Логотип сайта «Іван Франко»
Лист на сайт
Версія для друку
Стрічка новин (RSS)
Історія літератури / 1898 р. / [Рец.] Памятники древнерусской церковно-учительной литературы

[Рец.] Памятники древнерусской церковно-учительной литературы

Іван Франко

Выпуск второй: Славянорусский Пролог. Часть первая. Сентябрь – декабрь. Изд[ание] журнала «Странник» под редакцией проф. А. И. Пономарева. Спб., 1896, ст. 1 – 16, 1 – 222.

За першою книжкою «Памятников», що вийшла в 1894 році, видала редакція «Странника» після двох років другу книжку, а власне частину «Пролога», оброблену проф. Пономарьовим. Перша книжка була обговорена в бібліографічнім відділі «Записок» (VI, бібліогр[афія], 2 – 5), і, на жаль, нам приходиться сказати, що другий том ще в більшій мірі грішить тими самими хибами, як і перший.

Редакція все ще не знає, що властиво вона робить: чи строго наукове видання, оброблене відповідно до вимогів науки, чи популярну хрестоматію. В отсьому томі ся двоїста мета доходить до дивного. В передмові редакція шумно заявляє, що

ми видаємо «Пролог» скорочений, з тим його основним змістом, задля якого він мав і має досі величезне значення як книга «прямо-таки церковно-народна», а разом з тим як замітний твір нашого давнього письменства. От тим-то читачі матимуть у нашому виданні коли й не повний «Пролог», такий, як він остаточно сформувався під кінець XVII віку, то «решительно» все важне і есенціональне для повного познайомлення з ним. Текст ми видаємо з друкованого «Пролога» 1675 – 1677 рр., та раз у раз маємо під руками для порівняння і поправок не тільки інші і пізніші видання, але й рукописи різних віків, починаючи від пергаменових XII – XIII в., а кінчаючи найпізнішими і навіть коректурними картками московських друкованих «Прологів» XVII в.

Як бачимо, обіцяно багато і такого, що справді може розбудити великі надії у читача. А що ж дає редакція?

Лишимо на боці такі неясні терміни, як «церковно-народний», що властиво не дають ніякого ясного поняття, а, противно, вводять певну замішанину, а подивимося тільки, як виповнює редакція свої шумні обіцянки. Як звісно, «Пролог», а властиво «Синаксар», – книга первісно візантійська і складається з коротких житій святих, уложених в календарнім порядку. На кожний день приходиться 4 – 5 житій, а після них покладено якесь коротке моральне упімнення або якусь притчу, повістку тощо, також морального змісту. Таким робом, на один місяць приходиться 120 – 150 житій і около 30 «слів», або оповідань, винятих переважно з інших компілятивних творів, таких, як «Златоструй», «Ізмарагд» і т. і.

Цілорічний «Пролог» має, значить, щонайменше півтори тисячі житій і коло 360 паренетичних уступів. Даючи в першім томі свого видання зміст «Пролога» за чотири місяці, проф. Пономарьов мав до вибору з яких 500 житій і звиш 120 інших статей, а з того подав 32 житія, 57 «поучений» і 22 (притч і оповідань). Правда, аби трохи виправдати титул книги, що обіцює пам’ятки «староруської літератури», проф. Поном[арьов] повибирав із «Пролога» переважно житія руських святих, а з інших дав тільки 5 (св. Людмили чеської, Параскеви сербської, Івана Рильського болгарського, Івана Златоуста і Миколи Мирликійського з додатком двох чудес сього святого).

Та говорити супроти сього, що дається читачеві «решительно все важное и существенное для полного ознакомления» з «Прологом», є щонайменше нескромність. Ми скажемо більше: подані проф. Пономарьовим проложні статті про руських святих – слабі і недотепні скорочення з ширших житій, і без того риторичних та шаблонових – не дають ніякогісінького поняття про «Пролог» власне в тій його формі, в якій він здобув собі чималу популярність у старій Русі, бо власне найбільша часть передрукованих ним статей належить виключно до московських часів і була незвісна в українсько-руських рукописних «Прологах». (Цікава річ, що на Україні-Русі сеї книги ані разу не друковано, а від кінця XVII віку її замінили «Четьї-Мінеї» Димитрія Ростовського.)

Окрім житій, мають у «Прологах» найбільшу ціну притчі і оповідання; вони не раз навіть цікавіші від житій, особливо для історика повістевої та легендової літератури. Отже, характерне для проф. Пономарьова й те, що до такого мінімального числа житій він додав так само мінімальне число сих коштовних пам’яток староруської (звісно, в головному неоригінальної) літератури, всього 22. Зате «Поучительних слов», зразків візантійської риторики, він подав аж 57, хоча тут власне міг би був найбільше обмежити свою щедрість.

Така сама аж дивна нерозмірність вийшла у проф. Пономарьова між обіцянкою – дати критично справлений текст а тим, що він дав справді. Сам видавець зараз після тої своєї обіцянки додає:

«По особым, независевшим от нас обстоятельствам, этот первый выпуск «Пролога» пришлось делать спешно, а поэтому ввести сличение избранного нами печатного текста его с другими позднейшими печатными, как предполагалось нами, мы не могли здесь представить (sic!), но мы сделаем это в одном из следующих выпусков, а вместе с тем представим и некоторые исправления этого текста по рукописям и по разным печатным изданиям».

