Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

23.11.1889 р. До М. П. Драгоманова

23 листопада 1889 р. Львів

Шановний добродію!

Даруйте, що так довго не одзивався до Вас. То одно те, що не було так о чім, а друге, що годі здобутися на хвилю супокою, як довго були тут росіяни. Оце сьогодні зачинаю лист до Вас рано в друкарні, та не знаю, чи і коли його скінчу. Про наш процес не буду Вам нічого писати, подробиці Ви знаєте достаточно, скажу лиш тільки, що для всієї цеї справи я не находжу іншої назви, як тільки Delirium des Zeitgeistes. Справді, всі признаки delirium мали ми перед очима: безцільне а гарячкове кидання, шукання, питання, а за чим, про що, то й чорт не розбере.

А основою всього була нужда – моральна і інтелектуальна – наших властей. Суди наші все ще живуть тим поглядом, що, знаючи параграфи, можна перевести яке хочеш слідство, хоч не мається ніякого виображення о людях і фактах, котрих дотичить слідство. Ну, та бог з ними. Я й досі дивуюся, як се сталося, що нас не поставили перед суд і не засудили. Адже ж могли так само, як 1878 року, і з таким же правом. Та, мабуть, через 10 літ появилось трохи встиду. Мене самого тюрма сим разом страшно придавила. Я думав, що зійду з ума, хоч сам не знав, що саме мене так болить. В казні я цілими днями ні до кого не говорив і слова, особливо коли не стало жидів, з котрими всяка розмова була інтересна.

Видання «Літ[ературно] наук[ової] бібл[іотеки]» трохи зупинилось. Хоча наші фінанси й не погіршились супроти давнього (хіба що через смерть Лашкевича упаде «Киевская стар[ина]» і увірветься той невеличкий заробіток, який я там мав і якого мені досі не заплачено), та все-таки під час процесу прийшлось дещо задовжитися, так що про нові видатки на дальше видання поки що годі думати, тим більше що й дотеперішнє не все ще сплачено. Хіба вийде так, що наймусь до якої-небудь праці для «Зорі» (не вступаючи в сотрудники, – мене просять о повість, та готової у мене нема, а є кілька великих torso, з котрих чорт знає, чи що-небудь буде) і за гонорар потягну дальше видання.

Налягла на мене жінка, щоб я конче здавав екзамен докторський. Говорив я вже давніше про се діло з Огоновським, взяв був зразу тему «Літературний рух русинів 1848 р.», до котрої у мене зібрано багато матеріалу. Та, оглядівшися, я побачив, що тема не відповідає головному постулатові Огоновського: «прошу, щоб то була справді література, а не політика». Ну, а у нас в 1848 р. «справді літератури» майже не було, а була тільки політика. Так само прийшлось покинути й другу тему, до котрої мене тягло, – політична поезія Шевченка 1840 – 1846 років.

От я й зупинивсь на темі зовсім уже невинній з політичного боку – піснях церковних. Пісні ті, найважніший пам’ятник уніатської літератури, повстали в XVII і XVIII віці і сконцентрувались в виданні почаївського «Богогласника» 1790, потім 1825, далі у Львові 1850 і 1880, а крім того, були багато разів видавані частками, з додатками нових пісень в Любліні 1805, Почаєві 1806, Перемишлі 1836 і т.д.

Вони різняться від віршів, про котрі Ви, мабуть, готовите чи, мабуть, готовили спеціальну роботу, тим головно, що згори були призначені до церкви, співались і співаються по церквах при різних нагодах, процесіях і т. ін., коли тим часом вірші були творами, так сказати, позацерковними, а переважно т[ак] зв[аними] «ораціями». Не знаю, чи Вам, яко лівобережцю, доводилось чувати такі орації і чи Ви знаєте, що воно таке, – в Вашій статті про віршу пасхальну у «Ватрі» я не добачив означення, що за штука – вірша і що було приводом її творення.

