Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

Біля 10.08.1891 р. До О. Ф. Франко

Біля 10 серпня 1891 р. Львів

Дорога Оля!

Дуже се мене тішить, що ти прийшла прецінь до того переконання, що (уживаю твоїх власних слів) «нізачим посилати листи, повні колкостей» і що такі листи замість приємності «роблять иайпаскудніше враження». Се все якраз підходить до твого попереднього листа, на котрий я тобі відповів, може, трохи прикріше, ніж хотів, та все-таки рівнем за рівне. Сердитись я не сержусь і не сердився і дожидав твого листа з нетерплячкою.

З моєю наукою тепер дуже слабо йде; Фрілінга нема, і на мені лежить добра половина всієї роботи в «Kurj[eri]». Приходиться ходити рано до телеграмів, потому сидіти до 1-ої в редакції, по полудні не раз іти до друкарні, а часом на згромадження, з котрих справоздання треба писати вечором. Я ще досі не скінчив перероблювати драму, а вона мусить бути скінчена сього місяця, коли має йти до конкурсу.

Так само просили з «К[иевской] стар[ины]» переписати їм «Кобилицю», а він також іще не скінчений, а по скінченні треба буде ще переписувати, а дещо й перероблювати. Я був у Огоновського, носив йому ще деякі дані до моєї біографії, котра піде в «Зорі» слідуючого місяця (ну, намалює він там мене!). Він питав мене, що я думаю з докторатом. Я кажу: не знаю, що думати, не подавав іще роботи нікуди. Він каже: тут у Львові я би Вам не радив подавати, тут Вам будуть робити перепони. І почав виговорювати на ляхів, хоч я певний, що в першій лінії він сам старався б мені підставити ногу.

Представ собі, яку комедію сей чоловік зіграв з анкетою, вибраною для видання Шевченка! Після історії з Костем Левицьким і моєю заміткою в «Народі» Огон[овський] почувся дуже ображений і настояв на те, щоб анкету розв’язати. Щоб однако ж не виглядало так, що се він тому причина, умовлено діло так: почин до розв’язання анкети дає Тов[ариство] ім. Шевченка, котре відкликує своїх делегатів (мене і Коцовського). О сім завідомляє Гладилович «Просвіту» під час засідання виділу. Огоновський удає дуже ображеного, питає, чи то має бути вотум недовір’я для «Просвіти», на що, очевидно, Глад[илович] відповідає, що зовсім ні, але Тов. ім. Шевч[енка] роздумало, що трудно буде вести рахунки спільного видання, а ліпше воно само видасть на свій кошт. Мені Огон. про се все не хотів, помимо мого запитання, нічого сказати, а помимо того обурення на засіданні «Просвіти» він узяв на себе труд – видати Шевч[енка] сам для Тов. ім. Шевч. «Просто ходило їм о те, щоб Вас позбутися», – сказав мені один із добре поінформованих народовців.

«Боян» їздив до Праги. Зібралось там 165 русинів і русинок. Із знайомих тобі були: Кобринська, Шухевич, Барвінська, Вахнянин з дочкою, Ревакович з Підбужа, Кокорудз, з наших радикалів молодий Бачинський і Бережанський. Прибув там з Німеччини і Гладилович, мій дружба. Була й буковинська писателька Ярошинська з сестрою, Гузар зі Станіславова і т. д. Наробили там великої слави; у Відні москвофіли наробили їм скандалу на комерсі, та й годі. Задля того скандалу «Січ» уже знов зірвала зносини з «Буковиною».

Бачинського батько, ректор семінарії, буде іменований станіславським єпископом. Пелеш уже в Перемишлі, бо Ступницький умер. Семінарія буде передана василіанам і єзуїтам. На слідуючий місяць буде у Львові синод уніатський. Серед русинів смятеніє. «Нова ера», мабуть, недовго вже потягне. Сими днями було невеличке віче у Турці, на котрім прийнято в головних точках нашу мінімальну програму. Телішевський має зложити мандат. Він у Відні ані раз не відізвався, а потім покинув парламент і поїхав з жінкою на купелі, де й досі сидить.

