Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / З вершин і низин / Жидівські мелодії / З любові / 3. «Дав він мені грошей…»

З вершин і низин

Жидівські мелодії

З любові

3. «Дав він мені грошей…»

Іван Франко

Дав він мені грошей. А трафилось нам

Два морги городу, півхати,

Сад, стайня… За все сорок римських у рік

Інтерес, як цукор, лиш брати!

Я взяв, зараз сад в мене зняв садівник

За тридцять, без сіна. З городу ж

Я мав ярини і собі на весь рік,

І ще й зоставалось на продаж.

Купив я й корову. А ще в мене був

Заробок: до міста бувало

Іду на худоб’ячі й кінські торги –

Я баришівник, яких мало!

Тут куплю коня, тут корову – й продам,

То знов сторгувати поможу,

А все не задарма: щотижня хоч п’ять,

Шість римських додому привожу.

Прознав я й для жінки заробок, якби

Вона його хтіла держати.

Взялись, бачте, бігать з сусідства баби

Частенько до нашої хати.

А кожда приносить по кілька яєць,

Пшона, то муки, то пшениці.

«Купіть, – каже, – Гершон, у мене – кума,

У мене сю ніч вечерниці!»

Ни, звісно, в коршму їм іти з тим не мож:

Побачить хто, муж перечує, –

Мені ж за що-будь дасть, бо раз, що я блят,

По-друге – готівку плачу їй.

Ни, словом, скажу вам: такий се гешефт,

Що з нього одного мож жити.

І думав я так, що ним жінка займесь,

А я по торгах му ходити.

Та ба, не те вийшло! Файгуня моя

Щорана, як лиш протре очі,

Зварить там що-небудь та й шмиг до вітця,

Та й там вже сидить аж до ночі.

Піду я на ярмарок – хату замкне

Та й шмиг, мов жене хто від свого.

Скажу що робити – глядить, мов дурна,

Та й шмиг, не сказавши нічого.

А в батька, прочув я, вона, мов слуга,

Все робить. Тьфу, що за причина!

Став ласкаво їй говорити – стоїть,

Мов стовп, тільки лупа очима.

Став я не пускати її до вітця –

Ого, не минуло й години,

Вже теща прибігла, цокоче, кричить:

«Не смій ти моєї дитини

Спиняти!» – «Хіба ж я не муж їй?» – кажу.

«А я їй, – та каже, – не мати?»

Ни, слово по слову, ми в сварку зайшли,

І вигнав я тещу із хати.

Сидить моя Файга та й плаче. Що я

Говорю, і прошу, і грожу –

Мовчить або ходить сама не своя.

Ну, просто дивитись не можу!

Аж далі дитина у неї найшлась, –

Ну, мислю, слава тобі боже!

Дитина прив’яже до хати її,

Тепер устаткується, може.

Ага, чи не ще! На родини вона

До батька пішла. Вже по всьому –

Лежить там. І встала, і робить, і мов

Не дума вертати додому.

Привів я її. А що крику було,

Що сварки, того й не казати.

Та що, день в день гірше: то вна до вітця,

То теща від нас не йде з хати.

І ніби вона при дитині, а тут

Все шепче щось, Файгу бунтує!..

Я з злості аж мечусь, сварю, то мовчу…

Вже й праця мені не смакує.

Стежки

З любові

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

З вершин і низин

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1197

Модифіковано : 26.12.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.