Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Вірші / З вершин і низин / Жидівські мелодії / З любові / 5. «Не стало між нами життя з того дня…»

З вершин і низин

Жидівські мелодії

З любові

5. «Не стало між нами життя з того дня…»

Іван Франко

Не стало між нами життя з того дня,

Могилка ота нас ділила.

Мов корч будяковий. Все думка в мені:

«Се Файга дитя моє вбила!»

Дарма, що я бачив жаль, сльози її.

«Дурна, як поліно!» – сі мисли

Вертались усе, як лиш бачу її,

Вертались і грудь мою тисли.

«Дурна, як поліно! В неволі зросла

У батька, як жаба в болоті:

Лиш вирне на сонце, та й зараз назад

В болото по власній охоті!

Їй матір’ю буть? Господинею буть?

І що ж вона вміє? Робити

Лиш те, що їй кажуть, і родити, й грудь

Дитині до рота встромити.

Казала їй мати не слухать мене –

Не слухала, хату лишила,

Заробок повергла, щоб мамі служить,

І власне дитя погубила».

Такі мене мучили мислі день в день,

Обридла і жінка, і хата,

Заробок, весь світ. І весь день я не раз

Сидів і мовчав. Як заклята,

Мовчала і Файга, крутилась, мов тінь,

По хаті, а ніччю ридає…

І рад би промовить, потішить – так ні,

Щось мов мені горло стискає.

І в інший бік думи важкії пішли:

«Невже лиш сама вона винна?

Чим ліпший і я? Чи ж моєї вини

Нема, що померла дитина?

Роблю, заробляю, все к хаті гребу,

А першу підвалину хати –

Її, свою жінку, я таки не вмів

До хати життям прив’язати.

Не вмів її, зламану волев вітця,

Знов випрямить, духу нового

Додати. Одно лиш зумів – долучить

Нове ще ярмо до старого.

Чи маю ж я право від неї жадать

Того, що нізвідки було їй

Здобуть? Попрікати її дурноту,

Не бачачи власної свої?»

Роздумавши, хтів я осилить себе,

Буть к ній ласкавішим. Та ні вже!

Занадто тяжка була рана, і йшло

День по день усе поганіше.

І бачу, що дурно лиш мучимось ми,

Кажу їй: «Файгуню, нам вкупі

Не жити!» Поблідла, стоїть і тремтить,

Лиш очі на мене ті глупі

Витріщує… «Дам тобі розвід», – кажу.

Ще дужче поблідла й сказала:

«Як знаєш. Я бачу й сама…» Тут урвавсь

Їй голос, вона заридала.

І ми розвелись. Все, що мав, їй віддав.

І ще й наганьбив мене тесть мій.

Лиш в тім, що на собі, пішов я від них –

Такий-то був перший гешефт мій.

Стежки

З любові

Попередній вірш | Перелік віршів | Наступний вірш

З вершин і низин

Попередній | Перелік віршів | Наступний

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 1079

Модифіковано : 26.12.2013

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.