Отже, мені здається, що приводом таким був звичай латинський, і досі у нас по містечках захований, що на різдво і Великдень малі діти, звичайно школярі, вдень ідуть від хати до хати і рецитують вірші, відповідні до празника. Вірші ті кінчаться «віншованням», по чім декламуючому дають якийсь дарунок, трактують його свяченим і т. ін.

Даруйте, що говорю Вам о речах, котрі Ви, може, й ліпше від мене знаєте; чиню се для того, бо хотів би просити Вас о сказівки для своєї праці, а евентуально й о випозиченні деяких матеріалів, коли вони є у Вас. Для того вважаю потрібним виложити Вам свою тему так, як вона мені тепер по розгляді матеріалу мені доступного показується.

Пісні церковні, о котрих я говорю, вже через те, що були введені до обряду церковного (в церкві православній того нема), мусили мати деякий вплив на народ, котрий у нас привик такі пісні співати всею масою, хоч унісонно. Більша часть пісень зложена язиком церковним, але деякі майже чистим народним, і оці-то головно ввійшли в народ, витискають з уст його стародавні колядки (у Чубинського я начислив около 10 пісень, взятих з «Богогласника»); у нас співають їх два рази тільки, та співають декілька й таких, котрих не заведено в «Богогласник», а котрих ненародне, книжне походження видне з першого разу.

Так от Вам одна галузь моєї теми: прослідити вплив «Богогласника» на народ. Друга, важніша часть – прослідити генезис «Богогласника», т. є. зібрати, що можна, про джерела пісень, авторів і хронологію Питання про джерела – дуже інтересне. Певна річ, автори пісень черпали головно з того, що мали під рукою. А позаяк автори ті переважно попи-василіани, то мали вони під рукою книги церковні руські й польські (та й писали пісні по-руськи й по-польськи, – всього тільки одна в виданні 1806 р. писана по-московськи).

З руських книжок церковних в першім ряді вони черпали з «Акафістів» і з «Міней»; в другім ряді, мабуть, з грубих томів казань XVII віку. З польських книжок поперед усього звернути треба увагу на т. зв. кантички та канціонали, т. є. збірники таких же пісень церковних польських і латинських; дещо брано відси живцем до «Богогласника», дещо перекладувано, дещо використувано тільки як матеріал, наслідувано форму, перенімано типові звороти і фігури або поодинокі факти.

Очевидна річ, що автори пісень не могли охоронитися й від впливу того світогляду народного, з котрого і серед котрого виростали, – значить, прийдеться прослідити й елемент народний в тих піснях, хоч він, як мені бачиться, не дуже значний. В дальшім ряді являється питання про джерела «Акафістів», «Міней», кантичок, місцевих легендо чудесних іконах і т. ін. Що писання апокрифічні, з одного боку, латинські гімни і німецько-чеські пісні, з другого боку, займають тут важне місце, се річ очевидна. Прийдеться, значить, пробиратися крізь цілий лабіринт християнської традиції канонічної й апокрифічної.

Формулюю наразі те, про що хотів Вас запитати:

1) В одній з вступних глав я хотів би дати короткий огляд літератури червоноруської в XVII і XVIII віці (майже неткнутої Огоновським у його літературі). Крім Івана Вишенського й Гаватовича, тут прийшлось би сказати про «Патерик скитський» Гната з Любарова, «Dialogus de Passione Christi», збірники апокрифів, переклад псалмів на язик лемківський Прислопського, Александрію ілинецьку, збірник Поповича (vide «Зоря» 1884) і світські вірші з того часу (vide «Сводная летопись»). З друкованих прийдеться переглянути передмови книг церковних («Осмогласник» львівський 1700 і др.), «Науки парохиальные», «Свѣтскую политику», статути братств і т. ін.