У нас в перших днях октября має бути також з’їзд партійний. Було б добре, якби ти була також на нім. Між іншим поставлена на порядку дневнім справа органу. Після всього, що досі було, П[авли]к хоче зречись видавання «Народу» і віддати його партії, нехай вона видає його сама. Я, очевидно, також зречусь підписувати одвічальність і буду тільки співробітником. П-к тепер сидить без цента, нічим заплатити за хату ані за обід. Гроші привезені я сам виплачую друкарні (досі дав 280, з чого 104 на сплату давнього довгу). Ані «Січ», ані Краків не дали з обіцяних і зібраних грошей ані цента.

Будь ласкава, запитайся татуся, чи можна мені приїхати до Києва. Не мені самому так дуже треба, але, мабуть, будуть деякі інші діла. Конечно, мені буде пожадано порозумітися з «К[иевской] стар[иной]». Може, до того часу я зладжу свою статтю про Кобилицю. Пригадай, коли можна, Арабажину, що він обіцяв мені прислати свою книгу про Бродзінського. Вичитую з «Киевлянина», що у Йогансона вийшло видання Лермонтова з його статтею. Там же читав я його фейлетончик про Лерм[онтова]. Невже він так і пішов в сотрудники «Киевлянина»? Невже, коли ходить о заробіток, він не може заробити деінде? Щодо Захер Мазоха ти помиляєшся: він ані не жид, ані з Іспанії родом, а справді галичанин, син бувшого 1840 – 1848 у Львові директора поліції Сахера. А що він про Галичину бреше несотворенні речі, се звісно цілому світу, крім французів і москалів.

Не знаю, чи Ольга Петрівна має відомість про М[ихайла] П[етрови]ча. Він тепер у Відні з жінкою й дітьми. Я дуже був би рад поїхати до нього, та нема грошей, а головно часу. Він зовсім нещасний чоловік: зять у сухотах, жінка й діти хорі, а у самого найгірше: параліч голосниці, так що тепер зовсім стратив мову. Коли лікарі не порадять що-небудь, то йому прийдеться пропадати, бо в Софію ні за чим вертати, бо лекцій німому чоловікові читати годі. Се така важка відомість, що ми тут з П-ком ходили як прибиті. М[ихаль]чук із Глейхенберга вернув. Балакали ми з ним. Він вернув великим романчукістом; не знаю, накільки нам удалось його охолодити. До М. П-ка не писав нічого, хоч обіцювався.

Невже ви там так і не ходите на гриби? Наша баба насмажила трохи соку малинового. Більш нічого я не казав варити. Хати не шукаємо, остаточно можна буде і в тій ще з рік побути. Чому ти не пишеш мені більше про дітей? Баба допитується, чи Петрунько вже ходить, чому Тараско так часто в яму паде і що робить Андрунько, чи кріпший став, чи виріс? Мені інтересно би було знати і про тебе: чи спиш добре уночі, чи здорова, чи покріпшала дещо? Коли вернеться Леся? Листок Ольги П[етрівни] я передав П-кові, він уже відписав на нього.


Примітки

Друкується вперше за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1609, арк. 185).

Датується за змістом на підставі згадки про віче в Турці, яке відбулося 6 – 8 серпня 1891 р., та про призначення станіславського єпископа в газеті «Діло», 1891, 10 серпня.

Дуже се мене тішить. – Це відповідь на лист О. Франко від 23 липня 1891 р. з Колодяжного (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 103 – 105).

Я ще досі не скінчив перероблювати драму… – Йдеться про драму І. Франка «Украдене щастя», що призначалася на конкурс виділу крайового.

…просили з «Киевской старины» переписати їм «Кобилиию»… – Очевидно, йдеться про написану польською мовою статтю І. Франка «Lukjan Kobylica. Epizod z historyi 1848»; автограф якої, датований «20 – 27 вересня 1884 р.», зберігається в ІЛ, ф. 3, № 581. Призначаючи статтю для «Киевской старины», І. Франко почав переробляти її та перекладати російською мовою (уривок перекладу також зберігся в його архіві – ІЛ, ф. 3, № 582). У «Киевской старине» ця стаття не була надрукована. Опубліковано під назвою «Лук’ян Кобилиця. Епізод із історії Гуцульщини в першій половині XIX в.» у ЗНТШ (т. 49, 1902, кн. 5).