Справді, читаєш се і дивуєшся, що говорить сими словами. Адже проф. Пономарьов мав два роки часу, то чого йому було спішитися? А коли раз назначив собі мету і признав її важність для науки, то чому не взяв собі ще з рік часу і не зробив порядно того, що обіцяв? І як він зможе додати занедбаний при виданні першого тому науковий апарат десь до іншого тому? Се все дуже підриває поважне, наукове трактування сеї справи проф. Пономарьова.

Не менш неприємне враження робить і вступна стаття проф. Пономарьова, що має служити вступом до вибраних ним текстів. Ся стаття обіймає цілих 60 сторін, та з виїмком перших 8 сторін, де подано відомості про зложення грецького «Пролога», про різні його редакції, про його вживання в монастирях, про переклади на старослов’янську мову, про доповнення, які пороблено до первісного тексту на Русі (тільки тут поставлювано не тільки житія руських і інших слов’янських святих, але также паренетичні уступи і оповідання), і про найстарші руські рукописи і видання сеї книги, решта розвідки проф. Пономарьова не має, по нашій думці, ніякої наукової вартості.

Ті вступні відомості, про які тут згадано, проф. Пон[омарьов] узяв головно з книжки преосвящ[енного] Сергія «Греко-славянский месяцослов» і хоча признає, що Сергієва здогадка щодо часу зложення «Пролога» вимагає докладнішого наукового мотивування, то сам нічогісінько не подає від себе для сеї мети, але пускається плавати по широкому морю фразеології, відшукуючи в «Прологу» одностайну, систематично проведену думку і тенденцію.

Аби зрозуміти наукову вартість такого завдання, прошу подумати собі, щоб то було, якби хтось почав вишукувати таку одностайну тенденцію от хоч би в біографічнім лексиконі Вурцбаха, хоч тут ще борше можна би дійти до чогось певного, бо всі статті того лексикона написані одним чоловіком, коли про «Пролог» ми зовсім не можемо сього сказати. Проф. Пономарьов зрештою недовго й шукає сеї тенденції і, скоро тільки взявся шукати її, так зараз і знайшов. По його думці,

«эта цель – не просто воспитать народ, но перевоспитать, внести, внедрить в него начала именно христианского нравственного миропредставления и строя жизни» (стор. XV).

Проф. Пономарьов, як бачимо, силкується докладно висказати свою думку, підбирає дієслова і прикметники, підчеркує слова, а все се тільки на те, щоби замаскувати цілковитий брак якої-будь виразної думки в тих словах. Бо, сказавши по-правді, ті слова – пустісінький загальник; їх так само добре можна приложити до всієї християнської літератури, починаючи від євангелій а кінчаючи апокрифами.

А ще цікавіше, що в дальшім балаканні про зміст «Пролога» проф. Поном[арьов] зовсім забуває про те своє відкриття і виказує поодинокі християнські чесноти, до яких заохочує «Пролог», не входячи в те, чи і окілько тут «Пролог» мусив «перевоспитувати народ», що брав проповідь тих самих чеснот також і з інших джерел. Та відкриття сеї нібито тенденції «Пролога» пошкодило цілому планові видання проф. Пономарьова, бо вивело на перший план власне найменше цікаву часть – упімнення і виривки з проповідей отців церковних. Тут справді найбільше видно тенденцію, та зате треба тямити, що власне грецькі «Синаксари» не мають зовсім тих уступів, – значить, ся тенденція була зовсім чужа первісному «Прологові».

Зате «Житія», головна складова часть «Пролога», важні для проф. Пономарьова тільки як ілюстрації до виставлених ним самим тенденційних тез; їх літературний і теологічний характер він лишає зовсім без уваги. Так само він ані словом не згадав про багатий апокрифічний матеріал, що з «Міней» та збірників знайшов дорогу і в «Прологи». Одним словом, можемо сказати загально, що нашого знання про початок, склад і літературне значення «Пролога» на Русі стаття проф. Пономарьов, а не посунула ані на крок далі поза те, що ми вже знаємо з праць Сергія, Ключевського, Голубінського, Попова й інших.

Найцінніша часть книжки проф. Пономарьова – се примітки, додані при кінці (стор. 156 – 217). Примітки він ділить також на три групи: в першій додає деякі нові тексти до поданих уперед «Житій», а також дає відомості про відповідних святих; у другій друкує ще пару текстів улюблених своїх «Поученій», а в третій дає історико-літературну розвідку про оповідання «О судах божиих неиспытываемых», популярне в середніх віках і перероблене в останніх часах гр. Л. Толстим в його повісті «Чим люди живі?».

