Початкова сторінка

Іван Франко

Енциклопедія життя і творчості

?

29 – 31.08.1891 р. До М. П. Драгоманова

29 – 31 серпня 1891 р. Львів

29/8

Вельмишановний добродію!

Щодо «Народу», то я думаю, що справа злагодиться. Певна річ, на мовах порозумітися легко, але коли прийдеться до діла, т. є. коли настане такий поділ праці, що на плечах одного або двох людей буде вся робота, а прочі, особливо в Кракові та в Відні, будуть дивитися на готове і критикувати, а радше бурчати, то аж тоді готовий квас. Ми вже тут з Яросевичем толкували, як би, по нашій думці, треба устроїти організацію часописі і, що з тим дуже тісно зв’язано, організацію ненастанного порозуміння і співділання всіх груп партії, та дуже сумніваємося, чи се дасться зробити.

Статтю Вашу про попів-магарів (чи «магар» – віл чи осел?, бо по-сербськи магарац – осел) я прочитав. Невизискання всіх укр[аїнських] варіантів я Вам не закину, бо й сам не знаю того варіанта Шейковського, про котрий Ви згадуєте (в «Словниці» Ш[ейковськ]ого його нема, а який є інший збірник? Хіба «Великдень у подолян»?) Скорше можна б запитати Вас, чому Ви не шукали далі в орієнті за спільними джерелами європейських і апокрифічних оповідань? Вони, здається, мусять бути.

Дуже рад, що Вам придалася Охримовичева казка. А польський текст чень зуміють відчитати січовики.

31/8

Сьогодні одержав разом Вашу картку і лист з грішми та фотографією для П[авли]ка. П-к ще у Львові і, мабуть, не зараз виїде, бо треба ще прилагодити матеріал для 19 – 20 н[оме]рів «Народу». Вчора дістав лист від жінки, що їхати мені ані нікому з галичан до Києва тепер зовсім не можна і навіть їй там обмінятися листами з ними (з Н. В. Ков[алевським]) не можна, так усі бояться. Відомість се фатальна, бо з моєю поїздкою в Київ в’язалася справа видобуття деяких (обіцяних) грошей на «Народ». Се дуже недобре, бо тепер я вже й не знаю, як його дотягти «Народ» до кінця року і сплатити висячий на його шиї довг.

Фотографія Ваша, оскільки я можу судити, дуже вдатна. При тій спосібності позвольте мені пригадати Вам Вашу колишню обіцянку – наділити й мене своєю фотографією. В друкарні я був і передав Вашу ферфлюхтацію за книжки, і казав директор, що «Зорю» (крім 1 н[омера]) вислано, а книжки будуть вислані на днях. Я вже буду напирати на них, щоби вислали якнайшвидше.

У мене є в рукописі буковинськім з 1741 р. «Слово св. Ієроніма о Іуді предателі», те саме, що переказав Костомаров. Може, Вам потрібний його текст?

Щодо «Бідного Генріха», то я таки стояв би на своїм, що поема ся – звід теми о лічничій силі крові з Вашою темою, хоч переробленою трохи поетом відповідно до його цілей – піднести геройську саможертву дівчини. Та вважайте, що дівчину сю таки батьки предлагають в жертву панові, хоч вони улягають намовам дівчини. Вважайте далі, що фактично до лічення прокази кров’ю в поемі не доходить, а фактично лічить тут сама сила жертви чи посвячення, об’явленого в волі дівчини.

Що ж до св. Туїни, то аргументація Ваша на користь приналежності її до Вашої теми видається мені трохи силуваною. Для мене рішаючим тут видається те, що тут посвячення дитини ніякого нема, а оживлення погибшої случайно дитини являється тільки надгородою за те, що Туїна послухала жадання старця, жадання нічим не мотивованого і не управненого. Що се тема також буддійська, я не сумніваюся: щось подібне лежить в основі «Сакунтали» Калідаси та й ще деяких Bettlerlegenden, з котрих я дещо читав, хоч тепер не пригадую, де.

Прочитав Ваші уваги про квестіонар. Я вже, мабуть, писав Вам давніше про мої з П-ком суперечки з нашими марксівцями в тім же дусі, а не раз і тими самими аргументами, як і в Ваших увагах. Від тих марксівців, котрим дуже на руку прийшли уваги Полінковського, вийшло домагання ревізії програми, і ми мусимо й у «Народі» дати їм виговоритися.

Що ж до з’їзду, то я думаю зробити ось яку штуку. По залагодженні вступних формальностів, а заким перейти до порядку дневного, треба поставити внесок на зміну того порядку в той спосіб, щоби точку 1 (ревізію програми) поставити аж на сьоме місце, перед внесками-інтерпеляціями, а наперед висунути всі такі точки, котрі дотикають справ практичних і від котрих полагодження залежить те, чи партія має бути партією чи кружком самообразования.

Інтересна Ваша думка – не приймати до партії студентів. Коли б ми стали на сій думці, то, очевидно, прийшлось би в тій же хвилі сказати, що партії нема, а утворення її відкладається на неозначений час. А не треба Вам сього казати, що Галичина має стосунково мало людей на становищах, а дуже мало на незалежних становищах, т. є. на таких, де би чоловік міг сказати сміло і явно: держуся таких і таких поглядів політичних, належу до такої партії, і хто мені що зробить. На що вже польська суспільність багатша від руської, а й вона не може досі здобутися на зорганізовану партію демократичну головно задля того, що брак їй людей на незалежних становищах.

