Страховища німецької мови
Марк Твен
Переклад Івана Франка
Я не раз бував у Гайдельберзькім замку, оглядаючи нагромаджену там збірку курйозів, а одного для здивував я її властителя своєю Німеччиною, що мусила виглядати досить незвичайно. Він слухав дуже уважно, а коли я наговорив досить багато, сказав мені, що моя Німеччина – се велика рідкість, а може, навіть «унікат», і він рад би закупити її для свойого музею. Коли б він був знав, скільки коштувало мене набуті моєї вмілості, то був би знав, що її закуплення мусило би зруйнувати кождого збирача.
Мій приятель Гарріс і я попрацювали в ту пору порядно-таки через кілька тижнів над німецькою мовою і, хоча поступи наші були добрі, то все-таки ціль свою осягнули ми тільки з великими трудностями і клопотами, бо з наших учителів три пішли через се до гробу. Хто сам не вчився по-німецьки, той не може мати ніякого поняття, що се за крута мова.
На всім світі нема, напевно, другої мови, такої безсистемної, слизької і в’юноватої, коли захочеш похопити її. Плаваєш по ній, як по розбурханім морі, раз сюди, раз туди, в нужденнім, безпомічнім стані, а коли ось-ось, тобі здається, знайшов правило, що дає міцну основу, щоб на хвилинку відпочити в загальнім заколоті і гармидері десятьох частей мови, то зараз бачиш у граматиці: «Ученик повинен мати на увазі отсі виємки».
Зирнеш на ті виємки і побачиш відразу, що їх більше, ніж прикладів самого правила. І знов безнадійно кидає тобою хвиля, і ти женеш до нової Арарат-гори, і замість неї знов попадаєш на зрадливу мілизну. Се досвіди, які я поробив і роблю ще раз у раз. Скоро тільки повірю, що я добре вхопив один із проклятущих чотирьох «відмінків», всмикується в моє речення якийсь на око зовсім незначущий прийменник, наділений страшною, несподіваною силою, і розторощує мені весь грунт під ногами.
Приміром, запитує моя читанка про птаха (вона все запитує про такі речі, що для жодного чоловіка не мають ніякісінької вартості): «Where is the bird?» Відповідь на се питання така: «The bird is waiting in the black-smithshop on account of the rain» Розуміється, жоден птах і не подумає зробити се, але піди ти, сварися з книжкою!
Ну ось, берусь я вимудрувати німецький переклад сього речення. Розуміється, що сю працю треба зачинати з противного кінця – сього вимагає хід німецької думки. Міркую собі: дощ буде мужеського роду – або, може, женського, а чого доброго, може, й ніякого – сього дошукуватися тепер мені не пора. Відповідно до роду, який кінець кінців виявиться, буде the rain значити або der Regen, або die Regen, або das Regen. В інтересі науки покладу собі за основу, що се слово буде мужеського роду.
Добре! Тоді the rain буде значити der Regen, коли про нього згадується попросту в спокійнім стані без ближчого означення, значить nominativus; коли, однак, той дощ нападає геть кругом на землю, тоді він, прив’язаний до певної місцевості, проявляє певну діяльність, себто спочиває (в німецькій граматиці се числиться до діяльностей), і се доводить дощ до dativ-a, так що з нього робиться dem Regen.
Та бо той дощ усе-таки ще не має спокою, але проявляє діяльну чинність – себто паде, мабуть, на злість птахові – се означає рух і має такий наслідок, що слово пересувається в aсcusativ і таким способом із «dem Regen» робиться «den Regen».
Вивороживши ось так свою долю щодо сеї точки, набираю відваги і відповідаю по-німецьки: «Der Vogel wartet in der Hufschmiede wegen den Regen». Аж тут учитель лагідненько поскромлює мою радість увагою, що коли в реченні появиться слівце «wegen», то воно переносить залежне ім’я в genetiv, нехай із того вийде що хоче, – от тому-то й сей птах чекає в кузні «wegen des Regens».