Які ще речі друковані або рукописні Ви могли б мені вказати для характеристики тої літератури, що плодилась в XVII і XVIII віці в тім кутку України, котрий нині становить Галичину, з добавкою Луцька, Холма, Почаєва, культурно з Галичиною дуже тісно зв’язаних? Я ще не переглянув, але маю (тільки на позиці) «Труды археолог[ического] съезда» в Києві, де є стаття Калужняцького про рукописі галицькі. Дещо ще надіюсь найти у Оссолінських. Багато має Петрушевич, та стара собака лежить на сіні, сама не їсть і другому не дає. В бібліотеці Народного дому рукописі поки що лежать не впорядковані і бог знає, коли діждемось їх упорядкування.

2) В розділі о авторах пісень прийдеться більше говорити о тім, що в XVII і XVIII в. звалось руською інтелігенцією, т.є. о попах і василіанах, аніж о особах авторів. Які джерела для характеристики тої інтелігенції Ви могли б мені вказати?

3) Які книги Ви могли б мені вказати до історії обрядів грецької церкви в Візантії і на Русі?

4) Чи нема у Вас або чи не звісна Вам яка праця критична про апокрифи Нового завіту, а особливо про євангеліє Никодима. У нас в бібліотеках таких речей зовсім нема. Я виписав за дорогі гроші видання апокрифів Нового завіту (з гарним апаратом критичним) Гільгенфельда. але Єванг[елія] Никодима там нема.

5) Ви колись вказували мені на книжку французьку «Legendes pieuses». Коли вона у Вас є, то чи не могли б Ви визичити її, а коли ні, то прийдеться хіба виписати. Тільки скажіть, будьте ласкаві, чи найду я там що для своєї теми?

6) Про вірші, канти школярські і т. ін. мені прийдеться сказати тільки коротко, оскільки вони суміжні з піснями церковними (між ними є, напр., діалог між автором і Рахілею, ридаючою по своїх дітях; водній рукописі в Оссол[інських] є діалог між розумом і волею по поводу морової зарази в Луцьку 1765 (3), в одній рукописі монастирській я найшов діалог прозовий церковного змісту з віршованим прологом і епілогом і т. ін.). Тут, очевидно, Ви найкомпетентніший подати мені головні здобутки своїх дослідів, а також вказати матеріали, на котрих ті здобутки оперті.

Ви, певно, читали статтю Головацького «Замечания и поправки к статьям Пыпина о гал[ицком] возрождении».

Згадує там Головацький і о Вас по поводу «Історичних пісень», т. І, і розказує про рукописний збірничок пісень, котрий він передав для бібліотеки Київського університету. Що се за збірничок і який був його зміст?

Не знаю, чи дістаєте Ви «Правду» і чи читали н[оме]ри XI і XII, де Кониський кинувся на Вас особисто і на нас яко червоних радикалів, котрі буцімто хотіли опанувати «Правду». Я ще перед арештом написав був досить обширну замітку про «Правду» і передав її Борковському, котрий навіть обіцяв її видрукувати, але обіцяв тоді, коли сам уже не був редактором. Новий редактор каже, що зо страху перед ревізією судовою спалив мою замітку. Другої мені тепер якось не хочеться писати, тим більше, що бог знає, де її й видрукувати. Радьте вже Ви, що нам з «Правдою» діяти?

Я, впрочім, чуюсь тепер дуже змучений і пригноблений, – не знаю, як буде дальше. Всі давніші знайомі (хоч їх у нас було дуже мало) покинули нас, Коц[овський] не показується, а Белей хоч і показався раз чи два рази, то з ним говорити все одно, що отруб’яний пиріг їсти. Важко у нас в Галичині!

Є тут у мене знайомий, що дуже розохотивсь до Болгарії. Він фаховий огородник і ботанік, а тепер вчиться агрономії. Вичитав він десь, що в Болгарії дуже дешеві землі, гектар щось по 50 франків, чи що. От він і просить мене спитати Вас, чи справді воно так, а коли можна, вказати йому болгарські видання про економічний стан краю і вказати їх ціну, щоб він міг їх собі виписати. Він носиться з планами устроїти цілу колонізацію русинів до Болгарії, щоб запобігти несхибній колонізації німців. Інтересно, що Ви на се скажете?

