9. «Так Гершон, старий конокрад, говорив…»

Іван Франко

Так Гершон, старий конокрад, говорив, –

І стих. Уже сумерки темні,

Немов каламутна вода, залили

Вонючії казні тюремні.

А ми, слухачі мимовільні його,

На прічах лиш кулились тихо:

У всякого свойого лиха досить –

Що нам конокрадове лихо!

І чув я: ще довго він важко зітхав,

І з боку на бік обертався,

І кашляв, стогнав, кості битії тер,

А далі я трохи здрімався.

По хвилі проснувся я. В казні мигтів

Промінчик від лампи знадвору,

На прічі, понурившись, Гершон сидів,

Він спати не міг в таку пору.

Тихенько, мов чміль той старий у траві,

Бринів собі пісню жидівську.

Кінець її довго не дав мені спать,

Крутивсь, мов оса, в моїм мізку.

«Гей, посадив я винний сад,

Зацвів сад не на жарти;

Програв, програв я свій вік молодий,

Як той карточник в карти.

Гей, посадив я винний сад,

Побили сад морози;

Програв, програв я свій вік молодий,

Мене облили сльози.

Карточник грає й надієсь

На виграння хоч би мізерне;

Пропав задаром мій вік молодий

І більше вже не верне».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1976 р., т. 1, с. 239 – 240.

Лист на сайт