NB. Пізніше я довідався від вищої поваги, що є й «виємок», який позволяв при деяких особливих, дуже замотаних обставинах, сказати «wegen den Regen», але сей виємок допускається тільки при сім однім слові.
Про трудності сеї мови може переконати вас перша-ліпша газета. Нормальне речення в німецькій газеті – се чудернацька диковина. Воно займає чверть сторінки і має в собі всі часті мови сього язика, не в якімсь правильнім порядку, але всуміш. Воно складається головно зі зложених слів, збудованих автором навмисно для своєї потреби, так що в словнику не знайдеш їх, хоч гинь; не раз шість або сім слів сточено докупи без швів і карбів.
Речення говорить про 14 – 15 різних предметів, а на кожний приходить одно втручене речення; часом одно старше втручене речення має в собі ще кілька менших, а щоби не порозсипалися, поскліщувано їх подекуди скобами, а по всім тім на кінці теліпається дієслово, з якого тільки-що дізнаєшся, що властиво хотів сказати автор; по дієслові кінчить автор – здається мені, чисто для декоративної іграшки, – словами «haben zu sein», «gewesen sein dürfen» або чимсь подібним. Догадуюся, що сей кінцевий фаєрверок – то щось таке, як та закрутка, яку дехто додає до свойого підпису: не конче вона потрібна, але виглядає краще.
Для ліпшого зрозуміння радив би я читати німецькі книжки так, щоб держати їх проти дзеркала або обернути догори ногами, аби конструкція обернулася на противний кінець. Але читати німецькі газети – се для чужинця на віки вічні лишиться недосяжною штукою. Щоб доказати се, я обмежуся на однім прикладі з одної німецької книжки, з одної загальновизнаної доброї повісті:
«Wenn er aber auf der Strasse der in Sammt und Seide gehülten, jetzt sehr ungeniert nach der neuesten Mode gekleideten Regierungsräthin begegnete?»
[«Однак, коли б він зустрів на вулиці завинену в оксамит та шовк, зовсім невимушено, згідно з останньою модою одягнену жінку урядового радника?» (нім.). – Упоряд.].
Так стоїть написано в повісті пані Марліт «Geheimniss einer alten Mamsell». Кождий зараз побачить, як далеко віддалене тут дієслово від вихідної точки читачевої. А в газетах буває ще далеко гірше; тут дієслово стоїть завсігди аж на слідуючій шпальті, а, як мені говорили, буває частенько, що автор статті, забарившися на протязі одної або двох шпальт вставками та втрученими реченнями, мусить при кінці так квапитися, що речення так-таки без дієслова і йде до друкарні. Тоді, розуміється, читачу, хоч сядь та й плач.
І в нашій літературі покутує отся манія вставок, і день у день ви знайдете на се приклади в книжках і газетах. Але у нас се знак на те, що писателеві не достає вправи або ясного розуму; натомість у німців се свідчить про існування певного роду розумової мли, яка у тих людей заступає місце ясності. Бо щоб се була ясність, то певно ні, ніяким робом не може бути. Навпаки, мусить там виглядати дуже круто, дуже баламутно і помотано в голові письменника, який, розігнавшися сказати нам, що хтось здибає паню совітничиху на вулиці, зупиняється на самій половині сього немудрого замислу, затримує обоє стрічних, аж поки не обмалює нам до найдрібніших дрібниць убрання дами. Се ж очевидне безглуздя.
Мимоволі пригадуються при тім ті дантисти, що, вхопивши болючого зуба кліщами і впровадивши таким робом чоловіка на найвищий ступінь безтямного напруження, стають собі і починають преспокійно торочити якусь нудну побрехеньку, заки виконають страшне шарпнення. I в літературі, і при вириванні зубів такі вставки однаково не на місці.
