Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1898 р. / [Рец.] Н. Дашкевич. Малорусская и другие бурлескные (шутливые) «Энеиды»

[Рец.] Н. Дашкевич. Малорусская и другие бурлескные (шутливые) «Энеиды»

Іван Франко

(Киевская старина», 1898, сентябрь, стор. 145 – 188)

Третій раз уже вертає київський професор д. Дашкевич до досліду над Котляревським: перший раз у своїм многоціннім «Отзыве» на книжку Петрова він дав перший широкий образ народин нашого нового письменства на тлі понять, змагань і потреб часу і з незвичайною критичною бистротою визначив у тій картині роль Котляревського. Другий раз («Киевская старина», 1893 г.) він присвятив окрему працю водевілеві «Москаль-чарівник», доказуючи, що тему і будову сього твору Котляревський узяв із французького водевілю «Le soldat magicien». A отсе тепер він роздивляє «Енеїду», порівнюючи її з іншими творами сього роду.

У вступі проф. Дашкевич розбирає, незалежно від д. Стешенка, питання залежності Котляревського від Осипова. Сього питання він доторкався ще в «Отзыве», але лишив його неполагодженим. І тепер він радить бути осторожним у відповідях на нього, хоча сам, очевидячки, схиляється до думки, що травестія Котляревського «з погляду на артистичний спосіб малювання з усіх заграничних попередниць найближча до Скаррона» (стор. 178).

Нова публікація, що має вийти в Росії на основі рукописних текстів «Енеїди», може, кине деяке світло на се питання, хоча думка проф. Дашкевича, немовбито Котляревський, пишучи свою «Енеїду», мав перед очима Скаррона, а не Осипова, не видається мені правдоподібною. Д[обродій] Стешенко вказав досить детально не тільки те, чим близький Котляревський до Осипова, але також те, чим оба вони близькі до Блюмауера, а далекі від Скаррона.

Другий розділ праці проф. Дашкевича присвячений східноєвропейським травестіям «Енеїди». Вони почалися в Італії. Проф. Дашкевич починає їх ряд від поеми Лаллі «Eneide travestita» (1638), але Лаллі підвів тільки, так сказати, суму давнішим проблемам того роду.

Ще мантуанець Теофіл Фоленго пародіював Вергілія в своїй поемі «Bardo da Cipada» (1517). На початку XVII ст. вийшла в Іспанії поема Космо де Альдани «L’Asneida» («Спів до осла») як травестія до «Енеїди», але всі примірники сеї книжки затратилися. У Франції травестував «Енеїду» сучасний Скарронові Гійом де Бребеф (умер 1661).

В Німеччині першу травестію «Енеїди» (під впливом Скаррона) зладив Йоганн Георг Шмідт (умер 1730 р.), але його праця, два грубі фоліанти, зложена в рукописі в міській бібліотеці в Страсбурзі, згоріли в 1870 р. Про Міхаеліса, що розпочав свою травестовану «Енеїду» коло 1771 р., згадує проф. Дашкевич; варто подати, що власне він був творцем тої строфи, яку прийняв Блюмауер у своїй травестії [Eduard Grisebach. Gesammelte Studien, 3. Aufl. Leipzig, 1884, стор. 175 – 213. Die Parodie in Österreich.].

Проф. Дашкевич присвячує особливу увагу тільки двом західноєвропейським травестіям – Скарроновій, в котрій він бачить «добродушне насмівання над класичною старовиною з її слабими боками, і разом з тим над сучасними авторові негарними моментами в вищім товаристві», щось немов «літературну фронду проти напряму, який панував у французькій літературі XVII в.» (стор. 161 – 2), і Блюмауеровій, в котрій автор бачить «літературну пам’ятку ери Йосифа II з її просвітно-полемічним напрямом», але при тім додає, що «з артистичного погляду вона стоїть невисоко, а й ідейно перебирає через край, бо Блюмауер віддав у ній на наругу багато дечого високого» (стор. 167). Перелицьовану «Енеїду» Осипова проф. Дашкевич збуває дуже коротко, називаючи її «лихим наслідуванням Блюмауера, часто занадто блискучим» (168).

