3

Із «Махабхарати»

Переклад Івана Франка

Но всі боги, всі ясноокі

Сідди і Рішіси високі

Тужили тугою тяжкою

Понад руїною такою.

Вони, що тіло й гнів попрали,

Над плоттю духом панували,

Зжалілись над землі синами

І в двір зійшлись прабатька Брами.

Узріли там прабатька в колі

Богів і мудрців на престолі:

Там Магаде був, Агніс ясний,

І Ваюс, пан вітрів всевласний,

І Індра, й місяць із зорями,

Що світло черпають з оч Брами.

Вони, всезнавці, розповіли

Про Сунда й Упасунда діла,

Що наробили, як шаліли,

Як їх одвага світ посіла.

Все те по черзі розказали

Прабатькові в тій божій залі.

Прабатько, вислухавши тую

Про двох героїв вість страшную,

Задумавсь хвильку невелику,

Як поступити треба там, –

І, присудивши смерть братам,

Гнеть Вісвакармана покликав:

«Дівчину сотвори прекрасну!» –

Такий Всевишній дав приказ му.

І праотцеві поклоняючись,

Його приказу покоряючись,

Весь ум свій божий напружив он,

Небесну діву сотворив он.

Що в трьох світах найпрекрасніше,

Що око бавить, душу тішить,

В живій природі, чи в мертвій –

Все те згромадив творець в ній.

Небесним повабом ясніло

Її все благовонне тіло,

Немов клейнотів міліони

Зложились на той твір чудовний.

Ніяка женщина, царівна

В всіх трьох світах не була рівна

По повабу, красі і тілу

Їй, творця найкращому ділу.

Не було місця ні частини

В всій статі чудної дівчини,

Щоб к собі не тягла очей

Богів безсмертних і людей.

Той стан її, ті рухи ручі

Бажання будять всемогучі,

Сліплять всіх очі без роздуми

І в пута путають розуми.

Вона ж з зложеними руками

Покірно прорекла до Брами:

«Ось тут я, господи! Для чого

Твій розказ визвав мя з нічого?»

Брама

Іди, дитя, й краси всевладством,

Незможних повабів багатством

Збуди любов, і страсть, і подив

У грудях Сунда й Упасунда,

Щоб жар змагався що секунда,

А жар той щоб незгоду зродив,

Незгода сварку, сварка бій, –

Се, доню, заповіт є твій».

«Сповню його», – рекла чарівна

Дівчина, впавши на коліна, –

Одтак вправоруч встала скромно,

Вокруг обходячи богів.

До сходу Вішну там сидів,

К полудню – Магаде незломний,

А к півночі були богині,

І Ріші всуміш поміж ними.

Коли ж вокруг ступала діва,

То Індра, цар богів, і Сіва

І оком з неї не змигнули;

Коли же вбік вона звернула,

У Сіви, виду єй жадного,

Нове лице нараз повстало

З очима з лотосу святого,

Що вічно к югу ся звертало.

Як к заходу звернулась діва,

То й західну приняв твар Сіва,

Як к півночі вона зблизилась,

У нього північная твар вчинилась.

А Індра тисячу очей

Приняв – з боків, спереду, ззаду,

Великих, ясних, щоб із ней

Не стратити й одного взгляду.

І одтоді чотирилиций

Зробився Сіва для дівиці,

А вбійця Бали, Індр високий,

Ставсь одтоді тисячоокий.

І всі боги, і всі богині,

І Рішіси у тій годині

Туди свої звертали лиця,

Де йшла Тілоттама-дівиця.

Одно лиш всіх тягло й манило:

Тілоттами пречудне тіло –

Усіх богів, без впину й тами,

Крім праотця одного – Брами.

Як вниз зійшла вна, погадали

Боги святі в небесній залі:

«Сповниться, що судьба рішила!»

Така була краси єй сила.

Як оддалилась Тілоттама,

То розпустив прабатько Брама

Богів згромаджених од себе,

Богинь і Рішісів із неба.

Примітки

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 577 – 580.