Розлука («Коли на терпіння любві…»)

Переклад Івана Франка

Коли на терпіння любві нарікаєм,

Що ж мовити маєм?

Коли нас тоски утиска перемога,

То де ж нам спасення дорога?

Коли шлемо послів, аби чуття наші

Вам передавати,

Чи ж може післанець чуття всі коханця

З собою забрати?

А як терпеливо піддасться дівчина,

Що любка втеряла,

То гірко їй жити, з очей сльози ронить,

Лиш туга й жалоба зістала.

О ти, що далеко живеш десь від мене,

Для мойого зору закрита,

Проте ж в моїм серці триваєш і досі

Сльозами не змита.

Чи ти заховала коханцеві вірність,

Яку час вщербити не може?

Чи може забула його, чи в чужині

Із іншим поділюєш ложе?

В день збору, що знов нас зведе із собою

Для втіхи чи муки,

Я в пана проситиму суду, хоч пізно,

Аби не було нам розлуки.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1977 р., т. 8, с. 125.

Лист на сайт