Найціннішою є третя частина статті проф. Дашкевича, присвячена розборові «Енеїди» Котляревського. Автор ще раз вертається до питання про те, чи Котляревський писав під впливом Осипова, чи ні, збирає докупи всі сліди «старої традиції», буцімто працю над травестуванням «Енеїди» К[отляревськи]й розпочав ще в семінарії, висловлює сумнів, чи звісні слова про мучення в пеклі «особи мацапури» відносяться до Парпури, котрий, певно, не видавав «Енеїди» для зиску, чи, може, до Осипова, котрий, діставши до рук початок української «Енеїди», переробив його по-своєму, – здогад, котрий мені видається зовсім неправдоподібним; підносить з натиском, що Осипов, проворний компілятор, і свою «Енеїду» робив не з одного взірця; повторяє своє твердження про українізми у Осипова (д. Стешенко рішуче перечить їх існування!), висловлене вже в «Отзыве», і додає до їх реєстру ще слово «шаль», котре він уважає тільки друкарською помилкою замість українського «паль» (у Котляревського в відповіднім місці, на лихо, а не паль, а стовп!) і зводить докупи кілька місць, котрі у Котляревського нібито ближчі до Скаррона, ніж до Осипова.

Доказної сили ті порівняння, по моїй думці, не мають: подібності в них або дуже далекі, або припадкові. Напр., вірші Котляревського:

Хіба як здохне чорт в рові!

проф. Дашкевич зближує з віршами Скаррона:

A la fin du compte sera

Le diable qui l’emportera

(кінець справи буде такий, що його чорт візьме). Що тут подібного, крім слова «чорт»?

Зрештою, проф. Дашкевич занадто сумлінний учений, аби мав рішуче твердити, що Котляревський писав початок своєї «Енеїди» на основі Скаррона; він висловлюється обережно, що

«з правдоподібністю можна сю залежність признати тільки першій частині «Енеїди», себто тій, що вийшла 1798 р., а в дальших частях вплив Осипова видніший, хоч і там він не є такий загальний і механічний, як се недавно твердив проф. Соболевський».

Що ж до першої часті, то проф. Дашкевич остаточно так формулює свою думку:

«Може бути, що старий переказ вірний, що український поет задумав свою травестію ще в молодечих літах під впливом знайомості зі Скарроном і незалежно від Осипова і тоді ж і почав свою працю, а коли вийшла «Вергилиева Енеида наизнанку», почав потроху переробляти і перемінювати первісний нарис; і навпаки, міг Осипов познайомитися в рукописі з текстом перших частей «Енеїди» (стор. 175).

Для розв’язки сього питання проф. Дашкевич радить провести детальне порівняння не тільки «Енеїди» Котляревського з Осиповим, але загалом усіх інших «Енеїд», якими могли користуватися Котляревський і Осипов. По нашій думці, навіть се порівняння нічого тут не докаже, а треба шукати нових рукописних матеріалів.

Далі проф. Дашкевич зауважує зовсім справедливо, що все отсе порівнювання – то тільки одна часть праці; щоб пізнати дійсну вартість «Енеїди» Котляревського, треба розглянути в ній власне те, чим відрізняється вона від інших травестованих «Енеїд». І він подає (стор. 177 – 185) дуже гарний розбір того, що можна би назвати основною ідеєю і локальним колоритом «Енеїди» Котляревського.

Головною ідеєю, що лежить у основі «Енеїди» Котляревського, по думці проф. Дашкевича, є гуманізм, характерний для XVIII віку, себто

«діяльна любов до чоловіка яко такого і до всього народу і почуття соціальної справедливості», що «не спиняло поета добачати хиби не тільки інших національностей, алей темні боки в характері і житті власного народу» (стор. 177).

При характеристиці місцевого, українського колориту «Енеїди» Котляревського проф. Дашкевич підносить деякі поетичні описи природи, часті згадки про українську козацьку старовину, надихані щирою симпатією до тої старовини; вкінці деякими віршами, вийнятими з опису пекла, він характеризує те живе почуття справедливості і щирого народолюбства, що кермувало пером Котляревського. Загальний вивід проф. Дашкевича висловлений отсими характерними словами:

«Загалом «Енеїда» Котляревського безмірно більш народна від усіх своїх попередниць і багатша від них многотою різнородних рис народності і сучасності» (стор. 186).