Одним із німецьких класиків уважається Г.Е. Лессінг, а в однім із його головних творів, у «Лаокооні», знайшов я ось яке речення, що справді подає проречисте свідоцтво про дійсно класичний спосіб накопичування таких вставок. Речення знаходиться у 12-тім томі Лессінгових творів і виглядає ось як:
«Wenn also der Graf Caylus die Gemälde der unsichtbaren Handlungen in unzertrennter Folge mit den sichtbaren fortlaufen lässt; wenn er in den Gemälden der vermischten Handlungen, an welchen sichtbare und unsichtbare Wesen teilnehmen, nicht angiebt und vielleicht nicht angeben kann, wie die letzteren, welche nur wir, die wir das Gemälde betrachten, darin entdecken sollten, so anzubringen sind, dass die Personen des Gemäldes sie nicht sehen, wenigstens sie nicht notwendig zu sehen müssen scheinen können: so muss notwendig sowohl die ganze Folge, als auch manches einzelne Stück dadurch äusserst verwirrt, unbegreiflich und widersprechend werden»
[«Якщо граф Кайлус дозволить, щоб картини невидимих дій безпосередньо йшли услід за видимими; якщо на картинах, які зображають ці дії в поєднанні видимих та невидимих істот, він не передає, а може, не в змозі передати, як ці останні, яких мали б побачити на ній лише ми, ті, хто споглядає картину, мають бути розміщені так, щоб особи, зображені на картині, їх не бачили, бодай, щоб здавалося, що вони не обов’язково їх можуть бачити: необхідним стає те, щоб увесь ряд, як і кожен окремий фрагмент, був надзвичайно заплутаним, незрозумілим та сповненим протиріч» (нім.). – Упоряд.].
Мене впевняли, що такі речення наповняють захватом німецьких правників і вони силкуються з запалом і не без успіху в мотивуванні своїх присудів дорівняти Лессінговій класичності, або ще й перевершити її.
Німці мають у своїй мові певного роду парентезу, яку осягають, роздираючи дієслово на дві часті, з яких одна стоїть на початку якогось цікавого розділу, а друга – на його кінці. Чи можна здумати собі більше баламутство? В німецькій мові аж кишить такими розривними дієсловами, і чим дальше в якімсь писанні покладена одна часть від другої, тим більше гордиться своїм ділом справець такого злочину. Особливо зі словом «reiste ab» люблять робити собі таку іграшку. Ось приклад із одної повісті:
«Er reiste, als die Koffer fertig waren und nachdem er Mutter und Schwester geküsst und nochmals sein angebetetes, einfach in weissen Muślin gekleidetes, mit einer frischen Rose in den sanften Wellen ihres reichen braunen Haares geschmücktes Gretchen, das mit bebenden Gliedern die Treppe herabgewankt war, um noch einmal sein armes, gequältes Haupt an die Brust desjenigen zu legen, den es mehr liebte als das Leben selber, ans Herz gedrückt hatte, – ab»
[«Він від’їхав, коли валізи були готові та коли поцілував матір і сестру, ще раз притуливши до серця свою кохану Гретхен, котра, звично вбрана в білий муслін, з м’якими хвилями густого темного волосся, оздобленими свіжою трояндою, тремтячи та непевно ступаючи, зійшла вниз по сходах, щоб ще раз прихилити свою бідолашну, змучену голову до грудей того, кого вона кохала більше, ніж саме життя» (нім.) – Упоряд.].
Та гов! Недобре займатися надто багато розривними дієсловами, а то нехибно вони швидко позбавлять чоловіка душевного спокою. А коли хто не послухає перестороги і заглибиться в них, то мозок у нього або розм’якшиться, або закам’яніє.