Розвідка проф. Пономарьова – се скорочене повторення його спеціальної статті про се оповідання, друкованої в «Страннику» 1894 р. Вона кінчається різкою полемікою з гр. Л. Толстим, котрому автор закидає попросту «ворожнечу до всього церковного». Про се оповідання зрештою написано чимало детальних розвідок, і власної роботи проф. Поном[арьова] тут небагато. Сам він цитує тільки статтю Гастона Парі (Gaston Paris. Poesie du Moyen Âge, 1887) і недокладно, бо не називаючи збирача, Люзелеву збірку долішньобретонських легенд. Ми відішлемо цікавих до виданого д. Кримським і мною укр[аїнського] перекладу розвідки В. А. Клоустона «Народні казки та вигадки», Львів, 1896, де про сю легенду говориться геть докладніше, ніж у проф. Поном[арьова], на стор. 31 – 40 і 158 – 159.

Із текстів руських проложних «Житій» позволю собі на закінчення привести одну дрібничку, досить характерну. В житії св. Артемія Веркольського (стор. 41) оповідається, що коли того святого, що мав усього 12 літ і разом з батьком орав на полі, під час бурі забив грім, «положено бысть святое тѣло его в лѣсѣ на пустѣ мѣстѣ, верху земли, не погребено, но древіемь озданно, далече нѣгдѣ от церкве».

Цікаве свідоцтво про те, що вбитих громом не тільки не хоронили на посвяченім кладовищі, але й загалом не закопувано в землі, а лишано їх наверх землі, обгородивши хіба частоколом та прикидавши гілляками, щоби їх не жерли дикі звірі. Сей звичай, здається, існував і у нас, а бодай вказують на те часті оповідання селян про людей, що померли «не своєю смертю» і були похоронені на границі, а також звичай кидати на такі місця гілляки. Особливо в наших горах часто можна ще бачити при лісових стежках, по віддалених від осад місцях такі купи гілляк, і досі кожний, хто йде стежкою, вважає обов’язковим і собі кинути гілляку на таке місце.

В Нагуєвичах за моїх дитинячих літ були такі два місця, де лежали купи гілля: одно називалося Дідове, а друге Бабине: на однім мав бути закопаний якийсь жебручий дід, що, ночуючи в селі, вночі з’їв цілий горнець моченого бобу і другого дня рано, вийшовши за село, на тім місці вмер, а на другім баба, що вмерла на дорозі, плачучи за сином, що його взяли до війська.


Примітки

Вперше надруковано в ЗНТШ, 1898, т. 21, кн. 1, с. 8 – 13.

Подається за першодруком.

Пономарьов Олександр Іванович – російський учений, професор Петербурзької духовної академії по кафедрі теорії і історії літератури. З 1880 р. видавець і редактор клерикального і науково-літературного журналу «Странник», в додатках до якого друкував «Памятники древнерусской учительной литературы».

«Пролог» – давньоруський церковно-учительний збірник. Основу його складали короткі житія святих, розташовані відповідно до днів поминання їх у церкві. Був перекладений на Русі з грецької на слов’янську мову не пізніше XII ст. Неодноразово поповнювався розповідями, легендами, житіями руських святих. Перше друковане видання «Пролога» вийшло в Москві в двох частинах (1641 – 1644).

«Златоструй» – збірник «слів» і повчань візантійського проповідника IV – V ст. Іоанна Златоуста. За переказами, був перекладений з грецької на слов’янську мову при болгарському царі Симеоні (пом. в 927 р.). В російському письменстві відомий в списках XI – XVI ст. Складається з 135 глав. Мав морально-повчальний характер, розробляв і соціально-політичну тематику.

«Ізмарагди» – збірки повчань, складені в XIV ст. анонімними авторами, очевидно, в Новгороді. Для них характерний інтерес до соціальної проблематики.

Преосвященний Сергій – очевидно, Сергій (до чернецтва Іван Спаський), архієпископ Володимирський, клерикальний діяч і письменник.

Вурцбах Костянтин (1818 – 1893) – автор 54-томного австрійського біографічного словника.

Ключевський Василь Йосипович (1841 – 1911) – російський історик ліберально-буржуазного напряму, з 1900 р. академік. І, Франко, очевидно, мав на увазі його наукову працю «Древнерусские жития святых как исторический источник» (1871).

Голубінський Євген Євстигнійович (1834 – 1912) – російський історик, професор Московської духовної академії, автор праць з історії російської церкви.

Парі Гастон (1839 – 1903) – французький історик середньовічної літератури.

Кримський Агатангел Юхимович (1871 – 1942) – український вчений-філолог, сходознавець, письменник.

Подається за виданням: Франко І.Я. Зібрання творів у 50-и томах. – К.: Наукова думка, 1979 р., т. 31, с. 127 – 131.

Попередній твір | Перелік творів | Наступний твір

Сподобалась сторінка? Допоможіть розвитку нашого сайту!

© 2010 – 2019 М.І.Жарких (ідея, технологія, коментарі)

Передрук статей із сайту заохочується за умови
посилання (гіперпосилання) на цей сайт

Сайт живе на

Число завантажень : 67

Модифіковано : 8.01.2019

Якщо ви помітили помилку набору
на цiй сторiнцi, видiлiть її мишкою
та натисніть Ctrl+Enter.