…до моєї біографії, котра піде в «Зорі» слідуючого місяця… – Мова йде про нарис «Іван Франко» в «Історії літератури руської» Ом. Огоновського, початок якого надруковано у вересні 1891 р. («Зоря», 1891, № 18).

Після історії з Костем Левицьким і моєю заміткою в «Народі»… – Йдеться про виступ К. Левицького з приводу опублікованої в «Народі» (1891, № 7) заяви І. Франка про те, що він не погоджується брати участь в «обкроєному» виданні Шевченка і виходить з редакційного комітету. Див. також замітку І. Франка «В справі нового видання Шевченка» («Народ», 1891, № 9).

«Боян» їздив до Праги. – Відвідання Праги (з нагоди влаштованої там ювілейної виставки) хоровим товариством «Львівський Боян» та великою групою галицької інтелігенції відбулося з 20 по 25 липня 1891 р.

у Відні москвофіли наробили їм скандалу не комерсі… – Йдеться про інцидент, спровокований 27 липня 1891 р. членами віденського «москвофільського» товариства «Буковина» під час вечірки, влаштованої українським товариством «Січ» на честь приїзду «Львівського Бояна» до Відня. Цей інцидент мав значний розголос у тодішній пресі.

Бачинського батько… буде іменований станіславським єпископом. – Повідомлення про призначення ректора Львівської духовної семінарії Олександра Бачинського єпископом у Станіслав, що з’явилися в газетах «Kurjer Lwowski» та «Галиикая Русь», не підтвердилися. Як сповістила газета «Діло» (1891, 10 серпня), станіславським єпископом було призначено священика Куїловського.

…синод уніатський… – Відбувався у Львові з 24 вересня по 8 жовтня 1891 р.

Сими днями було невеличке віче у Турці… – Загальні збори товариства Народна рада відбулися в м. Турка на Львівщині 6 – 8 серпня 1891 р. Ухвалену на ньому програму опубліковано в газеті «Діло» (1891, 7 – 8 серпня).

Телішевський має зложити мандат. – К. Телішевський, нотаріус у Бучачі, депутат австрійського парламенту і галицького сейму.

…має бути також з’їзд партійний. – Другий з’їзд радикальної партії відбувся у Львові 3 – 5 жовтня 1891 р.

…чи можна мені приїхати до Киева, – Ця поїздка не відбулася через заборону російських властей.

«Киевлянин» – щоденна газета реакційного спрямування, виходила в Києві в 1864 – 1918 рр.

…видання Лермонтова… – Лермонтов М. Ю. Собрание сочинений. Со статьею о Лермонтове К. И. Арабажина. К., 1891.

…його фейлетончик про Лерм[онтова]. – Стаття К. Арабажина «Памяти М. Ю. Лермонтова» надрукована з нагоди 50-х роковин смерті Лермонтова («Киевлянин», 1891, 17 липня, за підписом «К. Иванович»).

Щодо Захер Мазоха ти помиляєшся… – Це відповідь на зауваження О. Франко в листі від 23 липня 1891 р., що в «Коломийському Дон-Жуані» австрійського письменника Леопольда фон Захер Мазоха (1836 – 1895) вона зовсім не бачить галицьких типів, «а сам він виходить жид родом із Іспанії» (ІЛ, ф. 3, № 1612, арк. 164).

Михальчук… вернув… великим романчукістом… – К. Михальчук був у Львові по дорозі з Німеччини, куди їздив на лікування. Ю. Романчук – провідний діяч «народовської» партії, один з авторів політичної програми «нової ери».

Коли вернеться Леся? – Леся Українка, яка перебувала на лікуванні в Євпаторії та Одесі, повернулась до Колодяжного близько 20 вересня 1891 р.

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 284 – 287.