2

Із «Махабхарати»

Переклад Івана Франка

Коли минули дні празничні,

То Сунд і Упасунд величні

Війська зібрали з всіх сторін три,

Здобути небо бога Індри.

На їх чолі, пораду взявши

Од старших, другів попрощавши,

Нічною рушили добою,

Скріплені добров ворожбою,

Війська великі і потужні,

Послушні, здорово оружні

В мечі, списи й сталені барди,

А. люті, ніби леопарди;

На їх чолі в щасливу путь,

Віщуючи удачу ділу,

Серед воздушних духів співу

Князі весело, гордо йдуть.

І в воздух разом всі взнеслися,

Що їм дорогою стелився,

Завзяття повні й сили

К небесним дворам підступили.

Тривога встала між богами:

Завіт незламний батька Брами

Тямуючи, вони трибоже

Лишили небо і на ложе

Самого Брами схоронились.

Герої ж наші гнеть вчинились

Панами світу Індри: живо

Непоборимі жаднов силов,

Давай вбивати Якші, Ракші

І всі угодники інакші:

Помордували їх премного!

Одтак до світа підземного

Герої подались і тутки

Потлумили страшні гадюки.

Одтак на землю знов ступили,

Жильців надморських побідили,

Що з племен млечів походили.

Тепер задумали неситі

Іще й всю землю побідити,

Тож скликали все військо в коло

Й таке рекли свирепе слово:

«Попи й премудрії браміни

Мольбами й дарами пишними

Богів збільшають славу й силу

І чинять їм забаву милу;

Але зате якраз вони –

Смертельні наші вороги,

Тож, вздовж цілого світу йдучи,

Ми вигубим їх рід гадючий!»

Таку повзявши мисль погану,

На всходнім краї океану

Вони на купи розділились,

На всі боки в похід пустились.

Всіх, хто богам жертвує тільки,

Попів, святії богомілки –

Усіх січуть і впень рубають

Герої й дальше поспішають,

А їх вояки хаплють сміло

Святеє полум’я, що тліло

В хатах пустельників, і нуже

Святу грань мечуть у калуже.

А хоч пустельник за ті речі

Грізні на них прокляття мече –

Прокляттям їх тут сили ніт,

Бо дужчий Брами заповіт.

А як прокляття пропадали,

Мов стріли, стріляні на скали,

Попи й покуту, й жертви строгі

Покинули й давай бог ноги!

Пустельники й святі аскети,

Сухі, нужденні, мов скелети,

І ті боялись впасти в руки,

Втекли, мов од орла гадюки,

Їх нори лісові в руїні

І всі прибори релігійні,

Весь світ спустів, руїнов вкритий,

Мов богом времені побитий.

Як вигибли святі брамини

И попи побожні при святині,

Князям ненажерливим мало

Ще й тих убійств кривавих стало,

В ліси й пустині вни без тями

Несли убійства, царство Ями:

То в виді слонів надпадають,

Все топчуть, ломлять, убивають,

То льва пащеку величезну

Приймуть, то тигра, то знов щезнуть –

Вишукують, як тільки можуть,

Тих, що нашіптують, ворожать –

Мордують в муках безпощадних!

Так без офір, без казань жадних,

Без королів, попів і свят

Краї всі пусткою стоять

В тривозі, в горі, без покрівлі,

Без продажі і без купівлі,

Без служби божої, без чистих

Шлюбів, без хат і стад вовнистих,

Без плугарів і пастирів;

З палат і хат, з святинь, дворів

Стирчать понурих звалищ купи,

В них кості, черепи і трупи.

Земля заглухла, занепала,

Кладовищем безмірним стала.

Над нею сонце, місяць, зорі

Святі світила всі в просторі

Пливуть, сумуючи; ліниво

Йде за секундою секунда,

Дивуючись на страшне диво,

На діло Сунда й Упасунда.

Вони ж, весь світ опанувавши,

Всіх ворогів в могилу вклавши,

Пішли в Курукшетри палати

По трудах, боях спочивати.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 575–577.