Чи в Софії є у кого наукові зв’язки з Афонською горою і чи можливий там доступ для пошукувань? Мені все здається, що тільки там можна би найти автентичні і повні дані про Івана Вишенського, та й чи про нього одного тільки?..

Не гнівайтесь, що таку масу питань завдаю Вам, знаючи, як Ви зайняті своєю роботою. На що будете могли відповісти, на те й відповіжте при нагоді й прийміть згори мою подяку за все. Жінка моя Вам кланяється.

Ваш Іван Франко.

Львів, 23/11 1889, ул. Зиблікевича, № 10

Р. S. Оце й забув одну важну річ! Редакція «Kur[jera] Lw[owskiego]» згоджується посилати Вам письмо своє безплатно, але тільки з умовою, щоб Ви взяли на себе кошти пересилки й стемпля, – се значить, щоб згодились за кожний н-р заплатити 4 центи (3 ц[енти] коштує посилка!). Вона в останніх часах так багато мала надзвичайних коштів, що не може інакше.

Ів. Фр.


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 301 – 305. Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1404).

Даруйте, що так довго не одзивався до Вас. – Перерва в листуванні Г. Франка була викликана його ув’язненням у справі С. Дегена та ін. (перебував під слідством з 16 серпня по 21 жовтня 1889 р.).

…годі здобутися на хвилю супокою, як довго були тут росіяни. – Київські студенти С. Деген із сестрами Наталією та Марією, Б. Кістяківський та А. Маршинський, що приїхали до Галичини влітку 1889 р., були заарештовані разом з І. Франком та М. Павликом за доносом, ніби вони мають намір підбурити селян проти панів і сприяти відокремленню Галичини від Австрії.

Я й досі дивуюся, як се сталося, що нас не поставили перед суд і не засудили. – Після двомісячного попереднього слідства всіх заарештованих у цій справі було звільнено за відсутністю доказів.

…хіба що через смерть Лашкевича упало «Киевская ста[рина]»… – Редактор-виданець «Киевской старины» О.С. Лашкевнч помер 31 жовтня 1889 р. Написаний І. Франком некролог вміщено в газеті «Kurjer Lwowski», 1889, 19 листопада.

…зупинивсь на темі зовсім уже невинній з політичного боку – піснях церковних. – Написавши значну частину цієї праці, І. Франко згодом ще раз змінив тему своєї дисертації і захистив 1898 р. у Віденському університеті працю «Варлаам і Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія» на вчений ступінь доктора філософії.

…сконцентрувались в виданні почаївського «Богогласника»… – Йдеться про поширену в Галичині, неодноразово перевидану Почаївською лаврою збірку духовних співів з нотами, виконуваних поза церковною відправою. Крім канонічних псалмів і кантів, збірка містила багатий апокрифічний і фольклорний матеріал, який зацікавив І. Франка.

…в Вашій статті про віршу пасхальну у «Ватрі»… – Стаття М. Драгоманова «Із історії вірші на Україні. Критичний уривок» вміщена у виданому Василем Лукичем літературному збірнику «Ватра» (Стрий, 1887). Зберігається в бібліотеці Г. Франка, № 372.

…у Чубинського я начислив около 10 пісень, взятих з «Богогласника»… – Мається на увазі видання: «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край. Юго-Западный отдел. Материалы и исследования, собранные П. П. Чубинским», т. 1 – 7, Спб., 1872 – 1877. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 2681.

Попи-василіани – ченці уніатських монастирів ордена василіан, заснованих на західноукраїнських землях після запровадження Брестської церковної унії 1596 р.

«Акафісти» – збірники церковних пісень на честь Христа і богородиці.

Мінея – православна богослужебна книга, укладена з житій святих у помісячному порядку.

…майже неткнутої Огоновським у його літературі. – «Історія літератури руської» Ом. Огоновського вийшла в шести томах (1887 – 1894), частинами друкувалася в «Зорі». Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 321 – 325, 4168.