Особові займенники і прикметники сього язика – се також страшне джерело різнорідних прикростей. Слово «Sie» значить «you» (ви) і «she» (вона), значить «he» (він) і значить «it» (воно), означає «they» (отся), означає «them» (онта). Представте собі оплакане вбожество мови, що силує одно-однісіньке слово відбувати службу за шість, і то ще такого маленького хробачка з усього трьома буквами при душі. А що ж за розпука, коли чоловік не знає ніколи, в якім значенні наш розмовник ужив сього слова! Достаточна причина для мене, щоб особі, котра скаже до мене «Sie», по можності скрутити в’язи.
А далі придивімося ще формам прикметників. Коли де, то тут потрібна би була простота. Якраз привід для винахідника сеї мови – утруднити справу якнайбільше. Коли ми в нашій виразній англійській мові говоримо: «our good friend оr friends», то уживаємо одної і тої самої форми прикметника, і се вистачає вповні; не те – в німецькій мові.
Коли прикметник дістанеться німцеві на язик, то він склоняє його і склоняє, й склоняє, аж висклоняє з нього всяку здорову думку. І так він склоняє: «Mein guter Freund, meines guten Freundes, meinem guten Freunde» і т.д. А нехай собі кандидати до дому божевільних виучують напам’ять ті ненастанні відміни! Їй-богу, в Німеччині десять раз ліпше обходитися зовсім без приятелів, ніж мати з ними таку суєту.
Я показав отсе, яка то мука – склоняти доброго приятеля; але се тільки маленька проба трудностей; потім приходить іще ціла купа нових перевертів з прикметниками, коли діло дійде до женських, а зглядно, – до середніх предметів. А при тім у тій мові прикметників більше, ніж чорних котів уночі, а всі треба після повищого прикладу відміняти якнайстаранніше. – Трудно? – Суєтливо? – Сі слова занадто слабі. Один гайдельберзький студент із Каліфорнії впевняв мене зовсім поважно, що йому було б легше пропустити дві кнайпи, ніж відміняти один німецький прикметник.
Здається, що винахідник тої мови знаходив особливе вдоволення в тім, щоб зробити її якмога більше заплутаною. І так, приміром, house, horse, dog називаються, звичайно, Haus, Pferd, Hund, але в третім відмінку пришпилюється до них зовсім зайве глупе «e» і пишеться Hause, Pferde, Hunde.
Та ба, таке самісіньке «e» на кінці значить не раз також множне число! І так новак може не раз із одного пса в dativi цілий місяць робити пару псів, за ким постереже свій блуд; і навпаки, не один молодий студентина, що не мав наміру викидати гроші в болото, заплатив за два пси, а дістав тільки одного, бо купував пса в числі множнім, а продавець незамітно для нього продав йому його в dativi singularis. Розуміється, що в таких випадках при строгості граматичних правил право ставало на боці продавця, а позов на відшкодування мусив зійти на нінащо.
В німецькім усі іменники пишуться великою початковою буквою. Се добра установа, бо чоловік відразу може пізнати іменника. Але часом се доводить до помилок, бо чоловік приймає ім’я особи за назву речі і навпаки. Тоді треба немало часу потратити на зусилля – доглупатися якогось сенсу в реченні; такі помилки трапляються тим легше, що німецькі особові назви найчастіше мають якесь значення. Я перекладав раз ось який текст: «Die wütende Tigerin brach los und frass den unglücklichen Tannenwald völlig auf». Аж по довгім митикованні доглупавсь я, що Tannenwald у сьому випадку не був яловий ліс, але назва якогось чоловіка.
Кождий іменник має родівник, але в їх уживанні нема ніякої системи і ніякого змислу, так що нема іншої ради, як тільки вивчити напам’ять окремо кождий родівник до кождого слова. І так, наприклад, у німецькій мові молода дівчина (das junge Mädchen) не має ніякого роду, а натомість брюква має рід. Яке безмірне поважання виявлено тут супроти брюкви, а яке презирство – супроти дівчини! Погляньте лише, як се виглядає в друку. Виписую зі своєї читанки:
Gretchen:
Wilhelm, wo ist die gelbe Rübe?
Wilhelm:
Sie ist in der Küche.
