Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Після (не раніше) 12.06.1889 р. До В. І. Коцовського

Після (не раніше) 12 червня 1889 р. Львів

Дорогий друже!

Прочитавши Ваш лист і передумавши над ним дещо трохи, забираюсь відповідати Вам, зовсім спокійно, з щирою інтенцією пояснити річ, а не оправдувати себе або винуватити Вас. Може бути, що пояснення таке причиниться дещо до упрощения наших взаємних відносин, а на всякий спосіб принаймні я сам буду спокійніше глядіти Вам у очі, не потребуючи гнути в собі деяких думок, котрих не осмілювавсь висказувати Вам усно.

Ви говорите, що вже від кількох літ я відношусь до Вас «неприродно і штучно». В чім полягає та неприродність і штучність – Ви не кажете, або, сли й кажете дальше, то так неясно, що я не можу сього розуміти. Ви думаєте, що мірою мого «штучно-вирозумованого» поступування з Вами була засада «dabo si dabis» (правду кажучи, засада в звичайнім житті зовсім не така погана, за котрою в дискусіях Ви звичайно більше обставали, ніж я, але в многих разах гидка, тісно-егоїстична і до глибини душі мені противна).

Що я на практиці тої засади не держався, се почували й Ви самі, коли кажете, що я «якось самовільно абсольвував Вас від того, до чого Ви самі супротив мене почувалися». Як погодити «dabo si dabis» з тим абсольвуванням, особливо коли прийметься яко незрушену догму, що одно і друге було «вирозумоване» або, як Ви іншим разом виражалися, вирафіноване, сього Ви не знаєте і до сього, очевидно, я повинен був дати Вам ключ, і не хотів (очевидно!) – от і одна причина неясності між нами!

Лессінг сказав, що твердити о кімсь без достаточної підстави, на здогад: das tut er gegen bessere Erkenntniß – се найгірший гріх против людської натури. Ви так же не раз в подібний спосіб виражалися, мабуть, навіть переконуючи мене, хоч я ніколи нічого противного не твердив. А чим же є Ваше твердження о моїм «вирозумовано-штучнім» поступуванні з Вами, твердження, не поперте ніякими фактами, – чим воно є, як не таким підозріванням, що я поступав після згори обдуманого плану Вам на зло, що я укував на Вас якусь пекельну інтригу, старався впхнути Вас в якусь пропасть? Я пишу сі слова в тім переконанні, що Ви тепер здорові і можете їх спокійно обдумати і сконтролювати, хоча признаюсь Вам, що фраза о «штучно вирозумованім» поступуванні видалась мені останком Вашої хворобливої термінології з р. 1886. Останків таких я найшов ще кілька у Вашім листі, та про них дальше.

Та все-таки я й сам признаю, що моє поступування супроти Вас не було таке, якого б я сам бажав з погляду на Вашу до мене давнішу приязнь, на Вашу спосібність і на те, як я сам її цінив. Я особливо в останніх роках цілим рядом дуже болючих для мене досвідів доведений був до тої неприродності в поступуванні з Вами, котра властиво не була нічим іншим, як тільки здержуванням, стушовуванням свого я, була ганьблячою не раз трусістю або почуттям своєї неспосібності противоставитись Вам, була часом пасивною дефензивою, а часом боязню, щоб не погіршити стан хворого чоловіка, котрому помогти своїм виступленням я не чув себе спосібним.

Як воно до того дійшло, се я постараюсь по-своєму вияснити дальше, але на всякий спосіб думаю, що й самі Ви признаєте, що майже кожна наша стріча, котра кінчилась для мене унижениям, а часом і вся була цілим рядом унижень (і то часто зовсім не заслужених), все більш і більш відбивала у мене охоту до дальших стріч з Вами, до щирості і дружньої одвертості, путала свободу думок і ставила мене в положення щораз то прикріше і незносніше супроти Вас.

Відки се взялось і як до того дійшло? Я виясняю собі се контрастом наших вдач і темпераментів, контрастом, доведеним до крайності Вашою слабістю. Історії і розвитку тої слабості я докладно не знаю, то й не можу зміркувати, накільки переважає вплив темпераменту, а накільки його хворобливої аберації. Практично для мене оба впливи злились в одно.

Моя натура більш м’яка, імпульсивна, не глибока, легко зворушується і швидко осідає. Ваша ж натура далеко глибша, твердша, більш енергічна і неподатлива. Не знаю, чи натура, чи виховання породили в Вас велику концентрацію думок, концентрацію, котра становить одну з головних і цінних прикмет Ваших праць наукових, але заразом одно з головних нещасть Вашого життя від того моменту, коли головним центром Ваших думок і Вашого світогляду почало ставатись Ваше власне я.


Примітки

Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1607, арк. 17 – 19).

Лист незакімчений. Датується за листом В. Коцовського від 12 червня 1889 р.

Прочитавши Ваш лист і передумавши над ним дещо трохи… – Йдеться про лист В. Коцовського до І. Франка від 12 червня 1889 р. (ІЛ, ф. 3, № 1607, арк. 243 – 248).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 211 – 213.