В нашій партійці таких людей (здецидованих) круглим числом 4, а дуже тільки хитких, решта – молодіж. Не забувайте ще ось про які обставини: наша молодіж ішла і йде досі переважно в попи (становище про око незалежне, на ділі ж дуже залежне), в педагоги (становище просто рабське) або в урядники (судові, адміністраційні і т. і., становище також дуже залежне). Хоч межи людьми на всіх тих становищах є у нас прихильники, то все-таки ми рішили – нікого з них принципіально на з’їзд не запрошувати. На незалежних становищах маємо хіба кількох адвокатів та й ми два журналісти (оскільки становище П-ка можна назвати становищем, а не міражем).

Зважте ще й се, що молодежі університетській в нас устава позволяє брати участь в житті політичнім (хоч потроху) і за належання до партії радикальної нікого не карають – чому ж із сього не користати?

Зважте далі, що молодіж, котра дасть себе знати яко члени партії радик[альної], згори зрікається (і мусить зрікатися) всяких становищ, залежних від уряду світського чи церковного, і мусить шукати собі «свобідних професій», значить, і з того боку притягання її до партії може бути суспільно корисне.

Зважте в кінці і тоту спеціально галицьку властивість, що у нас люди змолоду люблять порадикальствувати, а пізніше, попавши на становище, стають чолобийниками такими, що не суди боже! І тут наша партія, втягаючи таких людей в їх радикальній порі в трохи серйознішу роботу, одно те, що покористає у них ті пориви, а друге, що дасть їм школу, котра поможе їм опісля або остатись і на своїх становищах радикалами, або бодай стояти трохи простіше, внести свіжішого, енергійнішого духу в інші партії, до котрих вони примкнуть. Примір такого впливу бачу нині на Олесницькім.

Уриваю сей лист, бо маю ще роботу нині вечором. Кланяюсь Вам.

Ваш Іван Франко.

Львів, 31/8 1891


Примітки

Вперше надруковано: Матеріали для культурної й громадської історії Західної України, т. 1, Листування І. Франка і М. Драгоманова. К., 1928, с. 357 – 359.

Подається за автографом (ІЛ, ф. 3, № 1417).

Щодо«Народу», то я думаю, що справа злагодиться. – Це відповідь на пораду М. Драгоманова в листі від 29 серпня 1891 р.: «… робіть, як знаєте, тільки доведіть до того, щоб редакція «Народу» зоставалась хоч підписана Вами і Павликом…» (Матеріали, с. 354).

…в «Словниці» Ш[ейковськ]ого… – Фольклорні записи українського етнографа і лексикографа Каленика Васильовича Шейковського опубліковані в його працях: Быт подолян, т. 1, вип. 1. К., 1860, та Опыт южнорусского словаря, т. 1 К., 1861. Зберігаються в бібліотеці І. Франка, № 2685.

…Охримовичева казка. – І. Франко надіслав М. Драгоманову казку, записану В. Охримовичем.

Сьогодні одержав разом Вашу картку і лист… – Лист і листівка М. Драгоманова до I. Франка від 29 серпня 1891 р. (Матеріали, с. 356 – 357).

Вчора дістав лист від жінки… – Цей лист О. Франко в архіві І. Франка не зберігся.

В друкарні я був і передав Вашу ферфлюхтацію… – М. Драгоманов нарікав на те, що він не отримав замовлених ним видань.

…«Сакунтали» Калідаси… – «Сакунтала» («Шакунтала»), драма індійського поета V ст. Калідаси.

Прочитав Ваші уваги про квестіонар. – Стаття М. Драгоманова «Уваги до квестіонару для II з’їзду русько-українських радикалів» («Народ», 1891, № 19). Квестіонар – анкета, опублікована перед другим з’їздом русько-української радикальної партії в статті В. Охримовича «Куди нам іти, що і як нам робити»? («Народ», 1891, № 15 – 16, 17 – 18).

…мої з Павликом суперечки з нашими марксівцями… – Йдеться про полеміку І. Франка та М. Павлика з поглядами тих соціал-демократичних діячів у Галичині (І. Дашинський, В. Будзиновський та ін.),які недооцінювали роль трудового селянства в суспільно-визвольному русі. Ця полеміка відбилася, зокрема, в статтях І. Франка: «Organizacja stronnictwa demokratycznego» («Kurjer Lwowski», 1888, 27 вересня – 15 листопада); «Ще про нашу культурну нужду» («Народ», 1891, № 23); «Російські соціал-демократи» («Народ», 1891, № 24) та М. Павлика: «Наші селяни й радикалізм» («Народ», 1890, № 23); «Загальне голосування в Галичині» («Народ», 1891, № 5); «Соціалістична агітація по селах у Німеччині» («Народ», 1891, № 6); «Матеріали до ревізії програми русько-української радикальної партії» («Народ», 1892, № 8); «В справі робітницького руху в Галичині» («Народ», 1892, № 13, 14).

уваги Полінковського… – Йдеться про статтю із зауваженнями до програми радикальної партії («Народ», 1891, № 7) Осипа Полінковського, соціал-демократа реформістського напряму, автора брошури «О безвыходности украинского социализма в России» (Женева, 1891).

Подається за виданням: Франко І. Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1986 р., т. 49, с. 290 – 293.