Gretchen:
Wo ist das hübsche und wohlerzogene Mädchen?
Wilhelm:
Es ist in die Oper gegangen.
Але далі з тими родівниками! Дерево в німецькім – мужеського роду (der Baum), його пуп’янок (die Knospe) – женського, його лист (das Blatt) – середнього. Коні не мають ніякого роду (das Pferd), пси – мужеський, коти – женський (die Katze). У чоловіка рот (Mund), карк (Nacken), пазуха (Busen), лікті (Ellbogen), пальці (Finger), нігті (Nägel), ноги (Fuss) і тіло (Leib) – мужеського роду; голова (Kopf або Haupt) – раз мужеського, раз середнього, в міру того, як ужиємо першого або другого слова, а не в міру того, чи носить сю голову на карку мужчина або жінка; у чоловіка ніс (Nase), губи (Lippe), плечі (Schulter), груди (Brust), стан (Hüfte) – женського роду, а зате вуха (Ohr), очі (Auge), підборіддя (Kinn), ноги (Bein), коліна (Knie), серце (Herz) і сумління (Gewissen) не мають ніякого роду. (Винахідник сеї мови знав певне сумління тільки з наслуху).
Із сього розчовпання виходить ясно, що німецький мужчина може собі величатися, що він справді мужчина, але коли придивиться ближче, то мусить обняти його сумнів; він мусить дорозумітися, що в ньому міститься цілком сміхотворна саламаха всіх можливих родів.
Та є в тій мові деякі дуже пожиточні слова, приміром, Zug і Schlag. В словнику слова на Schlag займають кілька шпальт, а слова на Zug – удвоє стільки.
Слово Schlag означає більше-менше все, воно значить наше blow (цвіт), stroke (удар), dash (відвага), hit (концепт), shock (напад), сliр (стриження), сlар (лускіт), time (час), bar (дрюк), соіп (кут), stamp (стемпель), kind (рід), sort (відміна), manner (спосіб), way (дорога, шлях = Schlag!), apoplexy (нервове пораження), woodcutting (зруб), enclosure (лісовий ревір), field (поле), forest-clearing (поляна). Все те значить Schlag у тіснішім, обмеженішім розумінні; але коли ви розпутаєте се слово, тоді воно летить «на крилу вітреню» і ширяє, куди хоче.
До його хвоста можна причепити яке хочете слово, так що значення його помножується до безконечності. Можна зачати від Schlag-Ader, по-англійськи artery, і так далі за порядком привісити до нього цілий словник, слово за словом, геть аж до Schlag-Wasser, по-англійськи bilge-water (вода, нахлюпана на дні човна) і Schlag-Mutter, по-англійськи mother in law (свекруха). Так само і слово Zug.
А коли до слівець Schlag і Zug додати ще слівце also, то маємо нічого собі запас слів, з яким уже можна сяк-так дати собі раду. Also значить стільки, що англійська фраза – you know (знаєте) і, властиво, не говорить нічого – бодай у звичайній конверсації. Та скоро тільки німець розніме рота, зараз вискочить відтам also, а коли його замикає, то невідмінно розкусить also, що, власне, тислося йому поміж зубів. Се часте, безцільне вживання слова also, се спеціально південно-німецька, особливо, жіноча швабська привичка. Ніщо не додає німецькій або англійській конверсації такої плавності і невимушеності, як коли натицькати її щокрок усякими also та you know.
У моїм дневнику знаходиться ось яка записка: «Дня 1. липня. Вчора оперовано з успіхом одного хорого і видобуто з нього 13-складове слово; хорий був німець із Гамбурга. Тільки ж на лихо хірурги розрізали хорого в невідповіднім місці, думаючи, що він проковтнув панораму, от тому-то він і вмер. Сей випадок покрив ціле місто жалобою».