Сей осуд в устах такого обережного критика і вченого історика літератури, як проф. Дашкевич, для нас важний головно тим, що є здобутком власне такого детального і невсипущим скептицизмом подиктованого аналізу. Проф. Дашкевич, а почасти і д. Стешенко, посунули своїми працями дослід над первопочином нашої нової національно-народної літератури значний крок наперед і рівночасно відкрили нові широкі горизонти для дальшої праці – а се є прикмета і заслуга всякої справді наукової праці, котра не може бути догматичною і ніде не повинна класти печаток, але все і всюди кликати з поетом: «Sucht! Sucht!»


Примітки

Вперше надруковано у ЗНТШ, 1898, т. 26, кн. 6, с. 40 – 43.

Подається за першодруком.

Дашкевич Микола Петрович (1852 – 1908) – російський та український літературознавець і фольклорист, професор Київського університету, академік Петербурзької Академії наук (з 1907 р.).

у… «Отзыве» на книжку Петрова… – Мається на увазі «Отзыв о сочинении г. Петрова «Очерки истории украинской литературы» (1884) М. П. Дашкевича, що був надрукований у «Записках императорской Академии наук», 1889, т. 59.

він присвятив окрему працю водевілеві «Москаль-чарівник»… – Йдеться про статтю М. П. Дашкевича «Вопрос о литературном источнике украинской оперы И. П. Котляревского «Москаль-чаривнык» (с приложением)», що була надрукована у журналі «Киевская старина», 1893, т. 63, с. 145 – 188.

… із французького водевілю «Le Soldat Magicien». – Мається на увазі комедійна опера, поставлена на сцені паризького театру 14 серпня 1760 року.

Стешенко Іван Матвійович (1873 – 1918) – український письменник і літературознавець.

Осипов Микола Петрович (1751 – 1799) – російський письменник, автор травестійної поеми «Перелицованная Вергилиева «Энеида» (4 ч., 1791 – 1796), яка певною мірою послужила взірцем для «Енеїди» І. П. Котляревського.

найближча до Скаррона… – Йдеться про травестійну переробку поеми Вергілія французьким письменником Полем Скарроном (1610 – 1660) під назвою «Virgile travesti en verse burlesques».

Блюмауер Алоїс (1755 – 1798) – австрійський письменник-просвітитель. Автор твору «Wirgils Aeneas oder Abenteuer des frommen Helden Aeneas» (1784 – 1788).

від поеми Лаллі «Eneide travestita» (1638)… – У датуванні поеми італійського письменника Баттіста Лаллі припущена неточність: твір «Eneida travestita» був написаний 1663 року.

Фоленго Теофіл (1491 – 1544) – італійський поет, автор бурлескної поеми «Bardo da Cipada» (1517), написаної латинською мовою.

Бребеф Гійом де (1618 – 1661) – французький письменник і перекладач.

Шмідт Йоганн Георг (1673 – 1730) – німецький письменник і перекладач.

Міхаеліс Йоганн Беньямін (1746 – 1772) – німецький письменник-сатирик, автор травестійної поеми «Leben und Taten des teuern Helden Äneas» (1771).

звісні слова про мучення в пеклі «особи мацапури» відносяться до Парпури… – Маються на увазі відомі віршовані рядки І. П. Котляревського про українського перекладача і мецената М. Парпуру (1763 – 1828), котрий без дозволу автора видав «Енеїду».

Соболевський Олексій Іванович (1857 – 1929) – російський вчений-філолог, професор Київського (1884 – 1888) та Петербурзького (1888 – 1908) університетів, член Петербурзької Академії наук (1900). Йдеться про його статтю «Заметки по истории русской драмы», надруковану в журналі «Русский филологический вестник», 1889, т. 1.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 317 – 320.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 66

Модифіковано : 24.04.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.