Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

15.05.1891 р. До Василя Лукича

15 травня 1891 р. Львів 15/5 91

Дорогий друже!

Посилаю тобі дальший шматочок казки, на жаль, знов тільки шматочок, бо для неї я відриватись мушу від інших праць, а поки таке відривання не є конечне, поти стараюсь усе відволочи його з дня на день. Добре тобі казати: пришли решту, але ся решта трохи величенька. Се, що досі маєш у руках, разом з тим, що тепер іде, то ледве четверта часть цілості, і хоч цілість уся готова (по-польськи), то переробка її таки вимагає часу. Коли б ти зачав її друкувати, то я би відложив набік усяку іншу роботу і скінчив би казку за який-небудь тиждень, а так годі зібратись.

Для того я думаю і прошу тебе ось що: коли хочеш друкувати казку в «Зорі», то друкуй початок так, як маєш, не дожидаючи кінця. В такім разі я поспішусь з пересилкою решти. Або принаймні напиши мені, в котрім номері почнеш друк, а я до того часу постараюсь зладити достаточний шмат далі і пришлю тобі. А коли схочеш конче тиснути мене своїм правилом: не друкую, поки не буду мати всього в руках, – то лучче зверни мені початок, і я собі сам надрукую. Заводу ніякого від мене не потребуєш боятися: скрипт буде тобі достарчений на час, а і в самім змісті казки не буде нічогісінько такого, щоби могло образити найневиннішу пансіонерку.

А щоби тобі не видалось підозреним моє жадання – починати друк, не маючи кінця, – то скажу тобі одверто, що вважаю се яко доказ довір’я з твого боку, котрий ти мені винен після того деспекту, який ти мені оказав, бувши у Львові, мавши до мене діло і не зайшовши до мене, а тільки поручивши се діло, хоч і яке невеличке, другому, котрий собі ж поручив його третьому. Признаюсь тобі, се поступування видалось мені трохи дивним, а твоє об’яснення в листі, що буцімто ти був два рази у Павлика і не застав його, ще скісніше світло кинуло на цілу історію.

Колись був такий час, що ти знав, де я мешкаю, а й тепер знаєш принаймні, що я не мешкаю у Павлика і що, заставши Павлика дома, ти все-таки був би не застав мене. А ходити два рази до Павлика, то можна було зайти раз до мене. Правда, до такого поступування з боку різних товаришів я вже повинен був давно привикнути і привик би, може, якби не довелось мати зносини з поляками, чехами і другими людьми, у котрих так не водиться.

Чи є який спосіб, щоб видерти у твого швагра книжки, котрі я послав йому в коміс на вашу просьбу і про котрі ви тепер ані ду-ду? Адже навіть з ворогом так поступати негарно.

Д[обродію] Кокорудзові щиро дякую за розбір «Сурки». Перецінив він її трохи, але все-таки він перший критик в «Зорі», котрий стрібував ввійти в інтенції автора і критикувати річ саму по собі, з того, що в ній сказано і показано, не примірюючи і не прикроюючи її ані до своїх власних улюблених тенденцій, з котрими автор не має нічого спільного (метода Цеглинського), ані до того, що той автор десь колись на зовсім іншу тему о іншій речі сказав або й не сказав (метода Кримського).

Д[обродій] Кокорудз приступив до діла як критик, а не як публіцист, і за се йому велике спасибі, хоч я був би радіший, щоб підніс був і слабі сторони поемки, щоб не виглядало, що я дякую йому за те, що мене похвалив. Від критика, котрий справді науково розбирає річ, догана для мене цінніша, ніж похвала, бо з догани я більше навчуся.

Колись Цеглинський хвалив мої «Панські жарти», а прецінь похвалу сю мені просто встидно було читати, бо ж я чув добре, що автор не зрозумів речі, котру хвалить, не зрозумів і не старався зрозуміти моїх інтенцій, а зловився тільки на деякі поверхові «Kunstgriffe», за котрими треба б було дошукуватися глибшого смислу.

Засилаю поклони всім знайомим, низенько кланяюсь твоїй в[исоко] пов[ажаній] пані і остаюсь з поважанням

Іван Франко.


Примітки

Вперше надруковано: «Україна», 1927, № 5, с. 103 – 104 (публікація М. С. Возняка).

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1119).

…після того дeспeкту, який ти мені оказав… – В листі від 9 квітня 1891 р. Василь Лукич сповіщав І. Франка, що був у Львові й хотів бачитися з ним, але не застав у Павлика й тому передав його переклади (очевидно, йдеться про «Бідного Генріха» і «Наречену з Корінфа») через П. Кирчева (ІЛ, ф. 3, № 1624, арк. 3 – 5).

Д[обродію] Кокорудзові щиро дякую за розбір «Сурки». – Кокорудз Ілля (1857 – 1937) – український педагог і літератор. Йдеться про рецензію на випущену 1890 р. окремим виданням поему І. Франка «Сурка» («Зоря», 1891, № 7).

Колись Цеглинський хвалив мої «Панські жарти»… – Йдеться по рецензію Г. Цеглинського на збірку І. Франка «З вершин і низин» («Зоря», 1887, № 13 – 14).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 273 – 275.