До сеї записки хотів би я додати пару уваг про одну з найдивоглядніших появ нашої теми, а то – про довжину німецьких слів. Деякі доростають до такої довготи, що кидають тінь і їх кінці губляться в далечині, приміром:
Freundschaftsbezeugungen;
Dilettantenaufdringlichkeiten;
Stadtverordnetenversammlungen.
Се вже не слова, се поазбучні хороводи. В кождім числі газети видно їх маєстатичні процесії, а при дрібці фантазії можна уявити собі належні до процесії хоругви і чути музику. Такі слова додають і найхудішому поняттю незвичайної величності. Кілько разів знайду вдатний екземпляр такого слова, пакую його до мойого музею. Маю їх уже гарну збірку. Дублікати обмінюю з іншими збирачами. Ось вам пару збірцевих екземплярів, які я недавно закупив на ліцитації:
Generalstaatenverordnetenversammlung;
Alterthumsforschungswissenschaften;
Kleinkinderbewahrungsanstalten;
Wiederherstellungsbestrebungen;
Waffenstillstandsverhandlungen.
Коли таке альпійське пасмо гордо марширує по цілій сторінці друку, то для літературного крайобразу мусить се бути велика прикраса; але для того, хто починає вчитися сеї мови, стають ті гори великою завадою; вони завалюють йому дорогу, він не може ані верхом, ані сподом, щонайбільше – хіба тунелем, коли де який прокопаний. А коли вдасться за підмогою до словника, то сей не дасть йому нічого. Такими понаскладаними словами він не займається. Треба таке слово поперед усього понести до хіміка, щоб розложив його на складові часті, а потім вишукувати із словника ті поєдинчі цурпалочки.
Отсе ж я й показав вам, яка то трудна та німецька мова, або бодай силкувався показати се.
Один студент із Америки на питання, як дає собі раду з німецькою мовою, мав відповісти без запинки: «Не даю собі з нею ніякої ради. Цілісінькі три місяці я прів над нею і вивчив тільки одно речення: Zwei Glas! А по хвилі німої задуми додав з запалом: «Але се одно я присвоїв собі основно!»
I ще мені здається, що англійська мова при описі гомінких, величних i страшних речей має міцніші, гучніші, характерніші слова, ніж німецька. Слова, такі як boom (читай бум, знач[ить] дерево або гуркіт), burst (чит[ай] берст, знач[ить] вибух), crash (чит[ай] креш, знач[ить] траскіт), roar (чит[ай] pop, знач[ить] рик), bellow (чит[ай] бельо, знач[ить] ревти), blow (чит[ай] бльог, знач[ить] дути), thunder (чит[ай] зандер, знач[ить] грім), explosion (чит[ай] експльоєн, знач[ить] вибух), howl (чит[ай] гауль, знач[ить] вити), сrу (чит[ай] край, знач[ить] кричати), shout (чит[ай] шаут, знач[ить] галасувати), yell (чит[ай] єль, знач[ить] вити), battle (чит[ай] бетель, знач[ить] битва), hell (чит[ай] гель, знач[ить] пекло) роблять сильне враження, вони гучні і величні.
Відповідні німецькі слова видаються мені далеко слабшими; деякі дзвенять так лагідно, що можна би ними дітей уколисувати до сну. Як лагідно звучать, напр[иклад], Schlacht, Gewitter! Найсильніший вислів на наше explosion маємо в німецькім – Ausbruch! Ну, то в нашім tooth-brush (чит[ай] тузбраш, знач[ить] щітка до зубів) міститься щось страшенне в порівнянні з сим.
Перебравши ось так уломності німецької мови, переходжу тепер до коротенької приємної задачі – піднести її добрі прикмети. Про писання іменників великою буквою я вже згадував. Але ще далеко цінніша інша прикмета, а то – писати слова так, як їх вимовляється. По короткій науці знає новик про кожде німецьке слово, як його вимовляти, коли тим часом у нашій мові ученик має з тим найбільші трудності!
