Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Сер. 07.1891 р. До О. Ф. Франко

Сер. липня 1891 р. Львів

Дорога Оля!

Лист твій прийшов мені досить несподівано і врадував мене дуже звісткою, що діти наші здорові. Чому ти мені не пишеш, що вони поробляють. Прошу тебе, пильнуй їх. Ось сими днями 5-літня дочечка проф. Стоцького померла, поївши черешень з кістками, одна кістка зайшла в сліпу кишку, і дитина, страшенно промучившись шість день, умерла. Стоцький був тут – ходить як убитий. При його оповіданні мені страшно стало за наших дітей.

Квартира Озарк[евичів] і мені не сподобалась. Я думаю, що ми таки останемось у тій самій, що буде, то буде. На Зеленій, де Березінський, далеко гірше, головно тим, що дуже крадуть, і так є всюди по окраїнам міста. Сумніваюсь, щоб баба варила тут який сок, у нас ягід якось мало, впрочім, побачимо.

Де є Гриневецький і Білинський, я не знаю, а як узнаю, то напишу. «Нар[од]» П[авли]к вам не висилав, хоч я просив його, він боїться, каже, що Ольга Петрівна не казала мені висилати, то й не буду, а то ще прогнівається. До Євпаторії вислано.

Питаєш про паню Кобринську. Вона, мабуть, зовсім одуріла. Оце на днях дістав я від неї лист такої основи: «казав мені один чоловік, що Ви (себто я) сказали про мене, що я дурна, як чіп, а всі мої писання не варті фунта клаків. Прошу Вас, витолкуйтеся з того». Відписав я їй на сей лист, та так, що й боюсь посилати сю відповідь, так і лежить у мене на столі.

Щодо грошей і книжок, ти досить непотрібно читаєш мені нотацію. Я ж не просив твоїх грошей, а своїх, зароблених. І коли переплітаю книжки, то також не для самої потіхи, а щоби не псувались. А говорити мені о відніманні хліба у дітей із-за переплетів книжок ти не маєш права, бо ж сама знаєш, що ти досі на дітей не дала ані копійки своїх грошей, а давав я свої тяжко зароблені (о тім, як тяжкі, ти, мабуть, не маєш доброго поняття) і давав завсігди стільки, що жодне з них (і ти в додатку) не було ні голодне, ні голе.

Скрупулятно ти рахуєш мої гроші, і коле тебе в очі кожаний переплет одної книжки, а про се ти ані разу не поміркуєш, чи є в мене сила тягти газетярську лямку, працювати рівночасно науково хоч трохи, няньчити дітей, вчитися докторату. Ти дивишся зверху на те, що я не кисну, не піддаюся, видаюсь бодрим і веселим, не раз себе самого дурячи, хоч ясно бачу, що пам’ять моя тупіє, думок у голові не стає, що ідіотію і переміняюся в машину.

І ніде мені відітхнути, ні з ким душу відвести, бо ти – се я давно побачив – не друг мені, а супруга, та й більш нічого. У нас у селі люди розуміють, що поверх певної ваги на коня класти не можна; у тебе нема того почуття міри. Ти пилиш мене за докторат, не бійся, я не ждав на твоє пиління, вчусь до нього, перероблюю греку і граматику старослов’янську, але по совісті тобі кажу, вчусь не для якої-небудь практичної цілі, а тільки щоби догодити твоїй дитинячій амбіції. Бо се я знаю напевно, і знаю від людей досить компетентних, що кафедри мені при жоднім австрійськім університеті не дадуть – не для того, що я русин, а для того, що я «політично намаркований». Мусила б хіба Австрія перестати бути Австрією. А те, що ти говориш про рівноправність русинів при «новій ері», показує таку наївність, котрої тепер уже й «Діло» повстидалось би, бо й воно починає, хоч несміло, переходити в опозицію.

І прошу тебе ще об одне: не пиши ані не говори мені нічого більше про докторат, бо кожде твоє говоріння відбирає мені всяку охоту до роботи, бо показує мені, для якої марної цілі я трачу свої сили. Те, що ти мені пишеш про роботу Арабажина, радує мене за Араб[ажина], але показує тебе в тім же самім світлі, що й попереднє. Гарну роботу зробив Ар[абажин], се так (я її не читав, але думаю, що вона справді гарна), але ти не питаєш, як довго він над нею робив і при яких обставинах?

А робив він около 4 літ, робив зі свобідною головою, не маючи ніякої другої роботи ані турботи, користуючись сказівками і поміччю професорів, їздив до Варшави, працював у бібліотеках і віддихав в товаристві людей, котрі з симпатією і розумінням слідили за його роботою, а не шпилькувалп його. А ти тичеш мені в очі, чому я такої роботи не зробив! Еге, зробиш, без наукової підготовки, мавши професорів ідіотів, без средств, без супокою, посвячуючи половину часу на оглупляючу газетярську роботу.

Пишу тобі спокійно, не в гніві, а більше в жалю. Я трохи нездоров, очі болять, так що мало можу читати. В «Kurjeri» тепер роботи багато: Ревакович їздив до Праги, тепер поїхав Фрілінг на 6 тижнів, приходиться сидіти рано при телеграмах, потому в редакції, а по полудні в друкарні. Ну, та про се годі. Даруй, що розписався так по щирості о тім, що мене болить, хоч зарікався ніколи тобі про се не говорити. Та сама ти визвала мене на слово. Більше не буду, а писатиму про політику, котра тебе більше інтересує. Цілую вас усіх.

Іван.


Примітки

Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1607, арк. 369 – 371).

Датується за змістом на підставі згадки про смерть Марії Смаль-Стоцької.

Лист твій прийшов мені досить несподівано… – Йдеться про лист О. Франко до І. Франка від 3 липня 1891 р. (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 99 – 102) з Колодяжного, де О. Франко з дітьми перебувала влітку 1891 р. на запрошення сім’ї Косачів.

…5-літня дочечка… – Згадку про смерть Марії Смаль-Стоцької див. у газеті «Діло», 1891, 14 липня.

Де є Гриневецький і Білинський… – українські студенти у Віденському університеті, знайомі Лесі Українки з часів її перебування у Відні 1891 р. Адресу їх просила довідатись Олена Пчілка, щоб надіслати їм ноти.

Ольга Петрівна – Олена Пчілка.

До Євпаторії вислано. – В Євпаторії в цей час перебувала на лікуванні Леся Українка.

Оце на днях дістав я від неї лист такої основи… – Йдеться про недатований лист Н. Кобринської до І. Франка (ІЛ, ф. 3, № 1605, арк. 219 – 220).

Відписав я їй на сей лист… – Ця відповідь І. Франка невідома, можливо, вона не була надіслана адресатові.

…про роботу Арабажнна… – Арабажин К. И. Казимир Бродзинский и его литературная деятельность (1791 – 1835). К., 1891. Зберігається в бібліотеці І. Франка, № 156.

Фрілінг – співробітник редакції газети «Kurjer Lwowski».

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 282 – 284.