…«Патерик скитський» Гната з Любарова… – Патерики – запозичені з візантійської аскетичної літератури збірники повчальних оповідей про християнських подвижників. «Скитський патерик» – одна з поширених у східнослов’янських літературах редакцій патериків. Тут йдеться про його список, зроблений Гнатом з Любарова.

«Dialogus de Passioni Christі». – Знайдений І. Франком рукопис «Містерії на страсті Христові» (1670) був опублікований ним у журналі «Киевская старина», 1891, кн. 4.

…переклад псалмів на язик лемківський Прислопського… – Йдеться про рукописну збірку (1760) священика Прислопського. (Див.: Франко Іван. Карпаторуське письменство XVII – XVIII в. Львів, 1900, с. 96 – 100, окрема відбитка із ЗНТШ, 1900, т. 37 – 38).

…Александрію ілинецьку… – українська переробка «Александрії» виконана в с. Ілинцях Коломийського повіту. Рукопис її. писаний Андрієм Помяковим 1726 р., зберігався в бібліотеці А. Петрушевича. І. Франко мав намір опублікувати його. (Див.: Франко Іван. Карпаторуське письменство XVII – XVIII в., с. 15).

…збірник Поповича… – Йдеться про рукописну збірку (1750) священика Теодора Поповича Тухлянського. Неповний опис його був надрукований Ом. Калитовським («Зоря», 1884, № 8, с. 65 – 66). Один з віршів цього збірника («Пѣснь о свѣтѣ») І. Франко опублікував в «Киевской старине» (1889, кн. 3). Повний опис його див.: Франко Іван. Карпаторуське письменство XVII – XVIII в., с. 66 – 72.

«Сводная летопись»… – Мова йде про книжку: Петрушевич А. С. Сводная галицко-русская летопись с 1700 до конца 1772 г. Львів, 1887; Сводная галицко-русская летопись с 1772 до 1800 г. Львів, 1889. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 889.

«Свѣтская политика»… – Хрестоматійна збірка «Политика свѣцкая от иностранных авторов вкратц собранная. Младым прилична, всѣм же общеблагопотребная», видана 1770 р. в Почаєві.

…стаття Калужняцького про рукописи галицькі. – Калужняцкий Е. Обзор славянорусских памятников письма, находящихся в библиотеках и архивах львовских. – Труды третьего археологического съезда в России, бывшего в Киеве в августе 1874 года, т. 2. К., 1878, с. 213 – 321. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1680.

Євангеліє Никодима – видатний твір апокрифічної літератури, н перекладі французькою мовою опублікований окремою книжкою: «Évangile de Nicodéme. Trois versions rimées». Paris, 1885. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1939.

…видання апокрифів Нового завіту (з гарним апаратом критичним) Гільгенфельда… – Йдеться про книжку: Hilgenfeld Ad. Novum Testamentum extra canonem receptum. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1557.

…книжку французьку «Légendes pieuses»… – Мова йде про книгу: Maury Alfred. Légendes pieuses du moyen âge. Paris, 1843. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 1644.

Ви, певно, читали статтю Головацького… – Йдеться про випущену окремим виданням працю Я. Головацького «Заметки и дополнения к статьям г. Пыпина, напечатанным в «Вестнике Европы» за 1885 и 1886 годы» (Вильна, 1888). Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 5630.

…чи дістаєте Ви «Правду» і чи читали номери XI і XII, де Кониський кинувся на Вас особистої на нас яко червоних радикалів… – Йдеться про фейлетон «Між бабами» («Правда», 1889, вип. 11), редакційну передову та початок рецензії на «Австро-руські спомини», М. Драгоманова (вип. 12) з різкими полемічними випадами проти М. Драгоманова та І. Франка.

Я ще перед арештом написав був досить обширну замітку про «Правду»… – Йдеться про статтю І. Франка «Формальний і реальний націоналізм».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 218 – 224.