Далі – німецька мова надзвичайно багата на вислови спокійного, любого, затишного, домашнього побуту; на все, що в’яжеться з любов’ю, дитячим почуттям і чемністю для чужинців; нарешті, на різнобарвне і різнорідне життя в природі. Деякі німецькі пісні зворушують до сліз навіть чужинців, що не розуміють їх мови, – доказ, який влучний сам звук слів. Він віддає так вірно і правдиво їх значення, що навіть без зрозуміння западає чужинцеві через слух у серце.
Німки часто скрикують: «Ach Gott! Mein Gott! Gott im Himmel! Herr Gott!» Вони, здається, вірять, що й американки мають той сам звичай. Я чув, як раз одна підстарша німецька панна говорила до молодої моєї землячки: «Обі мови такі подібні одна до одної! Як то гарної Ми говоримо; «Ach Gott», а ви мовите «Goddam!».
Із сказаного досі випливає, що німецька мова потребує реформи. Позволяю собі зробити в тій цілі деякі проекти:
1) Треба дати дієслову місце ближче напереді, так, щоб його можна було виразно добачити голим оком.
2) Треба зорганізувати родівник і розділити його після родових відносин, так як Бог приказав.
3) Треба скасувати безкінечно довгі зложені слова або бодай наказати, щоб їх писали по шматочку, з паузами для відпочинку всередині. Духова страва так само, як і всяка інша, ліпше смакує, коли заживати її ложкою, ніж лопатою.
4) Треба настоювати на тім, щоб письменник кінчив речення, скоро доведе до кінця свою думку чи свій виклад, а не причіпляв ще непотрібного «gewesen zu sein haben wurden» і т. і.
5) Уживання парентез повинно бути заборонене під карою смерті.
6) Для опису різнорідних шумних речей треба запровадити деякі крепкі англійські слова
7) Може, було би найліпше задержати з цілої мови тільки слова Schlag, Zug і also та ще ті слова, які люблять причіплятися до двох перших; через се мова виглядала б дуже упрощена.
По моїм досвідам, на вивчення англійської мови потрібно 30 годин, французької – 30 день, а німецької – 30 літ. Отже ж, або зреформуйте сю межу, або покладіть її між мертві мови, бо сьогодні тільки мертві мають іще доволі часу, щоб навчитися її.
Примітки
Вперше надруковано: ЛHB. – 1900. – Т. 12. – Кн. 10. – С. 109 – 120. Автора зазначено: Марк Твайн. Під першим перекладом добірки підп.: Переклав Iв. Фр.
Передруковано у вид.: Франко I. Твори: У 30 т. – Т. 29. – Кн. 1. – С. 482 – 496.
В особистій бібліотеці І. Франка (ІЛШ) за № 4703 зберігається видання творів Марка Твена в німецькому перекладі (готикою): Mark Twains ausgewählte humoristische Schriften. – Stuttgart: Verlag von Robert Lutz in 6 Bänden, 1898. У шостому томі (Bd. 6. Reisebilder. Unterwegs und daheim) міститься текст «Die Schneken der deutschen Sprache» (S. 79 – 92) – «Страховища німецької мови». Очевидно, з цього німецького перекладу Франко й переклав твір Марка Твена.
Подається за першодруком.
Марк Твен (Mark Twain; справжнє ім’я та прізвище – Семюел Клеменс, 1835 – 1910) – американський письменник.
Гайдельберзький замок – замок у м. Гайдельберг (Німеччина). Місто відоме своїми науковими та освітніми закладами. Над містом височить руїна замку, де з XIII ст. знаходилася резиденція пфальцграфів.
Арарат-гора – гора (згаслий вулкан) на Вірменському нагір’ї в Туреччині, на кордоні Вірменії та Ірану. За Біблією – місце причалу Ноєвого ковчега.
Лариса Цибенко
Подається за виданням: Франко І.Я. Додаткові томи до зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 2008 р., т. 51, с. 711 – 723.