Сосновського такі огріхи в його книжці, закидаючи в застарілій схоластичній мовній позиції), повісті Беллям «Погляд з 2000 року на 1887 рік».

Далі варто виділити такий момент, як критичний огляд новопоставлених опер (№ 17), нової скандінавської літератури, драми «Муки Христа» в Обер-Аммергау (18), сучасного панорамного німецького малярства, важливіших нових німецьких драматичних творів та драматичної літератури взагалі і т. п.

Цікава в № 21 стаття Т. Вінклера про театральну критику, варто з нею познайомити і наших читачів, що ми постараємося зробити при першій же нагоді.

8

Ми маємо під руками три наступні номери цього прекрасного журналу (22, 23, 24), що завершують третій рік. Зміст їх є так само багатий й різноманітний, як і попередніх номерів. З більших статей назвемо: «Про мистецтво пам’ятників» Гельферіха, «Розвиток програмної музики» Г. Бейєра, «Критичні нотатки про берлінську художню виставку» Ульріха Кляйна, про мюнхенську виставку Момме Ніссена, «Келлер і рецензенти» Авенаріуса, в якій зіставленням ряду посмертних заміток про померлого швейцарського романіста показано неясність уявлень щодо елементарних естетичних понять у німецьких рецензентів; дуже цікаві міркування Альберта Дрезднера про народний театр, гостра рецензія на останню повість архікатолицької авторки Вільгельміни фон Гіллерн і т. п. Крім цих статей, знаходимо, як звичайно, чимало дрібніших нотаток майже з кожної галузі мистецтва. З нового книжкового року (від початку жовтня) почало, поряд з «Кунствартом», виходити під тією ж редакцією нове видання «Das Kunstgewerbe», спеціально присвячене художньому промислові.


Примітки

Вперше надруковано польською мовою у газ. «Kurier Lwowski», 1890, № 2, 2 січня, с. 3; № 22, 22 січня, с. 6; № 43, 12 лютого, с. 6; № 57, 26 лютого, с. 6; №81, 22 березня, с. 6; № 149, 31 травня, с. 4 – 6; № 223, 13 серпня, с. 5 – 6; № 299, 28 жовтня, с. 5, за підписом Iw. Fr.

Подається за першодруком в українському перекладі.

«Der Kunstwart» (Halbmonatsschau über Dichtung, Musik, bildende und angewandte Künste mit Bildern und Noten. Herausgeber Ferdinand Avenarius. – Двотижневик поезії, театру, музики, образотворчого і прикладного мистецтва з ілюстраціями і нотами. Видавець Фердінанд Авенаріус) – німецький журнал ліберально-буржуазного напряму, що популяризував набутки мистецтва. Виходив у Дрездені у 1887 – 1893 рр.

Анценгрубер Людвіг (1839 – 1899) – австрійський драматург, актор мандрівної трупи. У своїх драмах гостро засуджував клерикалізм («Священик з Кіркфельда», «Четверта заповідь»). Писав романи й оповідання.

Фонтане Теодор (1819 – 1898) – німецький письменник-реаліст.

Мореллі Джованні (псевдонім Iwan Lermolieff), (1818 – 1891) – італійський мистецтвознавець, історик. Згадана І. Франком праця друкувалася протягом 1890 – 1893 рр.

Шпіттелер Карл (псевдонім Фелікс Тандем), (1845 – 1924) – швейцарський поет, романіст, критик. Писав німецькою мовою. Лауреат Нобелівської премії 1919 р.

Лінг Герман (1820 – 1905) – німецький поет. Належав до естетського мюнхенського гуртка поетів, які виступали під гаслом «чистої форми», «вічної» краси.

Герок Карл (1815 – 1890) – німецький поет, автор поетичних переспівів біблійних текстів та діянь апостолів.

Шредер-Деврієнт Вільгельміна (1804 – 1860) – німецька співачка.

Бюлов Ганс Гвідо фон (1830 – 1894) – німецький піаніст і диригент, учень Ф. Ліста.

Рубінштейн Антон Григорович (1829 – 1894) – російський піаніст, композитор і диригент. Був тісно пов’язаний з німецьким музичним мистецтвом, часто відвідував Німеччину, а з 1891 р. працював у Дрездені.

Ешструт Наталі фон (1860 – ?) – німецька письменниця, авторка численних маловартісних романів та оповідань.

Штейн Шарлотта (1742 – 1827) – німецька письменниця.

Кальб Шарлотта фон (1761 – 1843) – німецька письменниця, належала до романтичної течії у німецькій літературі.

Фарнгаген Рахіль фон (1771 – 1833) – німецька культурна діячка; в її літературному салоні бували Гейне, Шаміссо, Гумбольдт і ін.

Гартман Людвіг (1836 – ?) – німецький музичний критик і композитор, учень Ф. Ліста.

Зудерман Герман (1857 – 1928) – німецький драматург і прозаїк. Творчість його у 1880 – 90-ті роки була пов’язана з німецьким натуралізмом. Для кращих творів (драми «Честь», «Загибель Содома») характерні розробка етичних проблем, критика буржуазної моралі.

Ган Віктор – очевидно, йдеться про Гана Вернера (1816 – 1890), німецького історика, видавця пам'яток давньогерманського і скандінавського героїчного епосу.

Ганссон Ола – йдеться про Ханссона Улу (1860 – 1925) – шведського (у Франка помилково – норвезького) поета, романіста, критика. Писав також німецькою, датською, норвезькою мовами. Його поезії властиві декадентські мотиви. Деякий час перебував під впливом Ф. Ніцше.

С. 49. Польц Арно – йдеться про Гольца Арно (1863 – 1929) – німецького письменника і літературознавця. Разом з Йоганнесом Шлафом (1862 – 1941) видав збірку новел «Батько Гамлет» (1889) і драму «Родина Зеліке» (1890). Ці твори були програмовими для нової німецької літературної школи «послідовного натуралізму».

Гарт Генріх (1855 – 1905) – німецький поет, критик, журналіст. Виступав як співавтор з братом Юліусом (1859 – 1930). Критична діяльність братів Гарт відіграла значну роль у становленні натуралізму в Німеччині.

Шутце Герман – очевидно, Шутц Герман (1822 – 1892), німецький філолог і педагог.

Зутнер Берта фон (1843 – 1914) – австрійська письменниця-романістка і громадська діячка, лауреат Нобелівської премії миру (1905). Її твір «Зброю геть!» (1889), пацифістський за спрямуванням, свого часу був дуже популярний.

Беллям – йдеться про Белламі Едуарда (1850 – 1898), американського письменника, журналіста, громадського діяча, автора соціальної утопії «Через 100 років» («Looking backward 2000 – 1887»; 1888), у якій змальовується суспільство майбутнього, побудоване на засадах рівності.

… драми «Муки Христа» в Обер-Аммергау… – Обер- і Унтер-Аммергау – села у Верхній Баварії, на річці Аммер. На згадку про епідемію чуми 1634 р. тут через кожних 10 років відбувалися вистави містерій, які поступово втрачали свій первісний, наївно релігійний характер.

Келлер Готфрід (1819 – 1890) – швейцарський письменник-реаліст, один з кращих майстрів німецької прози XIX ст.

Авенаріус Фердінанд (1856 – 1923) – німецький письменник і видавець, редактор журналу «Der Kunstwart».

Гіллерн Вільгельміна фон (1835 – 1916) – німецька романістка. Писала також драматичні твори.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 28, с. 44 – 52.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1045

Модифіковано : 10.03.2016

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.